Постанова

від 10.06.2013 по справі 801/5484/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

10 червня 2013 р. (12:00) Справа №801/5484/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Ходус Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джанавар-Д"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача - представник Жаворонкова Г.В.,

від відповідача - представник Мирошниченко К.С.

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Джанавар-Д» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення: від 13.05.2013 року № 0003422203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 773 931,25 грн., у т.ч. за основним платежем - 619 145,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 154 786,25 грн. та від 13.05.2013 року № 0003432203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 619 143,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 495 315,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 123 828,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість висновків результатів перевірки, внаслідок чого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з огляду на відсутність з боку позивача порушень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні ним податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат при здійсненні господарських відносин з ТОВ «Тріал Інвест». Позивач вказує, що операції з даним контрагентом мали реальний характер, в результаті них були придбані товари та послуги, які були використані у господарській діяльності позивача.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач заперечує щодо позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції відповідач надав суду письмові заперечення на адміністративний позов. Згідно до письмових заперечень відповідача, його правова позиція правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення ґрунтується на даних акту перевірки №2363/22-3/33434018 від 22.04.2013 року, який став підставою для прийняття цих рішень відповідачем.

Вивчивши обставини справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Джанавар-Д» з питань взаємовідносин з ТОВ «Тріал Інвест» у квітні, травні, червні, серпні, вересні 2010 року, та відображення їх в податковій звітності, за результатом якої складений акт перевірки №2363/22-3/33434018 від 22.04.2013 року (т.1 а.с.8-20) (далі - акт перевірки).

Згідно акту перевірки, перевіркою встановлені порушення:

- ч. 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

- п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» донараховано ПДВ у сумі 495315,00 грн., у т.ч. квітень 2010 року - 132 011,00 грн., травень 2010 року - 49 864,00 грн., червень 2010 року - 52 873,00 грн., серпень 2010 року - 121 062,00 грн., вересень 2010 року - 139 505,00 грн.

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донараховано податок на прибуток у сумі 619 145,00 грн., у т.ч. 2 квартал 2010 року - 293 436,00 грн., 3 квартал 2010 року - 325 709,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті:

- податкове повідомлення - рішення від 13.05.2013 року № 0003422203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 773931,25 грн., у т.ч. за основним платежем - 619145,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 154786,25 грн. (т.1 а.с.21)

- податкове повідомлення - рішення 13.05.2013 року № 0003432203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 619 143,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 495 315,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 123 828,75 грн. (т.1 а.с.22).

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У період, що перевірявся були чинними Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР та Закон України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР.

Відповідно до положень п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Пунктом 3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Статтею 5.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 п. 5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. пункту 5.3. ст. 5 даного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 11.2.1. п. 11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість визначений у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" .

Так, відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1 . п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством.

Відповідно до положень ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року N 168/704) (Далі по тексту - положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7. зазначеного Положення, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Пунктом 3.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку встановлено, що облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до п. 3.2. Положення, інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Відповідно до п. 3.5. Положення, перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів повинно здійснюватися в міру її надходження до місця обробки (бухгалтерія, обчислювальна установка), проте не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну виплату заробітної плати, складання бухгалтерської і статистичної звітності, декларацій і розрахунків.

Відповідно до п. 3.7. Положення, інформація про господарські операції підприємства, установи за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься у згрупованому вигляді до бухгалтерських звітів, порядок складання яких встановлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Позивач у період, який перевірявся, мав відносини з ТОВ «Тріал Інвест».

Так, 02.01.2010 року між ТОВ «Тріал Інвест» (Продавець) та ТОВ «Джанавар-Д» (Покупець) укладений договір № 8, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець покупає продукцію, найменування, марка, кількість, ціна та строки постачання якої погоджуються сторонами шляхом підписання специфікацій, які вважаються невід'ємною частиною договору, на кожну партію товару окремо.

20.04.2010 року та 25.05.2010 року між ТОВ «Джанавар-Д» (Довіритель) та ТОВ «Тріал Інвест» (Повірений) укладені договори №№ 20/04, 25/05, відповідно до умов яких повірений зобов'язується за винагороду від свого імені та за рахунок довірителя виконати такі юридичні дії, а саме - придбати товар - нафту на ринку нафтопродуктів.

В результаті виконання умов вказаних договорів сторонами складні наступні документи.

ТОВ «Тріал Інвест» виписані позивачу податкові накладні: від 16.04.2010 року № 439 на загальну суму 137 136,45 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 22 856,07 грн., 22.04.2010 року № 473 на загальну суму 649 339,02 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 108 223,17 грн., 28.05.2010 року № 509 на загальну суму 610 884,96 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 101 814,15 грн., 28.07.2010 року № 765 на загальну суму 127 650,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 21 275,00 грн., 29.07.2010 року № 766 на загальну суму 159 850,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 26 641,67 грн., 29.07.2010 року № 767 на загальну суму 167 900,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 27 983,33 грн., 07.08.2010 року № 790 на загальну суму 144 263,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 24 043,83 грн., 07.08.2010 року № 791 на загальну суму 142 087,40 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 23 681,23 грн., 09.08.2010 року № 798 на загальну суму 144 522,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 24 087,00 грн., 12.08.2010 року № 812 на загальну суму 145 143,60 грн., у т.ч. 24 190,60 грн., 27.08.2010 року № 848 на загальну суму 133 944,30 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 22 324,05 грн., 27.08.2010 року № 849 на загальну суму 144 922,50 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 24 153,75 грн., 07.09.2010 року № 873 на загальну суму 147 157,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 24 526,17 грн., 09.09.2010 року № 877 на загальну суму 142 614,80 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 23 769,13 грн., 14.09.2010 року № 887 на загальну суму 133 831,80 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 22 305,30 грн., 18.09.2010 року № 902 на загальну суму 144 350,40 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 24 058,40 грн., 23.09.2010 року № 908 на загальну суму 140 566,40 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 23 427,73 грн.

Видаткові накладні: від 16.04.2010 року № РН-16/04-2, 22.04.2010 року № РН-22/04-2, 28.05.2010 року № РН-28/05-1, 28.07.2010 року № РН-28/07-1, 29.07.2010 року № РН-29/07-1, 29.07.2010 року № РН-29/07-2, 07.08.2010 року № РН-07/08-2, 07.08.2010 року № РН-07/08-3, 09.08.2010 року № РН-09/08-3, 12.08.2010 року № РН-12/08-2, 27.08.2010 року № РН-27/08-1, 27.08.2010 року № РН-27/08-2, 07.09.2010 року № РН-07/09-1, 09.09.2010 року № РН-09/09-2, 14.09.2010 року № РН-14/09-2, 18.09.2010 року № РН-18/09-3, 23.09.2010 року № РН-23/09-1.

Сторонами складені акти здачі - прийняття товару від 28.07.2010 року № 28/07-1, 29.07.2010 року № 29/07-1, 29.07.2010 року № 29/07-2, 07.08.2010 року № 07/08-2, 07.08.2010 року № 07/08-3, 09.08.2010 року № 09/08-3, 12.08.2010 року № 12/08-2, 27.08.2010 року № 27/08-1, 27.08.2010 року № 27/08-2, 07.09.2010 року № 07/09-1, 09.09.2010 року № 09/09-2, 14.09.2010 року № 14/09-2, 18.09.2010 року № 18/09-3, 23.09.2010 року № 23/09-1.

Транспортування нафти здійснювалось на підставі товарно - транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти).

Позивачем з ТОВ «Джанавар-Д» розрахунки здійснювались у безготівковій формі.

Наявність складання між позивачем та контрагентами первинних документів не заперечується сторонам.

Акт перевірки також містить посилання на дослідження договорів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом та дослідження первинних документів (податкових накладних, видаткових накладних, товарних - транспортних накладних).

З аналізу створених у результаті документів вбачається, що вони оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та є належним підтвердженням формування позивачем, у періоді, що перевірявся, валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Акт перевірки в свою чергу не містить встановлення факту недоліків в оформленні даних документів.

З урахуванням положень вказаних вище норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд зазначає, що обмеженням для віднесення до понесених суб'єктом господарювання витрат в склад матеріальних витрат є відсутність розрахункових, платіжних, та інших документів, обов'язковість ведення та зберігання яких встановлена правилами ведення податкового обліку. Бухгалтерський облік є єдиним видом обліку, на підставі відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій визначається склад витрат віднесених до валових, оскільки усі види звітності заповнюються на підставі даних бухгалтерського обліку.

Також суд зазначає, що вказані норми, за своїм змістом, у якості підстав для не включення до витрат, витрат суб'єкта господарювання передбачають випадки повної відсутності любих розрахункових, платіжних та інших документів.

Документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

З урахуванням того факту, що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення таких сум до витрат, суд, встановивши наявність оформлених внаслідок господарських операцій між позивачем та контрагентом документів, які вказані вище, робить висновок про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів матеріальних витрат.

Слід вказати, що ні Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" ні правила ведення податкового обліку, ні Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88, не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Викладене вказує, що для віднесення сум до витрат, таки витрати мають бути підтверджені розрахунковими та іншими документами. Документи, що залучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку.

Під час судового розгляду справи встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Також, суд, вважає за необхідне зазначити, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів, знаходження за юридичною адресою. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 "Підстави виникнення цивільних прав і обов'язків" Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Матеріали справи свідчать, що проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а також про те, що придбані роботи (послуги) використовувалися у господарській діяльності позивача.

Так, з наданих суду первинних документів вбачається, що 02.03.2009 року між ТОВ «Джанавар-Д» (Замовник) та ПМБП «Еліф-Компані» (Переробник) укладений договір про надання послуг з перероблення сировини № 1, відповідно до умов якого замовник доручає, а переробник приймає на себе зобов'язання виготовити з наданої замовником сировини: нафти сирої, СНО, палива нафтового та інших нафтопродуктів готову продукцію: бензіно - лігроїновую фракцію, лігроїно - газойльову фракцію, паливо пічне побутове, мазут паливний малозольний, а замовник зобов'язується прийняти готову продукцію та оплатити переробнику послуги з переробки сировини.

01.01.2009 року між ПМБП «Еліф-Компані» (Зберігач) та ТОВ «Джанавар-Д» (Поклажодавець) укладений договір зберігання готової продукції № 2, відповідно до умов якого зберігач здійснює надання послуг по зберіганню готової продукції, отриманої в результаті переробки давальної сировини, згідно з договором про надання послуг з переробки сировини, укладеним між ПМБП «Еліф-Компані» та ТОВ «Джанавар-Д».

Позивач передавав отриману від ТОВ «Тріал Інвест» продукцію для переробки ПМБП «Еліф-Компані». Факт передачі продукції на переробку підтверджується первинними документами: накладними, актами. Факт надходження продукції після її переробки підтверджується накладними, актами про надання послуг з переробки, податковими накладними, технологічними регламентами.

Зазначені документи є належним підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій за договорами з ТОВ «Тріал Інвест».

Також матеріали справи свідчать, що подальша реалізація виготовленої продукції здійснювалась на підставі договорів, укладених ТОВ «Джанавар-Д» з: ПП «НК-Гарант» від 01.09.2010 року № 08/09-10; ПП «Солінг» від 01.09.2010 року № 01/09-10; ТОВ «Борей-Крим» від 28.04.2010 року № 28-04/10; ТОВ «Трейд-Юніор» від 24.06.2010 року № 24/06-10; ТОВ «Торговий дім «Юміс» від 01.08.2010 року № 01/08-10; ПП «Авангард плюс» від 06.08.2010 року № 06/08-10; ПП ОСОБА_3 від 01.03.2010 року № 01/03-10; ЧММП «Еліф-Компані» від 16.03.2009 року № 16-03-09; ТОВ «СВ Капітал» від 20.04.2010 року № 20-04-10; ТОВ «Трек» від 26.03.2010 року № 26/03-10; ТОВ «Тріал Інвест» від 16.12.2009 року № 16/12-09.

Отже, надані суду документи є первинними документами та є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та ТОВ «Тріал Інвест» і є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з ПДВ, а також спростовують встановлені перевіркою факти про відсутність реальності господарських операцій.

Щодо доводів викладених в акті перевірки суд зазначає, що викладені в акті перевірки обґрунтування порушень податкового законодавства, що призвело до завищення матеріальних витрат та податкового кредиту є необґрунтованими.

Неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

В акті перевірки відсутність фактичного постачання товарів, робіт (послуг) контрагентом позивача документально не доведено. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентами з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання на замовлення позивача товарів, робіт (послуг) контрагентом.

З метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування матеріальних витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані фактичні дані які підтверджують або спростовують наявність господарських операцій.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Також, відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстровані у ЄДРПОУ контрагенти позивача є юридичними особами, наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що ТОВ «Тріал Інвест» на момент укладення угод був виключений з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим був не наділені цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Господарські відносини між позивачем та ТОВ «Тріал Інвест», виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів, робіт (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладалися та виконувалися за вільним волевиявленням його учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про виконання вказаних правочинів.

З урахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача, зроблених в акті перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі викладеного суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 17.06.2013р.

Керуючись ст.ст.160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 13.05.2013 року № 0003422203, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Джанавар-Д» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 773 931,25 грн., у т.ч. за основним платежем - 619 145,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 154 786,25 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 13.05.2013 року № 0003432203, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Джанавар-Д» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 619 143,75 грн., у т.ч. за основним платежем - 495 315,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 123 828,75 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джанавар-Д» судові витрати у розмірі 2294грн. судових витрат шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Маргарітов М.В.