Постанова

від 20.06.2013 по справі 814/1916/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

20 червня 2013 року Справа № 814/1916/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Малих О.В., при секретарі судового засідання Гарасюта К.С.,

представника позивача: Кузовлєв В.В., довіреність № 1 від 23.04.13 р.;

представника позивача: Кузовлєва С.М., довіреність № 1 від 23.04.13р.;

представника відповідача: Радчич О.А., довіреність № 15/9/10-023 від 05.06.13р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

адміністративним позовом: Дочірнього підприємства «ЛЕГЕНДА» (пр. Леніна, 67, м. Миколаїв, 54017)

до відповідача: Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 )

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2013р. № 0003782230,

в с т а н о в и в:

Позивач, Дочірнє підприємство «ЛЕГЕНДА» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2013р. № 0003782230. Мотивуючи свої вимоги тим, що вказане податкове повідомлення-рішення є безпідставним та не ґрунтується на нормах законодавства України.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали.

Представник відповідача проти позову заперечував, виклавши свої заперечення в письмовому вигляді (а.с. 54-56) та підтримавши їх у судовому засіданні.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Оберіг».

У судовому засіданні 20.06.2013 року судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, діюче законодавство, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного:

В період з 26.03.2013 року по 01.04.2013 року державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства «ЛЕГЕНДА» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» за квітнень, червень 2011р. та контрагентами-покупцями.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.04.2013 року № 363/22-300/30900493. Відповідно до акту перевірки позивачем допущено порушення п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст.200, п.201.4 ст.201, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2 355,00 грн.

По результатах акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2013р. №0003782230 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 356,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 355,00 грн., штрафні санкції - 1,00грн.

Судом встановлено, що у квітні та у червні 2011р. між ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» та позивачем з метою проведення ремонту нежитлового приміщення були укладені договори підряду (договори підряду від 19.04.2011р. №117 та №119, від 16.06.2011р.) (а.с. 30-33).

Всі передбачені зазначеними договорами підряду підрядні роботи були виконані підрядником та прийняті замовником, що підтверджується актами виконаних робіт (а.с. 34-37) та довідками про їх вартість (а.с. 38-43), рахунками - фактурами підрядника (а.с. 44-45 зв.), податковими накладними (а.с. 44-45).

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

Так, єдиним доводом правомірності дій відповідача виступає те, що контрагент позивача ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» за основним місцем обліку відсутній, не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також підпис від імені директора ОСОБА_4 в податковій звітності виконані іншою особою. Вказані обставини підтверджуються актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.04.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за квітень, серпень, вересень 2011р.»

Однак суд звертає увагу на те, що на момент укладення договорів позивачем витребувано від його контрагента - ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» копії документів, які підтверджують його статус як юридичної особи з зазначенням юридичної та фактичної адреси, так і статус платника податків, в тому числі копії свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, які видавалися органами державної податкової служби (а.с. 12-13).

Крім того, Податковий кодекс України, а також інші законодавчі акти України не передбачають обов'язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб'єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету, або контролювати показники податкової звітності по ПДВ, або сплату ПДВ іншими платниками податків.

Таким чином, легітимність контрагента - ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» на момент здійснення правочину була офіційно підтверджена органами державної податкової служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ», з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

В силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У бухгалтерському та податковому обліку позивача податковий кредит, сформований в податковій декларації, відображений у податкових накладних. Актом перевірки не встановлено факту не належного оформлення даних документів передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову діяльність в Україні» від 16.07.1999 року № 996, а також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним договором.

Окрім вказаного суд звертає увагу на те, що згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою відповідача, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Відповідачем не надано доказів, а так само судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Слід звернути увагу, що в акті відсутні докази, які б підтверджували що договір, який був укладений між позивачем та ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» визнані судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне, правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Разом з тим, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже наявні у матеріалах справи документів на підтвердження реальності операції та податкові накладні є належними доказами по справі.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представником відповідача не доведена належним чином правомірність та законність оскаржуваних повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст.7,ст. 158, ст. 161- 163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 17.04.2013 р. №0003782230 форми «Р».

3. Відшкодувати судові витрати в сумі 142,31 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 34034100) на користь Дочірнього підприємства «ЛЕГЕНДА» (код ЄДРПОУ 30900493).

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.В. Малих

Постанова оформлена у відповідності до ст. 163 КАС України

та підписана суддею 25 червня 2013 року.