Постанова

від 03.07.2013 по справі 5023/1657/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "02" липня 2013 р.                                                           Справа № 5023/1657/12                       Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя  Івакіна В.О., суддя Тихий П.В. при секретарі Вороні В.С. за участю прокурора – Здор Т.О. (посв. №013776 від 06.12.2012 р.) та представників: позивача – не з'явився відповідача   - не з'явився третьої особи - не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора Харківської області (вх. №1708Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 24 травня 2012 року у справі за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Водолій", м. Харків до Харківської міської ради, м. Харків третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області, м. Харків про визнання права власності ВСТАНОВИЛА: Позивач, ТОВ "Водолій", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на самовільно побудовані нежитлові будівлі. Рішенням господарського суду Харківської області від 24 травня 2012 року у справі №5023/1657/12  (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено. Прокурор Харківської області з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що позивачем не доведено додержання порядку набуття права на спірну будівлю у відповідності до вимог чинного законодавства. Просить рішення господарського суду скасувати; прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. ТОВ "Водолій", Харківська міська рада та Інспекція ДАБК у Харківській області вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2013 р. не виконали, відзиви на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування свої заперечень не надали, своїх представників в судове засідання не направили, про причини неприбуття суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотніми повідомленнями про вручення поштових відправлень. Копія ухвали, що була направлена на адресу ТОВ "Водолій" повернулась 13.06.2013 р. з довідкою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання". Колегія суддів вважає, що судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України  від 10.12.20002 р. за №75.   Нез'явлення в судове засідання представників сторін та Інспекції ДАБК не перешкоджає розгляду справи, тому справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши у судовому засіданні пояснення прокурора, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне. Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Харківської області   виходив з того, що вимоги позивача підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Однак колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, мировою угодою від 11.11.1998 р., затвердженою ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.11.1998 р., ТОВ "Харьковпищелег" передало, а ТОВ "Водолій" отримало  у власність базу, що складається з шести будівель (літ. літ. А-1, Б-1, В-1, Г-1, Д-1, Е-1), розташовану за адресою: м. Харків,  вул. Єлізаветинська, 9 (а.с.10). Право колективної власності ТОВ "Водолій" на зазначені об'єкти нерухомого майна підтверджується реєстраційним посвідченням №2872 від 24.11.1998 р. (а.с.11). Право користування земельною ділянкою, на якій розташована база, належить позивачу на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.06.2001  р., укладеного між Харківською міською радою та ТОВ "Водолій"   строком до 29.11.2020 р. для експлуатації адміністративних, виробничих та складських будівель та споруд (а.с.15-16). Згідно повідомлення КП “Харківське міське БТІ” позивачем за адресою: м.  Харків,  вул. Єлізаветинська, 9, були самочинно побудовані нежитлові будівлі літ. літ. Ж-1, З-1, прибудова літ. Б, частина приміщення №1 в літ. Б-1, частина приміщення №3 в літ. В-1 (а.с.12). За замовленням ТОВ "Водолій" КП “Харківське міське БТІ” 24.11.2011 р. виготовило технічні паспорти на вказані нежитлові будівлі (а.с.17-28). Відповідно до висновку від 2011 р. про технічний стан будівельних конструкцій та можливість експлуатації нежитлових будівель літ. літ. Б-1, В-1, Ж-1, З-1, розташованих в м. Харкові по вул. Єлизаветинській, 9, виконаного ТОВ "Модулор-Сервис", експлуатація спірних нежитлових будівель можлива, дефектів у несучих конструкціях і фундаментах будівель не знайдено (а.с.31-33). З посиланням на ч. 5 статті 376 Цивільного кодексу України позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на самочинно    побудовані: нежитлові будівлі літ. літ. Ж-1, З-1, прибудову літ. Б, частину приміщення №1 в літ. Б-1, частину приміщення №3 в літ. В-1. Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог з огляду на наступне. Згідно з ч. 1, 2  ст. 376  Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Частинами 3, 4, 5 ст. 376 Цивільного кодексу України  передбачено, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене  нерухоме  майно  (житлові будинки, будівлі, споруди тощо)  виникає  з  моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право  власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає  державній реєстрації,  право власності виникає з моменту державної реєстрації. Згідно статті 5 Закону України “Про основи містобудування”, статей 12, 23 Закону України “Про планування та забудову територій”, статті 9 Закону України “Про архітектурну діяльність” будівництво об'єкту нерухомості   вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень   відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт. Відповідно до статті 22 Закону України “Про основи містобудування” забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією   (ст.18 цього Закону). Згідно статті 39 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”, датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється. На момент розгляду справи прийняття в експлуатацію об'єктів нерухомості регулюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р., відповідно до якого прийняття в експлуатацію об'єктів,  що належать до I категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного  паспорта,  проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною     інспекцією та  її територіальними  органами  поданої замовником декларації  про  готовність  об'єкта  до  експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката (п.11 Порядку). Відповідно до п.12 Порядку, експлуатація об'єктів, не прийнятих в   експлуатацію, забороняється.  За приписами п.22 Порядку видачу сертифіката здійснює Інспекція, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт. Згідно з п. 23 Порядку для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з  описом вкладення до відповідної Інспекції  заяву  про  прийняття  в експлуатацію об'єкта та видачу  сертифіката за формою згідно з додатком  2,  до  якої додається акт готовності об'єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 3. Позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано самочинно побудовані нежитлові будівлі, доказів отримання у встановленому порядку дозволу на будівництво цієї будівлі та доказів подання заяви про прийняття  в експлуатацію об'єктів та видачу  сертифіката на збудовані нежитлові будівлі.   Враховуючи наведене, судом першої інстанції в порушення встановленого порядку, безпідставно визнано в якості належного доказу в підтвердження додержання позивачем архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, технічний висновок ПП "Модулор-Сервіс". Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів статтей 1, 2  Господарського процесуального кодексу України, особа звертається за захистом своїх прав або інтересів до осіб, які, на її переконання, ці права або інтереси порушують. Нормою статті 392 Цивільного кодексу України встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема, це не визнання його права власності особою, яка вказана відповідачем. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. Однак в даному випадку, з матеріалів справи не вбачається яким чином Харківська міська рада  порушує права  ТОВ "Водолій". Отже,  заявляючи позов про визнання права власності на  нежитлову будівлю, позивач мав довести належними і допустимими доказами дотримання ним вимог зазначених норм щодо будівництва нерухомого майна, втім, позивач в порушення вимог статей 32, 33  Господарського процесуального кодексу України не довів, а суд першої інстанцій в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не встановив зазначених обставин. З огляду на те, що відповідно до статті 22 Закону України “Про основи містобудування” забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією   (ст.18 цього Закону), судом не наведено будь-яких матеріально-правових норм на підтвердження висновку про визнання за позивачем права власності на спірне майно та не встановлено за допомогою належних засобів доказування чи прийняті вони в експлуатацію державною технічною комісією, тощо. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд фактично дозволив позивачу використовувати об'єкти, які не були визнані готовими для введення в  експлуатацію, чим порушив встановлений порядок державного управління в сфері містобудування та архітектури. Пунктом 34 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні“ визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, місцевих рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Земельна ділянка є державною власністю і відповідно пункту 12 перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у віданні Харківської міської ради.  Рішенням сесії Харківської міської ради від 23.06.2004 р. № 90/04 (із змінами та доповненнями) затверджено “Порядок вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом“.  Згідно до п.2.1 цього порядку, якщо забудовник не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, забудовник може звернутися із заявою (клопотанням) до Харківської міської ради з проханням про збереження об'єкту та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для закінчення будівництва (у разі незавершеного будівництва) або для експлуатації об'єкту (у разі вже закінченого будівництва). Надані позивачем документи, а саме: копії технічних паспортів та технічний висновок не є підставою для виникнення у позивача права власності на нежитлові будівлі літ. літ. Ж-1, З-1, прибудова літ. Б, частина приміщення №1 в літ. Б-1, частина приміщення №3 в літ. В-1. А наданий ТОВ "Водолій" договір оренди земельної ділянки не є належним доказом в підтвердження правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовані самочинно побудовані нежитлові будівлі. На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, вважає, що  рішення господарського суду  Харківської області від 24 травня 2012 року у справі №5023/1657/12 прийняте при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга прокурора задоволенню. Керуючись статтями 22, 99, 101, 102, п. 2 статті 103, п. п. 1, 4 ч.1 статті 104,  статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу прокурора Харківської області задовольнити.  Рішення господарського суду Харківської області від 24 травня 2012 року у справі №5023/1657/12 скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити. Повна постанова складена 03.07.2013 р. Головуючий суддя                                                                    Пелипенко Н.М. Суддя                                                                                           Івакіна В.О.   Суддя                                                                                           Тихий П.В.