Постанова

від 29.10.2013 по справі 815/3598/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2013 р.*Справа № 815/3598/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України )

розглянувши порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

До суду звернулася Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби з адміністративним позовом до відповідача про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної документальної планової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 - 31.12.2011 року фахівцями ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС був складений та підписаний акт перевірки №439/17-1/НОМЕР_1 від 28.01.2013 року, яким, в тому числі було встановлено порушення відповідачем вимог п. 185.1. ст. 185 п. 188.1. ст. 188 пп. 14.1.71. п. 14.1 пп. 14.1.219, 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, та враховуючи п. 39.1 п. 39.2. п. 39.3 ст. 39 Податкового кодексу України, занижено податкові зобов'язання з ПДВ за період з січня по грудень 2011 року на загальну суму 238 005 грн., у зв'язку з невірним застосуванням звичайних цін.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року позов задоволено повністю. Зобов'язати суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_2 нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Сторони були сповіщені належним чином про час і місце судового засідання, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи, сторони до суду не прибули.

Відповідно до ч 4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін по справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28.01.2013 року фахівцями ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС була проведена документальна планова перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якою був складений та підписаний акт перевірки №439/17-1/НОМЕР_1 від 28.01.2013 року, яким встановлено, що суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_2 були укладені договори оренди нежитлових приміщень, а саме:

договір оренди від 01.04.2010 б/н з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 - «орендар», предметом якого є передача «орендодавцем» - «орендарю» у тимчасове оплатне користування (оренду) на умовах цього договору нежилих приміщень салону - магазину, розташовані за адресою : . Загальна площа приміщення, що передається в оренду складає 209.8 кв.м. Приміщення належить «орендодавцю» на праві власності. Строк оренди до 01 лютого 2012 року. Орендна плата в місяць за користування приміщенням за цим договором становить 4200 грн. (в т.ч. ПДВ 700 грн.);

договір оренди приміщення від 01.12.2010 б/н та Додаток 1 до нього - угода від 01.12.2010, укладений з ПП «Акар Текстиль» (код ЄДРПОУ 34507034) - «орендар», предметом якого є передача «орендодавцем» - «орендарю» приміщення загальною площею 10 кв. м. для розміщення офісу, розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Приміщення належить «орендодавцю» на праві власності. Орендна плата за користування приміщенням становить 300 грн. в місяць (у т.ч. ПДВ 50 грн.);

договори оренди нежилих приміщень від 01.10.2009 року № 01/10-09 та 24.10.2011 № 24/10-11, укладені з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 - «орендар», предметом яких є передача «орендодавцем» «орендарю» у тимчасове оплатне користування (оренду) на умовах договору нежилі приміщення для розміщення ресторану - кафетерію, розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Загальна площа приміщення, що передається в оренду складає 368.9 кв. м. Приміщення належить «орендодавцю» на праві власності. За користування приміщенням «орендар» сплачує орендну плату у розмірі 5 000 грн. за місяць (у т.ч. ПДВ 833,33 грн.).

Під час проведення перевірки Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби було вручено позивачу запит від 17.01.2012 року № 1119/17-1 щодо обґрунтування ціни 1 кв.м. при визначенні орендної плати нежилих приміщень за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на який отримано відповідь, що орендна плата встановлена, в розмірах зазначених в договорах оренди, у відповідності ст.ст. 189, 190 Господарського кодексу України та ст. 632 Цивільного кодексу України, а саме: з огляду на відсутність обов'язкових державних регульованих цін для таких відносин, було застосовано вільну ціну, розмір якої було встановлено за домовленістю сторін (а.с. 38).

На підставі, отриманих даних, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби дійшла висновку, що відповідачем в порушення п. 185.1. ст. 185 п. 188.1. ст. 188 пп. 14.1.71. п. 14.1 пп. 14.1.219. п. 14.1 ст.14 та враховуючи п. 39.1 п. 39.2 п. 39.3 ст. 39 Податкового Кодексу України було занижено податкові зобов'язання з ПДВ за період січень 2011-грудень 2011 на загальну суму 238 005 грн.

21.02.2013 року позивач звернувся до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС з запереченнями на акт перевірки за результатами розгляду яких оскаржуваний акт був залишений без змін.

На підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС, в тому числі було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000121710 від 04.03.2013 року, яким було збільшено відповідачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 238 005, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 59501, 28 грн.

13.03.2013 року позивач повідомив ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про звернення до ДПС в Одеській області зі скаргою, в тому числі на податкове повідомлення-рішення №0000121710 від 04.03.2013 року, що відповідно п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України є підставою звернення керівника органу державної податкової служби до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань.

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні є обґрунтованими, такими, які підтверджені доказами та відповідають чинному законодавству України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Однак, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно з п.п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до вимог абз. б п. 185.1 ст. 185 Податкового Кодексу України, об'єктом оподаткування є в тому числі операції з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно п. 188.1. cт. 188 Податкового Кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Підпунктом 14.1.71. п. 14.1. cт. 14 Податкового Кодексу України передбачено, що звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до підпункту 14.1.219. п. 14.1. cт. 14 Податкового Кодексу України, ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що донарахування податкових зобов'язань здійснено позивачем з застосуванням звичайних цін з посиланням, як на підставу донарахування, на ст.39 Податкового кодексу України та на «ретроспективне маркетингове дослідження про середньоринкову величину орендної ставки по нежитловим приміщенням м. Одеси за період 01.01.2011-31.12.2011» від ТОВ «Консалтингова компанія «Бюро оцінки Стефанович». Звичайна ціна була застосована позивачем з посиланням на ст.. 39 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.39.1 ст.39 Податкового кодексу України зазначено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною,- якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне.

Також у п.39.1 ст.39 Податкового кодексу України визначено перелік підстав, за яких дозволено застосування звичайної ціни, а саме:

а) у разі здійснення бартерних операцій;

б) у разі здійснення операцій з пов'язаними особами;

в) у разі здійснення операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності;

г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

З акту перевірки позивача колегія суддів вбачає, що підставою застосування звичайної ціни для донарахування податкових зобов'язань позивачем віднесено п. «г» п.39.1 ст. 39 ПК України, а саме «інші випадки, визначені цим Кодексом».

При цьому, колегія суддів з акту перевірки відповідача не вбачає жодних посилань до яких самих « інших випадків, визначених цим Кодексом» відноситься донарахування, яке здійснено по відношенню до відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що застосування звичайної ціни позивачем проведено безпідставно та на власний розсуд, в той час, як законодавством передбачено застосування звичайної ціни виключно у спеціально визначених Податковим кодексом України випадках.

Також, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на порушення відповідачем п..188.1 ст.188 Податкового кодексу України є безпідставним та не може бути прийнятим до уваги, оскільки вказана норма стосується порядку визначення платником податку бази оподаткування операцій з постачання товарів/послуг, однак операції, які були предметом перевірки, проводилися у 2011 році при тому, що ст.39 Податкового кодексу України набрала чинності лише з 01 січня 2013 року і не могла бути застосована відповідачем для визначення об'єкта оподаткування,

Таким чином, колегія суддів вважає, що твердження щодо заниження відповідачем податкових зобов'язань, через «невірне застосування звичайних цін» (як про те зазначає позивач у позові), або через незастосування звичайних цін, або через неправильне визначення об'єкта оподаткування, є хибними та не відповідають дійсності, оскільки визначення об'єкту оподаткування і, відповідно, сплата належних сум податку проводилися відповідачем суворо у відповідності до діючих на той час норм закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.1 розділу XIX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» Податкового кодексу України стаття 39 Кодексу набирає чинності з 1 січня 2013 року. Зважаючи на те, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони зм'якшують і скасовують відповідальність особи, положення етапі 39 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані до діяльності відповідача за період з 01.01.2011 - 31.12.2011, оскільки на той момент вони не були чинні.

Колегія суддів зазначає, що дані обставини були проігноровані судом першої інстанції, що призвело до неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що п.39.2 ст.39 Податкового кодексу України встановлено, що визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; г) чистого прибутку.

При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Податковим кодексом України окрім спеціальних випадків застосування звичайних цін встановлено також і спеціальний порядок визначення звичайних цін.

Відповідно до п.39.3 ст.39 Податкового кодексу України встановлено, що, у разі відсутності даних для застосування зазначених методів визначення звичайної ціни така ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Позивачем жодним чином не обґрунтовано відсутність даних для застосування зазначених у п. 39.2 методів визначення звичайної ціни.

Оскільки п.39.3 ст.39 Податкового кодексу України чітко зазначено про можливість застосування результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб'єктом оціночної діяльності, лише за умови відсутності даних для застосування зазначених у п.39.2 методів, колегія суддів вбачає, що податковим органом було порушено спеціальний порядок визначення звичайних цін і є протиправним та недопустимим застосування методу, зазначеного у п.39.3 ст.39 Податкового кодексу України, за відсутності обґрунтування неможливості застосування зазначених у п.39.2 методів.

Окрім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) -це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що об'єктом «ретроспективного маркетингового дослідження», на яке він посилається, виступають процеси трирічної давнини, на той час, як законом встановлено можливість визначення вартості об'єкту дослідження лише станом на дату оцінки.

Відповідно до п. 56.21 Податкового кодексу України зазначено, що, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Колегія суддів з огляду на вищевикладене вважає, що судом першої інстанції при вирішенні питання було проігноровано положення вказаних норм діючого законодавства і тим самим допущено порушення норм матеріального права у зв'язку з чим вбачаються підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року по справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн.,- скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про зобов'язання нарахувати та сплатити податок на додану вартість визначений у результаті застосування звичайних цін у сумі 297 506, 28 грн., - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.