Постанова

від 20.06.2013 по справі 827/1003/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 червня 2013 рокуСправа №827/1003/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Гавури О.В.,

секретар судового засідання - Плаксіної О.С.,

за участю:

представника позивача - Усікової Ольги Станіславівни, довіреність № б/н від 01.04.13, Товариство з обмеженою відповідальністю " Дуо-Україна";

представника відповідача - Татонченко Інни Віталіївни, довіреність № 10/9/10-025 від 13.03.13, Державна податкова інспекція у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " Дуо-Україна" до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби № 0000190220 від 06 грудня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Дуо - Україна» з податку на додану вартість у розмірі 15 000 гривень, з яких за основним платежем - 12 000 грн., за штрафними санкціями - 3 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом безпідставно зроблений висновок про заниження об'єкту оподаткування з податку на додану вартість, оскільки позивачем при проведені перевірки надані всі необхідні належним чином оформлені документи, що підтверджують правомірність віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» сум по господарських операціях з Будівельно - виробничим підприємством «Строітель - Плюс» до складу податкового кредиту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 11 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі № 827/1003/13-а.

11 квітня 2013 року підготовче провадження по справі закінчене, справа призначена до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на задоволенні позову. Зазначив, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Оскільки укладені між позивачем та контрагентом договори не віднесені до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару та послуг оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, висновки податкового органу про нікчемність правочинів не підтверджуються матеріалами перевірки.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби у період з 12.11.2012 року по 16.11.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» по податку на прибуток та подану вартість з питань взаємовідносин з постачальником - Будівельно - виробничим підприємством «Строітель - Плюс» за період з 01.03.2003 по 30.09.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 1432/10/22-212 від 23.11.2012 року, в якому зафіксовані порушення: ст.ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання ТОВ «Дуо - Україна» до реальних вигодонабувачів, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168-97/ВР «Про податок на додану вартість» зі змінами та доповненнями, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України № 2755-6 від 02.12.2010 року зі змінами та доповненнями, у результаті чого занижено ПДВ за березень 2010 року на 12 000 гривень.

На підставі вказаного акту перевірки Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000190220 від 06.12.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Дуо - Україна» з податку на додану вартість на 15 000 грн., з яких за основним платежем - 12 000 грн., за штрафними санкціями - 3 000 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІV від 16.07.1999 зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з пунктом 2 статті 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку податкового кредиту з податку на додану вартість, у спірний період регулювались Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону).

Згідно з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку із зайвою сплатою (нарахуванням) податку і незалежна від сплати даного податку до бюджету постачальником.

Не дозволяється включення до податкового кредиту, відповідно до пункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх одержувача, і є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 вказаного Закону встановлено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.3 пункту 7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

У ході судового розгляду встановлено, що 01 березня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» та Будівельно - виробничим підприємством «Строітель - Плюс» було укладено договір б/н на виконання будівельних робіт в приміщенні складу загальною площею 1152 м2 за адресою Камишове шосе, 59. Замовник зобов'язаний сплачувати ці послуги у порядку та на умовах, передбачених за даним договором.

Загальна вартість робіт за даним договором складає 72 000 грн.

Строк дії даного договору - до 31 березня 2010 року.

На виконання зазначеного договору Будівельно - виробниче підприємство виконало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» у березні 2010 року прийняло підрядні роботи, вартість зазначених робіт складає 72 000 грн., у тому числі податок на додану вартість - 12 000 грн., що підтверджується актом прийому виконаних підрядних робіт за березень 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, Будівельно - виробничим підприємством «Строітель - Плюс» було виписано, а позивачем пред'явлено під час проведення перевірки, податкову накладну № 866 від 31.03.2010 року на суму 72 000 грн. у тому числі податок на додану вартість - 12 000 грн.

Факт перерахування коштів у повному обсязі на розрахунковий рахунок Будівельно - виробничого підприємства підтверджується квитанціями № 0011 від 06.04.2010 на суму 10 000 грн., № 0023 від 07.07.2010 року на суму 10 000 грн., № 0035 від 08.04.2010 року на суму 10 000 грн., № 0046 від 09.04.2010 року на суму 10 000 грн., № 0066 від 12.04.2010 року на суму 10 000 грн., № 0075 від 13.04.2010 року на суму 10 000 грн., № 0095 від 14.04.2010 на суму 10 000 грн., № 0116 від 15.04.2010 року на суму 2 000 грн.

Доводи Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя Державної податкової служби щодо нікчемності правочинів ґрунтуються на відсутності бази та об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що свідчить про відсутність у БВП «Строітель - Плюс» фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

З такою позицією відповідача суд не погоджується, оскільки відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною 1 зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Крім того, частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини 2 статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові «Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009.

Під час судового розгляду справи представником податкового органу надано вирок Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року у справі № 123/3318/13-к відносно ОСОБА_3, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 22.03.2013 року між старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Карпалюк Р.М. та підозрюваною ОСОБА_3

Так, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального Кодексу України та призначене їй узгоджене покарання за вказаною статтею у виді штрафу у розмірі 68 000 гривень.

Як зазначено в установчій частині вироку, впродовж 2009-2010 років ОСОБА_3, за попередньою змовою з іншою особою та іншими особами (досудове розслідування стосовно яких провадиться окремо), діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб. З цією метою, ОСОБА_3 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб) засновником яких вона була особисто, а саме: ВВП "Строитель плюс" (31263808), КП "Альянс" (32468182), ПП "Севелітстрой" (35096833), ПП "Кримторг" (32271261) та ПП "Кримспецтехнолоджи" (36693441).

Використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних ОСОБА_3 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: - генеральному директору TOB "Союз КДС" ОСОБА_6, в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 693 776,40 гривень; - головному бухгалтеру ПАТ "Крменерго" в період з вересня 2009 p по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 326 167,60 гривень; - директору ТОВ "Південна будівельна компанія" ОСОБА_7, за період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплата податків, внаслідок чого до державного бюджет України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 656 539,00 гривень; -директору ТОВ "Кримкомплекс" ОСОБА_8 та головному бухгалтеру даного підприємств ОСОБА_9 в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплат податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 46 001 ,00 гривні; - директору TOB "Будком" ОСОБА_10, за період з квітня 2009 року по листопад 2010 р. в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 473320,38 грн.

Судом встановлено, що позивач у переліку підприємств, зазначених у вироку та якими вчинено ухилення від сплати податків, не значиться, а тому даний вирок не є обов'язковим для суду у даних спірних правовідносинах в силу частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також суд зазначає, що несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Платник податку не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем не наведено жодного доводу та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів (робіт, послуг) у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладених договорів, непов'язаність понесених витрат із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню виконавцем робіт від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Отже, зазначене свідчить про фактичне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентом з відображенням у податковому обліку відповідних зобов'язань з податку на додану вартість.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0000190220 від 06.12.2012 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» грошового зобов'язання з податку на додану вартість по операціях з Будівельно - виробничим підприємством у розмірі 15 000 грн. є протиправним і підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено та підписано 27 червня 2013 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби № 0000190220 від 06.12.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» з податку на додану вартість на 15 000 грн.: 12 000 грн. - за основним платежем, 3 000 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дуо - Україна» (99000, місто Севастополь, вул. Рєпіна, буд. 15, корп. 2, кв. 3, код ЄДРПОУ 33117547) витрати по сплаті судового збору у розмірі 150 грн. (сто п'ятдесят гривень).

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя О.В. Гавура

Суддя О.В. Гавура