Рішення

від 20.06.2013 по справі 910/9834/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9834/13 20.06.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/9834/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг»;

до 1) фермерського господарства «Південний талісман»;

2) товариства з обмеженою відповідальністю «Хімінвест-плюс»;

про стягнення 177 113,81 грн.

Представники сторін:

від позивача: Григоренко В.І., довіреність б/н від 25.12.2012р.;

від відповідачів: не з'явились.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (надалі - позивач) з позовом до фермерського господарства «Південний талісман» (надалі - відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Хімінвест-плюс» (надалі - відповідач 2) про стягнення 177 113,81 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач 1 в порушення умов укладених між сторонами договорів поставки № АП-11-0049 та № АП-11-0048 від 04.04.2012р. у визначений строк не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у загальній сумі 119651,56 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 7572,47 грн., штраф - 17947,73 грн. та річні у загальній сумі 31942,05 грн. При цьому позивач зазначає, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за договорами поставки № АП-11-0049 та № АП-11-0048 від 04.04.2012р. між ТОВ «Хімагромаркетинг» та ТОВ Хімінвест-плюс» було укладено Договір поруки № ПР-11-0049 від 31.07.2012 р., відповідно до умов якого відповідач 2 поручається перед позивачем за виконання зобов'язань відповідачем 1 у розмірі суми основного боргу. Отже, позивач просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у сумі 119651,56, а з відповідача 1 пеню в сумі 7572,47 грн., штраф - 17947,73 грн. та річні у сумі 31942,05 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2013р. порушено провадження у справі № 910/9269/13 та призначено її розгляд на 20.06.2013р.

Присутнім у судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові, та надано витребувані судом докази.

Представники відповідачів у судове засідання 20.06.2013р. не з'явились, письмові відзиви на позов не подали, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 20.06.2013р. не виконали.

Відповідачі належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

У відповідності з положеннями постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18, місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»). Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Пунктом 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» від 15.03.2007р.01-8/123 передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 28.05.2013р. було надіслано відповідачам рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що зазначені в позовній заяві.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників відповідачів суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідачів не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників відповідачів, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2012р. між позивачем (за договорами - постачальник) та відповідачем 1 (за договорами - покупець) було укладено договори поставки № АП-11-0049 та № АП-11-0048, у відповідності до п.п. 1.1., 2.1. яких постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити у строк не пізніше 15 жовтня 2012 року засоби захисту рослин.

Пунктом 1.4. договору встановлено, що кількість і асортимент товару, який підлягає поставці, визначається відповідно до пункту 1.1 даного договору. За бажанням покупця кількість та асортимент товару може бути збільшено, що оформляється додатковою угодою, в якій визначається кількість та асортимент товару, що підлягає поставці та строк оплати товару.

Загальна вартість товару на дату укладання Договору поставки № АП-11-0049 від 04.04.2012р. становить 114612,01 грн. та загальна вартість товару за Договором поставки № АП-11-0048 від 04.04.2012р. становить 5039,55 грн. (п. 1.2. договорів).

Згідно з умовами пунктів 3.1., 3.2., 3.3. договорів поставки, поставка товару здійснюється у строк до 17.06.2012р. на умовах СРТ (перевезення до місця призначення за рахунок продавця). Право власності на товар виникає у покупця з дня передачі товару.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у справі доказів, на виконання умов договорів поставки позивачем поставлено відповідачу 1 товару на загальну суму 1199 651,56 грн., що підтверджується видатковими накладними № АП-11-0059 від 13.04.2012р. на суму 29208,32 грн., № АП-11-0061 від 13.04.2012р. на суму 5039,55 грн., № АП-11-0062 від 13.04.2012р. на суму 75108,09 грн., № АП-11-0143 від 10.05.2012р. на суму 10295,60 грн., копії яких залучені до матеріалів справи.

Факт отримання товару відповідачем 1 також підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей № 817340 від 12.04.2012р., № 817342 від 11.05.2012р. (типова форма № М-2), копії яких наявні у матеріалах справи.

Натомість, відповідач 1 в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар у визначений договором строк не розрахувався.

Таким чином, заборгованість відповідача 1 перед позиваем за отриманий товар на день розгляду справи становить 119651,56 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем 1 не заперечено факт отримання товару за представленою видатковою накладною та не надано доказів оплати переданого товару, відтак, позовна вимога про стягнення основного боргу в розмірі 119651,56 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою, а тому підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 7572,47 грн., яка нарахована за період з 16.10.2012р. по 18.03.2013р., штраф у розмірі 15 % від ціни договору, що становить у загальній сумі 17947,73 грн. та річні в сумі 31942,05 грн., які нараховані за період з 16.10.2012р. по 18.03.2013р.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 5.2 договору покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів, винна сторона додатково сплачує штраф у розмірі 15 % від ціни позову.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок суми пені, судом визнано його не обґрунтованим, оскільки нарахування пені було здійснено позивачем без врахування приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та того, що 2012 рік має 366 днів.

За розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 7561,11 грн.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 5.4. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченої у встановлений термін вартості продукції, і є правовим наслідком прострочення оплати товару з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 17947,73 грн.

Крім того, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

При цьому, у п. 5.5 договорів поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, та встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України) та умовах договору, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення річних, підлягають задоволенню частково в сумі 31914,47 грн., згідно розрахунку суду, здійсненого за період з 16.10.2012р. по 18.03.2013р., та з урахуванням того, що 2012 рік мав 366 днів.

Також, приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

31.07.2012р. між ТОВ «Хімагромаркетинг» (кредитор) та ТОВ «Хімінвест-плюс» (поручитель) укладено Договір поруки № ПР-11-0049, згідно п. 1.1 якого поручитель поручився перед кредитором за виконання обов'язків Фермерським господарством «Південний талісман» (боржник) за договорами передбаченими розділом 2 договору.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки, під основним договором в цьому договорі розуміють договори поставки № АП-11-0049 та № АП-11-0048 від 04.04.2012р., укладені між кредитором та боржником.

У разі порушення боржником основного договору боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. (п. 1.2. договору поруки).

Обсяг відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми основного боргу (п. 1.3. договору поруки).

Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Статтею 554 цього ж Кодексу передбачено, зокрема, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

12.03.2013р. ТОВ «Хімагромаркетинг» вручило ТОВ «Хімінвест-плюс» вимогу про сплату заборгованості в розмірі 119651,56 грн.

Відповідно до змісту ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем 1 умов договорів поставки в частині оплати за поставлений товар, а також невиконанням відповідачем 2 умов договору поруки, суд вважає обґрунтованим стягнення із відповідачів солідарно 119651,56 грн. з врахуванням умов договорів поставки та поруки.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з фермерського господарства «Південний талісман» (74311, Херсонська область, Бериславський район, с. Степне, вул. Нова, 8; код ЄДРПОУ 34174721) та товариства з обмеженою відповідальністю «Хімінвест-плюс» (02160, м. Київ, пр. Возз'єднання, 7-а, код ЄДРПОУ 35646846) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр. Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667) 119 651 грн. 56 коп. - боргу, 2393 грн. 03 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

3. Стягнути з фермерського господарства «Південний талісман» (74311, Херсонська область, Бериславський район, с. Степне, вул. Нова, 8; код ЄДРПОУ 34174721) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (02160, м. Київ, пр. Возз'єднання, 15, код ЄДРПОУ 30262667) 7561 грн. 11 коп. - пені, 17 947 грн. 73 коп. - штрафу, 31 914 грн. 47 коп. - річних, 1148 грн. 47 коп. - витрат витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині вимог в позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 01.07.2013р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов