Ухвала

від 04.07.2013 по справі 2а-6301/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6301/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

04 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОКОР 98» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОКОР 98» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання незаконними і скасування податкових повідомлень-рішень. Свої позовні вимоги мотивував тим, що підприємство не порушувало пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість і пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України щодо заниження податку на прибуток підприємств, оскільки висновок податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем і ТОВ «ЛОРАНІК» договору є помилковим і необґрунтованим, так як правочин повністю підтверджений первинними документами, на час виписки податкових накладних ТОВ «ЛОРАНІК» було зареєстровано як платник податку на додану вартість, відповідачем не доведено, що правочин, укладений між ним і даним підприємством не спрямовувався на настання реальних наслідків. Просив суд визнати незаконними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 року №0001992300 і від 14.12.2012 року № 0002062300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, між позивачем і ТОВ «ЛОРАНІК» укладено договір поставки від 25.03.2012 №16. Предметом даного договору є поставка палива дизельного.

На виконання умов даного договору ТОВ «ЛОРАНІК» надало позивачу рахунок-фактуру від 30.03.2012 на загальну суму 1697000,03 грн., виписало податкову накладну від 30.03.2012 №288 та накладну від 30.03.2012 №288.

За наслідком даної господарської операції сума податкового кредиту у розмірі 1697000,03 грн. була включена позивачем до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року. Крім того, підприємством за цією операцією було сформовано валові витрати у розмірі 356370,00 грн.

У листопаді 2012 року посадовою особою ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОКОР 98» з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з контрагентом ТОВ «ЛОРАНІК» за квітень 2012 року. За результатами перевірки складено Акт від 27.11.2012 № 75/22-05/36964442.

Як зазначає податковий орган в Акті перевірки, від ВПМ ДПІ у Вишгородському районі відповідачем отримано службову записку про призначення податкової перевірки ТОВ «ОСОКОР 98» від 06.08.2012 № 1011/7/07-50 з підтвердженням господарських взаємовідносин ТОВ «ОСОКОР 98» за період квітень 2012 року з ТОВ «ЛОРАНІК» з письмовим поясненням керівника ТОВ «ЛОРАНІК» гр. ОСОБА_2 про те, що він до господарської діяльності ТОВ «ЛОРАНІК» не причетний, а підприємство зареєстрував за грошову допомогу.

Посадовою особою податкового органу встановлено, що стан платника ТОВ «ЛОРАНІК» - « 7» - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей.

Крім того, згідно пояснення гр. ОСОБА_2, відібраного відповідно до листа прокуратури м.Суми від 15.05.2012 № 107/2320 вих. 12 останній пояснив, що ТОВ «ЛОРАНІК» зареєстрував на прохання ОСОБА_3 за щомісячну грошову винагороду у розмірі 1000,00 грн. Податкову звітність до органів податкової служби як керівник підприємства не подавав, видаткові, податкові накладні, договори і інші документи від імені директора ТОВ «ЛОРАНІК» не підписував, до підприємства не має відношення.

Крім того, в Акті перевірки зазначено, що фактично згідно податкової звітності у ТОВ «ЛОРАНІК» відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне і торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

У зв'язку з цим, посадова особа податкового органу зазначила, що з викладених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ЛОРАНІК» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «ЛОРАНІК», фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «ЛОРАНІК» між контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами і здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

У свою чергу, ТОВ «ОСОКОР 98» до перевірки не надано товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів, які б підтверджували факт транспортування товару, що був придбаний у ТОВ «ЛОРАНІК» у квітні 2012 року, також, не надано сертифікати якості товару або інші документи, які підтверджують походження і відповідність товару якісним вимогам. Крім того, у накладних відсутні посилання на реєстраційні номери сертифікатів відповідності чи свідоцтв про визнання відповідності та/або декларацій про відповідність.

Таким чином, відповідач дійшов висновку про те, що в ході перевірки не підтверджено фактичного здійснення поставки товару від ТОВ «ЛОРАНІК», що свідчить про нікчемність правочину між ТОВ «ОСОКОР 98» та ТОВ «ЛОРАНІК» в період за квітень 2012 року.

Також, на сторінці 15 Акта перевірки податковим органом зазначено, що згідно картки рахунку 311 за квітень 2012 року і звіту про дебітові, кредитові операції по рахунку 26004060744104 ТОВ «ОСОКОР 98» за квітень 2012 року, встановлено, що оплату згідно рахунку-фактури № 291 від 30.03.2012 вартості палива дизельного на користь ТОВ «ЛОРАНІК» не здійснено, але суму податкового кредиту 1697000,03 грн. ТОВ «ОСОКОР 98» включено до податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року.

У зв'язку з цим податковим органом було відібрано у директора ТОВ «ОСОКОР 98» Новак Л.С. письмові пояснення відповідно до яких директор зазначив, що 25.03.2012 позивач підписав із ТОВ «ЛОРАНІК» договір поставки № 16 з відстрочкою платежу.

30.03.2012 дизельне паливо було передано ТОВ «ОСОКОР 98», про що свідчать видаткова та податкова накладні. Але, оскільки ТОВ «ОСОКОР 98» не мало змоги зберігати дизельне паливо у себе, воно зберігалось у ТОВ «ЛОРАНІК» (за адресою: Харківська область, смт. Близнюки, вул. Комсомольська, буд. 3-А), про що свідчить п.п. 2.1.2 п. 2 договору поставки від 25.03.2012 № 16.

У квітні 2012 року ТОВ «Осокор 98» планувало реалізувати всю партію дизельного палива, але в зв'язку з падінням ціни на паливо перший покупець відмовився його купувати. ТОВ «Лозівська паливна компанія» (виробничий підрозділ якого знаходиться також за адресою: Харківська область, с.м.т.Близнюки, вул.Комсомольська, буд.3-А) дала згоду на купівлю дизельного палива за цінами придбання дизельного палива ТОВ «Осокор 98».

За результатами трьохсторонніх переговорів ТОВ «Осокор 98», ТОВ «ЛОРАНІК» і ТОВ «Лозівська паливна компанія» з огляду на наявність кредиторської заборгованості ТОВ «ОСОКОР 98» перед ТОВ «ЛОРАНІК» і у свою чергу кредиторської заборгованості ТОВ «ЛОРАНІК» перед ТОВ «Лозівська паливна компанія» по договорам займу, а також кредиторської заборгованості ТОВ «Лозівська паливна компанія» за дизельне паливо перед ТОВ «Осокор 98» було вирішено укласти Угоду про поступку договору між ТОВ ЛОРАНІК» і ТОВ «ОСОКОР 98» від 02.04.2012 за згодою третьої сторони - кредитора ТОВ «Лозівська паливна компанія».

За даною угодою ТОВ «ОСОКОР 98» здійснює всі права і обов'язки ТОВ «ЛОРАНІК» перед ТОВ «Лозівська паливна компанія».

Згідно видаткової накладної № 11 від 02.04.2012 і податкової накладної № 1 від 02.04.2012 ТОВ «Лозівська паливна компанія» отримала право володіння дизельним паливом, тобто отримала дизельне паливо на суму 1697000,03 грн.

Сума податкового кредиту 1697000,03 грн. була включена ТОВ «ОСОКОР 98» в податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2012 року, тому що податкова накладна була несвоєчасно отримана від продавця дизельного палива ТОВ «ЛОРАНІК».

Крім того, позивачем включено до складу витрат за І півріччя 2012 року, витрати, які здійснено підприємством у зв'язку з виконанням вказаної угоди у сумі 356370,00 грн.

Виходячи з викладеного, податковим органом було встановлено, що в порушення вимог п.п. 198. 6 статті 198 Податкового кодексу України позивачем безпідставно сформовано податковий кредит, і як наслідок занижено суми податку на додану вартість у розмірі 282833,34 грн., а також зазначене порушення вплинуло на визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в сумі 356370,00 грн.

У висновках Акта перевірки податковий орган зазначив, що позивачем порушено пункт 198.1 статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України, а саме, занижено суму податку на додану вартість у розмірі 282833,34 грн. в тому числі за квітень 2012 року - 282833,34 грн.; пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України - занижено податок на прибуток, що підлягає до сплати у сумі 356370,00 грн., в т.ч. за II квартал 2012 року у сумі 356370,00 грн.; частини першої, частини п'ятої статті 203, частини першої, частини другої статті 215, статті 228 Цивільного Кодексу України, оскільки правочин укладений між ТОВ «ОСОКОР 98» і ТОВ «ЛОРАНІК» - договір поставки товарів від 25.03.2012 № 16 на загальну суму - 1697000,03 грн., у т.ч. ПДВ 282833,34 грн. має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.12.2013 № 0001992300, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 445462,50 грн., з них 356370,00 грн. за основним платежем і 89092,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 14.12.2012 №0002062300, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 353541,68 грн., з них 282833,34 грн. за основним платежем та 70708,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 1 статті 236 Цивільного кодексу України визначає, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

При проведенні перевірки податковий орган не позбавлений можливості робити висновки щодо нікчемності правочинів, у зв'язку з чим донараховувати грошові зобов'язання у разі встановлення неправомірності формування витрат і податкового кредиту, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Так, зокрема, відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 334 Цивільного кодексу України, переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Із аналізу наведених норм вбачається, що умовою виконання договору поставки є передача товару однією стороною і оплатою за даний товар іншою стороною правочину. При цьому, право власності виникає у набувача майна з моменту отримання ним майна і оплати коштів за дане майно.

Як було зазначено, під час перевірки податковим органом виявлено, що позивач не сплатив кошти ТОВ «ЛОРАНІК» за товар - дизельне паливо. Дану обставину також підтвердив представник позивача в ході судового розгляду справи та у письмових поясненнях від 12.02.2013. Крім того, позивач також підтвердив, що позивач ТОВ «ЛОРАНІК» не поставило дизельне паливо ТОВ «Осокор 98», оскільки товар залишався на зберіганні у ТОВ «ЛОРАНІК» згідно умов договору поставки.

За даною господарською операцією позивачем було сформовано податковий кредит та валові витрати.

Проте, фактично майно не було передано позивачу від його контрагента, і кошти за цей товар сплачені також не були, тобто дана операція є безтоварною.

Порядок формування податкового кредиту визначений у статті 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, оскільки судом встановлено відсутність жодної з подій, яка є підставою для формування позивачем податкового кредиту, і позивач цю обставину не спростував в ході судового розгляду, податковий орган дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірного формування підприємством податкового кредиту. Адже, сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поняття витрат визначено у пункті 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України, згідно з якою витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) є саме факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат навіть за наявності формально складених первинних бухгалтерських документів.

Отже, з урахуванням викладеного позивачем безпідставно включено до складу витрат суми за наслідком господарської операцією із ТОВ «ЛОРАНІК».

Оцінюючи докази у їх взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за відсутності дійсного економічного змісту в договорі, яки укладено між позивачем і ТОВ «ЛОРАНІК», саме внаслідок укладення цього договору позивач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді завищення витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до зменшення податку на прибуток і податку на додану вартість.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОКОР 98» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 09 липня 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 05 липня 2013 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.