Постанова

від 05.07.2013 по справі 815/3598/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3598/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 року о 10.43 год. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.

при секретарі судового засідання: Каракаш Ю.І.

за участю сторін:

від позивача, представник - Копиця С.М., за довіреністю

від відповідача, представник - ОСОБА_6, за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби з адміністративним позовом до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 - 31.12.2011 року фахівцями ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС був складений та підписаний акт перевірки №439/17-1/НОМЕР_1 від 28.01.2013 року, яким, в тому числі було встановлено порушення відповідачем вимог п. 185.1. ст. 185 п. 188.1. ст. 188 пп. 14.1.71. п. 14.1 пп. 14.1.219, 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, та враховуючи п. 39.1 п. 39.2. п. 39.3 ст. 39 Податкового кодексу України, занижено податкові зобов'язання з ПДВ за період з січня по грудень 2011 року на загальну суму 238 005 грн., у зв'язку з невірним застосуванням звичайних цін.

На підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000121710 від 04.03.2013 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 238 005, 00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на суму 59501, 28 грн.

Позивач оскаржував зазначене податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, що відповідно до приписів п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України, стало підставою звернення позивача до суду з позовом про зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені в письмових запереченнях (а.с. 87-89), зокрема на те, що ст. 39 Податкового кодексу України набула чинності лише з 01 січня 2013 року та не може застосовуватися на попередні періоди, а також на те, що звіт, на підставі якого визначено невірне застосування відповідачем звичайних цін не відповідає вимогам п. 39.3. ст. 39 Податкового кодексу України.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3, 09.11.2009 року зареєстрований виконавчим комітетом Одеської міської ради в якості фізичної особи-підприємця, та перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби.

Судом встановлено, що 28.01.2013 року фахівцями ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС була проведена документальна планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якою був складений та підписаний акт перевірки №439/17-1/НОМЕР_1 від 28.01.2013 року, яким встановлено, що суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 були укладені договори оренди нежитлових приміщень, а саме:

договір оренди від 01.04.2010 б/н з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) - «орендар», предметом якого є передача «орендодавцем» - «орендарю» у тимчасове оплатне користування (оренду) на умовах цього договору нежилих приміщень салону - магазину, розташовані за адресою : АДРЕСА_1. Загальна площа приміщення, що передається в оренду складає 209.8 кв.м. Приміщення належить «орендодавцю» на праві власності. Строк оренди до 01 лютого 2012 року. Орендна плата в місяць за користування приміщенням за цим договором становить 4200 грн. (в т.ч. ПДВ 700 грн.);

договір оренди приміщення від 01.12.2010 б/н та Додаток 1 до нього - угода від 01.12.2010, укладений з ПП «Акар Текстиль» (код ЄДРПОУ 34507034) - «орендар», предметом якого є передача «орендодавцем» - «орендарю» приміщення загальною площею 10 кв. м. для розміщення офісу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Приміщення належить «орендодавцю» на праві власності. Орендна плата за користування приміщенням становить 300 грн. в місяць (у т.ч. ПДВ 50 грн.);

договори оренди нежилих приміщень від 01.10.2009 року № 01/10-09 та 24.10.2011 № 24/10-11, укладені з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 - «орендар», предметом яких є передача «орендодавцем» «орендарю» у тимчасове оплатне користування (оренду) на умовах договору нежилі приміщення для розміщення ресторану - кафетерію, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Гаванна. буд. 6. Загальна площа приміщення, що передається в оренду складає 368.9 кв. м. Приміщення належить «орендодавцю» на праві власності. За користування приміщенням «орендар» сплачує орендну плату у розмірі 5 000 грн. за місяць (у т.ч. ПДВ 833,33 грн.).

Під час проведення перевірки Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби було вручено СПД ОСОБА_3 запит від 17.01.2012 року № 1119/17-1 щодо обґрунтування ціни 1 кв.м. при визначенні орендної плати нежилих приміщень за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, на який отримано відповідь, що орендна плата встановлена, в розмірах зазначених в договорах оренди, у відповідності ст.ст. 189, 190 Господарського кодексу України та ст. 632 Цивільного кодексу України, а саме: з огляду на відсутність обов'язкових державних регульованих цін для таких відносин, було застосовано вільну ціну, розмір якої було встановлено за домовленістю сторін (а.с. 38).

Позивач визнав дану відповідь відповідача такою, зі змісту якої неможливо встановити обґрунтованої відповіді щодо ціноутворення орендної плати, а тому для визначення об'єкту оподаткування Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби було використано експертний висновок щодо реальної ринкової вартості оренди 1 кв. м. вищевказаних нежитлових приміщень № 1519/13 від 22.01.2013року, виготовлений TOB Консалтингової компанії «Бюро оцінки Стефанович» , згідно з яким мінімальна величина орендної ставки за 1кв.м. складає:

- 235 грн. за 1кв.м. нежитлове приміщення ресторанна - кафетерію, загальною площею 368,9 кв.м. за адресою : м. Одеса, АДРЕСА_2;

-195 грн. за 1кв.м., нежитлове приміщення салону - магазину, загальною площею 209,8 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1 ;

- 90 грн. за 1кв.м. та нежитлове приміщення офісу, загальною площею,10 кв.м. за адресою : АДРЕСА_1.

На підставі, отриманих даних, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби дійшла висновку, що відповідачем в порушення п. 185.1. ст. 185 п. 188.1. ст. 188 пп. 14.1.71. п. 14.1 пп. 14.1.219. п. 14.1 ст.14 та враховуючи п. 39.1 п. 39.2 п. 39.3 ст. 39 Податкового Кодексу України було занижено податкові зобов'язання з ПДВ за період січень 2011-грудень 2011 на загальну суму 238 005 грн.

21.02.2013 року суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 звернувся до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС з запереченнями на акт перевірки №439/17-1/НОМЕР_1 від 28.01.2013 року, за результатами розгляду яких оскаржуваний акт був залишений без змін.

На підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, в тому числі було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000121710 від 04.03.2013 року, яким було збільшено відповідачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 238 005, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 59501, 28 грн.

13.03.2013 року суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 повідомив ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про звернення до ДПС в Одеській області зі скаргою, в тому числі на податкове повідомлення-рішення №0000121710 від 04.03.2013 року, що відповідно п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України є підставою звернення керівника органу державної податкової служби до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п.п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до вимог абз. б п. 185.1 ст. 185 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є в тому числі операції з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 188.1. cт. 188 Податкового Кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Підпунктом 14.1.71. п. 14.1. cт. 14 Податкового Кодексу України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до підпункту 14.1.219. п. 14.1. cт. 14 Податкового Кодексу України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Також, згідно з п. 39.1 ст. 39 Податкового Кодексу України, передбачено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а)бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами; в)операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є

платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; г) в інших випадках, визначених цим Кодексом. В даному випадку, це визначено п. 188.1. cт. 188 Податкового Кодексу України.

Пунктом 39.3 cт. 39 Податкового Кодексу України, передбачено, що у разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Згідно з п. 39.14, 39. 15 ст. 39 Податкового Кодексу України, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

У разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Судом не приймається до уваги посилання суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 на факт відсутності з його сторони порушення вимог п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України, оскільки операції, які були предметом перевірки, проводилися у 2011 році та ст.39 Податкового кодексу України набрала чинності лише з 01 січня 2013 року і не могла бути застосована позивачем для визначення об'єкта оподаткування за 2011 рік з наступних підстав.

Частиною 8 підрозділу 10 Інших перехідних положень Податкового кодексу України передбачено, що у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі по тексту Закон України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР), вимоги якого передбачають аналогічні методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Так, пунктом 1.20.1 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР передбачено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з ч. 1 п 1.20.2 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до п. 1.20.5 1 ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Згідно з п. 1.20.8. ст. 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, дослідивши положення п. 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які діяли до 01 січня 2013 року, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був дотримуватися порядку визначення бази оподаткування операцій з постачання товарів/послуг виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених законодавством і до 01 січня 2013 року.

Статтею 39 Податкового кодексу України змінений порядок донарахування податкового зобов'язання, який був дотриманий позивачем.

Також суд вважає, що не заслуговують на увагу посилання представника відповідача на те, що здійсненний ТОВ «Консалтингова компанія «Бюро оцінки Стефанович» звіт ретроспективного маркетингового дослідження про середньоринковий розмір орендної ставки по нежилим приміщення м. Одеси за період 01.01.2011 року-31.12.2011 року не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та не може бути використаний для визначення середньоринкових розмірів орендної ставки з наступних підстав.

Дослідивши звіт № 1519/13 ретроспективного маркетингового дослідження про середньоринковий розмір орендної ставки по нежилим приміщення м. Одеси за період 01.01.2011 року-31.12.2011 року, виготовлений ТОВ «Консалтингова компанія «Бюро оцінки Стефанович», судом встановлено, що при виготовленні цього звіту оцінювач використовував Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Методику оцінки майна, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року № 1891, Національний стандарт № 1 «Загальні принципи оцінки майна та майнових прав, затверджену Кабінетом Міністрів України від 10.09.2003 року № 1440, Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», затверджену Кабінетом Міністрів України від 28.10.2004 року № 1442.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (а саме це методичні регулювання оцінки майна у відповідності до національних стандартів оцінки майна) і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Виходячи з законодавчо визначеного поняття оцінки майна та майнових прав та враховуючи, що оцінювачем була здійснена оцінка за процедурою, передбаченою методичними регулюваннями оцінки майна, та те, що п. 39.3. ст. 39 Податкового кодексу України вимагає проведення оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, яким є ТОВ «Консалтингова компанія «Бюро оцінки Стефанович» (код ЄДРПОУ 34443641, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12325/11 від 03.08.2011, видане Фондом державного майна України, свідоцтво про акредитацію №18, видане Українським товариством оцінювачів, свідоцтво про реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів від 09.08.2011 № 8761, видане Фондом Державного майна України), відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», що було дотримано оцінювачем, суд вважає, що позивачем не було допущено порушення п. 39.3. ст. 39 Податкового кодексу України.

Крім того, як вже зазначалось вище, п. 1.20.5 1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" також передбачав можливість визначення звичайної ціни за правилами, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав.

Посилання представника відповідача на не якість оцінки, на відсутність договору про проведення оцінки не заслуговують на увагу, оскільки предметом даного позову є донарахування та сплата податкового зобов'язання, а не правомірність дій оцінювача.

В свою чергу, слід зазначити, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. Таким випадком встановленим законодавством України є п. 39.3. ст. 39 Податкового кодексу України, а також п. п. 1.20.5 1 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Одночасно, представником відповідача не надано жодного доказу на підтвердження того, що розмір орендної плати відповідає звичайній, ринковій ціні.

Тому, суд вважає, що позивачем доведено невірне застосування відповідачем звичайних цін та надані необхідні докази, в підтвердження своїх позовних вимог.

Згідно з підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані представниками позивача та відповідача у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, такими, які підтверджені доказами та відповідають чинному законодавству України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутністю витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), згідно з ч. 2, 4 ст. 94 КАС України стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, відповідно до положень Податкового кодексу України, пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та керуючись ст. ст. 2,4, 69,71, 94,158,160, 162, 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн. - задовольнити повністю.

Зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн. (двісті дев'яносто сім тисяч п'ятсот шість гривень 28 копійок) на р/р №31113029700008, код платежу 14010100, одержувач: ГУДКСУ в Одеській області код 37607526, банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області МФО 828011.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний 05 липня 2013 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

Адміністративний позов Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн. - задовольнити повністю.

Зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн. (двісті дев'яносто сім тисяч п'ятсот шість гривень 28 копійок) на р/р №31113029700008, код платежу 14010100, одержувач: ГУДКСУ в Одеській області код 37607526, банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області МФО 828011.

05 липня 2013 року.

.