Постанова

від 05.06.2013 по справі 2-а-3863/08/0470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" червня 2013 р. м. Київ К-55546/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Комунального підприємства «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009

у справі № 2а-3863/08/0470

за позовом Комунального підприємства «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська»

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Комунальне підприємство «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська» (надалі - позивач, КП «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська») звернулось до суду з позовом до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області (надалі - відповідач, Верхньодніпровська ОДПІ Дніпропетровської області) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій встановили, що наявними у справі доказами неможливо відстежити рух товару для підтвердження його фактичного отримання.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004 по 30.06.2007, за результатами якої 19.11.2007 складено акт № 626/230-32406283 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення: пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що виразилося у заниженні податку на прибуток на загальну суму 112 995,00 грн.;

підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 74 459,00 грн.;

пунктів 1.3, 1.9, 1.15 статті 1, пункту 3.1 статті 3, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8, статті 17, пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб» (надалі - Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»), у зв'язку з чим, приватному нотаріусу було виплачено дохід за здійснення нотаріальних дій без утримання податку;

пунктів 1.3, 1.9, 1.13, 1.15 статті 1; пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим, громадянину за надання послуг (складання документів до суду, присутність в залі судового засідання надання консультацій з правових питань) виплачено дохід без утримання податку;

пунктів 1.2, 1.3, 1.6, 1.7, 1.15 статті 1, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, статті 8, підпунктів 9.12.1, 9.12.2 пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», у зв'язку з чим, фізичній особі-підприємцю виплачено дохід за роботи, не пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності без утримання податку;

пунктів 1.2, 1.3, 1.6, 1.7, 1.15 статті 1, підпункту 3.1.1 пункту 3.1, пункту 3.5 статті 3, статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» Податок з доходів працівників, що працювали за договорами підряду утримувався після зменшення розміру доходу на суму утримання внесків до Пенсійного фонду, Фонду зайнятості та Фонду соціального страхування.

Всього перевіркою донараховано 612,90 грн. податку з доходів фізичних осіб.

На підставі акта відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 30.11.2007 № 00014942300/0, яким за порушення пунктів 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 138 426,00 грн., у тому числі: 112 995 грн. за основним платежем та 25 431,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 30.11.2007 № 00014952300/0, яким за порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 111 688,00 грн., у тому числі: 74 459,00 грн. за основним платежем та 37 229,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 30.11.2007 № 0014961700/0, згідно до якого за порушення пунктів 1.2, 1.3, 1.6, 1.7, 1.9, 1.10, 1.15, статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.1, підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 1 838,70грн., у тому числі: 612,90грн. за основним платежем та 1 225,80грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження, зазначенні податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Судами попередніх інтонацій встановлено, що у період з жовтня 2006 року по червень 2007 року позивачем здійснювались роботи з проведення технічної інвентаризації цілісного майнового комплексу відповідно до договору № 73 від 16.08.2005 з філією ГМК ЗАТ «Кримський Титан» (Замовник).

Для виконання, визначених договором робіт, позивачем були залучені послуги субпідрядників, а саме: TOB «Будконтракт», ПП «Лада», ПП ОСОБА_4

Згідно змісту наданих субпідрядниками актів виконаних робіт, підприємством до складу валових витрат було віднесено за січень 2007 року суму 34 852,12грн., лютий 2007 року 38 950,37 грн., березень 2007 року - 39 489,15 грн. за квітень 2007 року суму 330 998,62 грн., травень 2007 року суму 7 687,40 грн.

На підтвердження наданих послуг субпідрядниками були надані акти виконаних робіт, що не містили таких реквізитів як дати та місця їх складання, обов'язковість яких, передбачена Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Приписами цього ж Закону визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (пункт 2 статті 9).

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які підтримали доводи відповідача у частині порушення підприємством приписів підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Інших належних доказів, які б давали позивачу право віднести до складу валових витрат витрати понесені на виконання умов, згаданого вище, договору, КП «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська» надано не було.

Крім того, судами встановлено, що виконані TOB «Будконтракт» роботи з проведення технічної інвентаризації не використовувалися в господарській діяльності КП «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська».

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли платник придбаває (виробляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплачена у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

А відтак, оскільки зроблена ТОВ «Будконтракт» робота, не була використана у власній господарській діяльності позивача, то в порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», КП «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська» безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за період з лютого по травень 2007 року, чим занижено суму цього податку до сплати за лютий 2007 року на загальну суму 2 240,94 грн., за березня 2007 року на суму 7 081,23 грн., за квітень 2007 року - на суму 64 901,20 грн., за травень 2007 року - на суму 235,66 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим висновки судів попередніх інстанцій, якими встановлено, що допущені позивачем порушення потягли за собою не лише завищення розміру валових витрат, але і призвело до завищення податкового кредиту та безпідставне включення до податкової декларації з податку на додану вартість за лютий, березень, квітень, травень 2007 року суми податку на додану вартість на загальну суму 74 459,00 грн.

Що стосується виявленого під час перевірки порушення позивачем приписів пунктів 1.2, 1.3, 1.6, 1.7, 1.9, 1.10, 1.15, статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.12.1, підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, статті 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами виконання договору б/н від 14.09.2006 про надання послуг (складання документів до суду, присутність в залі судового засідання, надання консультацій з правових питань), укладеного між КП «Бюро технічної інвентаризації м. Вільногірська» (Замовник) та ОСОБА_5, останньому, виплачено дохід у 2007 року в сумі 1 000,00 грн. (платіжне доручення № 28 від 16.02.2007) без утримання податку з доходів фізичних осіб. У зв'язку з чим, податковий орган донарахував позивачу податок з доходів фізичних осіб у сумі 150,00 грн.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів та податкового органу в цій частині помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий агент - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

В силу вимог підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 названого Закону податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Водночас згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що покликаний регулювати питання оподаткування суб'єктів малого підприємництва, є Указ Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (надалі - Указ) в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, відповідно до п. 2 якого встановлено, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

Згідно з частиною восьмою 8 пункту 2 вказаного Указу визначено, що доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Відповідно до пункту 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку з доходів фізичних осіб.

Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, у якому проведено їх державну реєстрацію.

При цьому, правовий аналіз приписів Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» дає підстави вважати, що режим оподаткування єдиним податком поширюється на всі доходи суб'єкта малого підприємництва, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності за винятком тих її видів, що не можуть здійснюватися з використанням спрощеної системи оподаткування в силу прямої законодавчої заборони.

Відповідно до частини другої пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що КП «Бюро технічної інвентаризації м. Вільногірська», як особа, що є джерелом виплати доходу на користь ОСОБА_5 (який сплачує єдиний податок), не мало правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу на адресу останнього, оскільки це призвело б до подвійного оподаткування такого доходу.

Посилання ж відповідача на те, що надані ОСОБА_5 послуги є іншим видом діяльності, ніж той, що зазначений у його свідоцтві про сплату єдиного податку, не спростовує зазначеного висновку Вищого адміністративного суду України. Адже чинним законодавством не заборонено суб'єктам господарювання здійснювати види діяльності, не зазначені у свідоцтві про сплату єдиного податку. До того ж, з аналізу змісту вказаного Указу вбачається, що фактично єдиний податок сплачується власне за статус платника єдиного податку, а вже ставки цього податку затверджуються на кожен вид підприємницької діяльності окремо.

А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій у частині нарахування КП «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська», оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 30.11.2007 № 0014961700/0 основного платежу у розмірі 150,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 450,00 грн. за порушення приписів пунктів 1.3, 1.9, 1.13, 1.15, статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є незаконним та підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в цій частині прийняті з порушенням норм матеріального права та привели до ухвалення частково незаконних судових рішень.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ч. 3 ст. 94, ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 222, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009 у справі № 2а-3863/08/0470 скасувати частково.

Прийняти нову постанову у цій частині, якою позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 30.11.2007 № 0014961700/0 у частині основного платежу 150,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 450,00 грн.

В решті Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2009 у справі № 2а-3863/08/0470 залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства «Бюро Технічної Інвентаризації м. Вільногірська» (ідентифікаційний код юридичної особи 32406283) 4,25 грн. (чотири гривні 25 копійок) судових витрат.

3. Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М. З оригіналом згідно