Ухвала

від 04.02.2014 по справі 814/1916/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2014 р. Справа № 814/1916/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П. при секретаріПолянській А.М.

за участю сторін: ДП «ЛЕГЕНДА»Кузовлєв В.В. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року по справі за позовом Дочірнього підприємства «ЛЕГЕНДА» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2013р. № 0003782230, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2013р. № 0003782230.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 17.04.2013 р. №0003782230 форми «Р».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 26.03.2013 року по 01.04.2013 року державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства «ЛЕГЕНДА» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо відображення правових відносин з контрагентом-постачальником ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» за квітнень, червень 2011р. та контрагентами-покупцями.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.04.2013 року № 363/22-300/30900493. Відповідно до акту перевірки позивачем допущено порушення п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст.200, п.201.4 ст.201, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2 355,00 грн.

По результатах акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.04.2013р. №0003782230 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 356,00 грн., в тому числі за основним платежем - 2 355,00 грн., штрафні санкції - 1,00грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що у квітні та у червні 2011р. між ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» та позивачем з метою проведення ремонту нежитлового приміщення були укладені договори підряду (договори підряду від 19.04.2011р. №117 та №119, від 16.06.2011р.) (а.с. 30-33).

Всі передбачені зазначеними договорами підряду підрядні роботи були виконані підрядником та прийняті замовником, що підтверджується актами виконаних робіт (а.с. 34-37) та довідками про їх вартість (а.с. 38-43), рахунками - фактурами підрядника (а.с. 44-45 зв.), податковими накладними (а.с. 44-45).

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту...».

Відповідно до пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а також «... у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами».

Так, єдиним доводом правомірності дій відповідача виступає те, що контрагент позивача ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» за основним місцем обліку відсутній, не має належних ресурсів для здійснення господарської діяльності, а також підпис від імені директора ОСОБА_6 в податковій звітності виконані іншою особою. Вказані обставини підтверджуються актом ДПІ у Печерському районі м. Києва від 20.04.2012р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за квітень, серпень, вересень 2011р.»

Однак суд звертає увагу на те, що на момент укладення договорів позивачем витребувано від його контрагента - ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» копії документів, які підтверджують його статус як юридичної особи з зазначенням юридичної та фактичної адреси, так і статус платника податків, в тому числі копії свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, які видавалися органами державної податкової служби (а.с. 12-13).

Крім того, Податковий кодекс України, а також інші законодавчі акти України не передбачають обов'язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб'єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету, або контролювати показники податкової звітності по ПДВ, або сплату ПДВ іншими платниками податків.

Таким чином, легітимність контрагента - ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» на момент здійснення правочину була офіційно підтверджена органами державної податкової служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених доказів вбачається наявність як у позивача, так і у ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ», з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

В силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» № 996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У бухгалтерському та податковому обліку позивача податковий кредит, сформований в податковій декларації, відображений у податкових накладних. Актом перевірки не встановлено факту не належного оформлення даних документів передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову діяльність в Україні» від 16.07.1999 року № 996, а також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним договором.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою відповідача, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Відповідачем не надано доказів, а так само судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Ст. 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Слід звернути увагу, що в акті відсутні докази, які б підтверджували що договір, який був укладений між позивачем та ТОВ «БК КИЇВБУДМОНТАЖ» визнані судом недійсним.

Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне, правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Разом з тим, відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже наявні у матеріалах справи документів на підтвердження реальності операції та податкові накладні є належними доказами по справі.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведена належним чином правомірність та законність оскаржуваних повідомлень-рішень та як слід позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2013 року по справі № 814/1916/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 05 лютого 2014 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль