Постанова

від 02.07.2013 по справі 810/2742/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року місто Київ № 810/2742/13-а

13.08

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.О., представників

позивача: - Бойко Ю.А., відповідача: - не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «БФ Склад 3» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ Склад 3», звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 26.11.2012 року № 0037502220 та від 26.11.2012 року № 0037492220 прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, позовні вимоги не визнав.

Під час судового розгляду справи представниками сторін надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БФ Склад 3» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 35843393.

З матеріалів справи встановлено, що 13.11.2012 року Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 13.11.2012 року № 511/22-2/35843393 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БФ Склад 3» (код за ЄДРПОУ: 35843393) з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Лоу Консалт» (код за ЄДРПОУ: 36429084) за серпень 2010 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено обсяги задекларованого податкового кредиту в сумі 8 133, 30 гривень, а саме: за серпень 2010 року в сумі 8 133, 30 гривень;

- підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено суму податку на прибуток у розмірі 10 167, 00 гривень, а саме: за ІІІ квартал 2010 року у сумі 10 167, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 13.11.2012 року № 511/22-2/35843393, Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 26.11.2012 року № 0037502220 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 8 133, 30 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 033, 33 гривень;

- від 26.11.2012 року № 0037492220 за платежем по податку на прибуток на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 10 167, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 541, 75 гривень.

Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду скарг від 15.02.2013 року № 376/10/10-206/868 та Рішенням Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарг від 08.04.2013 року № 309/6/99-99/10-15, вищевказані податкові повідомлення-рішення Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС були залишені без змін, а скарги позивача без задоволення.

Позивач, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд їх скасувати, що і є предметом даного позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлені наступні обставини.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивач у серпні 2010 року мав взаємовідносини з ТОВ «Лоу Консалт» (код за ЄДРПОУ: 36429084) на загальну суму 48 800, 00 гривень, в тому числі ПДВ 8 133, 30 гривень (податкова накладна від 16.08.2010 року № 170807).

Між позивачем (клієнт) та ТОВ «Лоу Консалт» (виконавець) був укладений договір № 01-08/10 від 31.07.2010 року на юридичне обслуговування, предметом якого є надання постійного (абонентського) юридичного супроводження та правової допомоги клієнту виконавцем у здійсненні клієнтом його підприємницької діяльності на території України згідно з вимогами, інтересами та вказівками клієнта, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Суму податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною ТОВ «БФ Склад 3» включило до податкового кредиту відповідного періоду та відобразило у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ, даним декларації з ПДВ за серпень 2010 року.

В ході проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «БФ Склад 3» було встановлено, що позивачем задекларовано отриманий за серпень 2010 року від ТОВ «Лоу Консалт» податковий кредит у розмірі 8 133, 30 гривень та віднесено 40 666, 70 гривень до складу валових витрат за період взаємовідносин.

На запит Бориспільської ОДПІ ТОВ «БФ Склад 3» жодних документів щодо підтвердження розрахунків по взаємовідносинам з ТОВ «Лоу Консалт» до перевірки не надано.

З матеріалів справи вбачається, що Бориспільською ОДПІ Київської області було проведено перевірку та складено Акт від 26.09.2012 року № 251/22-1/36429084 «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення показників ПДВ в обліку ТОВ «Лоу Консалт» з підприємствами-покупцями та постачальниками за період червень 2009 року - січень 2012 року.

За результатами перевірки даних податкової звітності ТОВ «Лоу Консалт» відповідно до автоматизованої інформаційної системи «Податки» та АІС «Бест Звіт» не встановлено наявність у ТОВ «Лоу Консалт» власних складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Згідно з реєстраційними даними директором ТОВ «Лоу Консалт» значиться ОСОБА_2 Відповідно до Висновку спеціаліста СТКЗР по обслуговуванню міста Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області майора міліції Лавріненко Л.М. від 14.04.2011 року № 97, підписи від імені громадянки ОСОБА_2 в представлених на дослідження документах виконані не громадянкою ОСОБА_2, а іншою особою.

Відділом податкової міліції Бориспільської ОДПІ було встановлено, що невстановлені

особи, використовуючи чуже ім'я, створили вказане підприємство для здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів.

Допитана в якості свідка громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 пояснила, що будь-які фінансово-господарські відносини від підприємства ТОВ «Лоу Консалт» не здійснювала як його безпосередній керівник. Вищевказане ТОВ «Лоу Консалт» було створено на її ім'я під впливом не відомої їй раніше на території України особи на ім'я ОСОБА_6. Покази громадянки Російської Федерації ОСОБА_2 підтверджуються протоколом допиту свідка від 17.11.2011 року, складеного слідчим СВ МВС Росії по Арзамаському району Нижегородської області лейтенантом юстиції Ширшовою О.В., копія якого наявна в матеріалах справи.

Також, у матеріалах справи наявний лист Державної прикордонної служби України від 12.09.2011 року щодо перетину громадянами Російської Федерації (згідно переліку) кордону України. З якого вбачається, що громадянка Російської Федерації ОСОБА_2 перебувала на території України з 29.04.2009 року по 30.04.2009 року, 01.07.2009 року та 03.11.2009 року.

З листа Державної міграційної служби від 17.05.2012 року вбачається, що 34 іноземних громадянина (в тому числі і ОСОБА_2) із 35 вказаних у запиті Державної податкової служби за вказаними в листі даними за обліками служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб не значаться.

З листа Київського обласного центру зайнятості від 01.03.2012 року вбачається, що ТОВ «Лоу Консалт» не отримувало дозволу на використання праці іноземців, тобто громадянка ОСОБА_2 не могла бути працевлаштована на посаду директора підприємства.

19.01.2012 року СВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, порушено кримінальну справу за фактом здійснення невстановленими особами фіктивного підприємництва шляхом створення суб'єкта підприємницької діяльності ТОВ «Лоу Консалт».

Досудовим слідством встановлено, що ТОВ «Лоу Консалт зареєстроване в Бориспільській районній державній адміністрації 06.05.2009 року за № 13301020000001592 та зареєстроване як платник податків у Бориспільській ОДПІ 08.05.2009 року за № 4786. Упродовж 2009 - 2011 років використовувалось в нечинних схемах зі створенням штучної видимості законності здійснення фінансово-господарських операцій та з метою незаконного завищення валових витрат і податкового кредиту з ПДВ, ухилення від сплати податків реально діючими підприємствами.

Також встановлено, що у ТОВ «Лоу Консалт» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, необхідна кількість технічного персоналу, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за адресою реєстрації.

Отже, фінансово-господарські операції ТОВ «Лоу Консалт» та контрагентів-покупців за період червень 2009 року - січень 2012 року не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети), систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Наслідком діяльності ТОВ «Лоу Консалт» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Відповідач зазначив, що в результаті порушення ТОВ «Лоу Консалт» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер.

Враховуючи вищенаведене відповідач зазначив, що усі операції з ТОВ «Лоу Консалт» не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: 1) невідповідністю його змісту вимогам закону; 2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; 3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначених договорів.

Та, водночас положеннями Податкового кодексу України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Однак, на думку суду дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено належного виконання сторонами договорів, реальності укладених правочинів.

Відтак, позивачем не було надано суду первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Лоу Консалт».

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит та на формування валових витрат можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

З наявних первинних бухгалтерських документів неможливо встановити, яким чином були надані вказані у договорі послуги, яка доцільність та потреба у господарській діяльності підприємства в таких послугах, який той чи інших вид послуг було надано, які роботи було проведено тощо.

Серед суттєвих умов віднесення до валових витрат, пов'язаних з виконанням робіт (послуг), та, відповідно, формування податкового кредиту, є можливість за наявними первинними документами встановити об'єм виконаних послуг, їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача.

З урахуванням наведених норм та вищевказаних обставин справи надані позивачем документи не можуть вважатися первинними документами (при відсутності інших необхідних первинних документів), що підтверджують факти виконання послуг, оскільки не містять інформації про конкретні об'єми та направлення, по яким надавалися відповідні послуги. В акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) не визначено, які саме види тих чи інших юридичних послуг були надані позивачу ТОВ «Лоу Консалт», з якою метою надавалися послуги у такому об'ємі, не конкретизовано і позивачем не надано будь-яких документів, які б підтверджували факти надання таких послуг.

Крім того, із наданих позивачем документів не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності (направленість на отримання прибутку, а не завищення валових витрат) і правомірність формування валових витрат та податкового кредиту. Таким чином, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з виконання послуг не відповідають вимогам діючого законодавства.

На думку суду, в випадку, що є предметом судового розгляду, дослідженні фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності витрат на неконкретні послуги, які надавались в невстановленому порядку, та причинного зв'язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому, та наміру придбання платником податку послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Крім того, операції ТОВ «Лоу Консалт» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів (відповідно до розрахунку суми комунального податку трудові ресурси у ТОВ «Лоу Консалт» відсутні, податкова звітність форми 1-ДФ до Бориспільської ОДПІ не подавалася), виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про сутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв'язку з цим посадова особа ТОВ «Лоу Консалт» не могла фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, не перебування директора на території України та реєстрації підприємства не встановленими особами.

Також, в ході проведення перевірки ТОВ «Лоу Консалт» не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Лоу Консалт» до підприємств-покупців, у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів).

В ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «Лоу Консалт» підприємствам покупцям, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Лоу Консалт» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до пунктів 1, 2 статті 215, пункту 5 статті 203 Цивільного кодексу України, на думку відповідача, є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Лоу Консалт» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Таким чином, у зв'язку непідтвердженням податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у ТОВ «Лоу Консалт» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

Також з акта перевірки ТОВ «Лоу Консалт» від 26.09.2012 року № 251/22-1/36429084 «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення показників ПДВ в обліку ТОВ «Лоу Консалт», код за ЄДРПОУ 36429084 з підприємствами-покупцями та постачальниками за період червень 2009 року - січень 2012 року», складеного Бориспільською ОДПІ Київської області ДПС, встановлено, що звіркою ТОВ «Лоу Консалт» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин з підприємствами-постачальниками їх вид, обсяг, якість та розрахунки. Звіркою ТОВ «Лоу Консалт» не підтверджено податкові зобов'язання за період червень 2009 року - січень 2012 року у розмірі 14 598 456, 00 гривень та податковий кредит за період червень 2009 року - січень 2012 року у розмірі 14 598 456, 00 гривень. встановлено порушення вимог цивільного законодавства в частині недодержання ТОВ «Лоу Консалт» вимог цивільного законодавства в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними при придбанні товарів (робіт, послуг).

Також, позивачем були надані додаткові матеріали на підтвердження факту господарських відносин, в ході дослідження яких встановлені певні розбіжності, а саме: у завданні № 1 від 31.07.2010 року, завданні № 2 від 31.07.2010 року, завданні № 3 від 30.07.2010 року, завданні № 4 від 30.07.2010 року до договору № 01-08/10 від 30.07.2010 року йде посилання на договір № 01-08/10 від 30.07.2010 року, в той час як в матеріалах справи наявний договір на юридичне обслуговування № 01-08/10, датований 31.07.2010 року. Будь-яких інших договорів з відповідним номером, датованого датою від 30.07.2010 року позивачем суду надано не було.

Так само слід звернути увагу, що в матеріалах справи наявний акт/звіт про надані послуги (виконані роботи) від 16.08.2010 року, де також зазначено, що вказаний акт відноситься до договору № 01-08/10 від 30.07.2010 року.

В акті № 160807 здачі-приймання послуг (надання робіт) від 16.08.2010 року йде посилання на договір № 01-08/10 від 31.07.2010 року. Так само, податкова накладна від 16.08.2010 року № 160807 також з посиланням на договір № 01-08/10 від 31.07.2010 року.

Слід відмітити, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Лоу Консалт» тривали з 31.07.2010 року по 16.08.2010 року. Згідно акта/звіту по наданим послугам, ТОВ «Лоу Консалт», окрім інших послуг, 6 годин представляла інтереси позивача у Бориспільській районній адміністрації, 4 години - у податковій інспекції, 8 годин у Київській обласній таможні, участь у переговорах 8 годин та 7 годин, організація надання інформації про фінансові показники - 2 рази по 8 годин. Враховуючи, що фактично правовідносини тривали 10 робочих днів, суд вважає, що реальність таких послуг не підтверджується.

Надані приклади типових договорів жодним чином не підтверджують факт їх складення саме ТОВ «Лоу Консалт». Єдиним доказом, наданим позивачем, на підтвердження реальності наданих послуг є відповідь на завдання № 3 від 01.08.2010 року.

Водночас, суд звертає увагу, що враховуючи всі викладені обставини в своїй сукупності щодо відсутності реальності отриманих послуг, вказаний доказ не дає підстави стверджувати про реальність отриманих послуг.

Оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність зв'язку між вчинюваними господарськими операціями по наданню контрагентом послуг, передбачених договором та господарською діяльністю позивача, суд приходить до висновку про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту та валових витрат. Доводи позивача про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень спростовуються наведеними фактичними даними.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступним норм податкового законодавства України.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, про що зазначалося вище, передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Щодо порядку формування валових витрат, слід зазначити наступне.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 2 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, враховуючи викладене, позивачем перераховувалися, а ТОВ «Лоу Консалт» приймалися кошти без мети реального настання правових наслідків, а тому підстав для віднесення до податкового кредиту суми ПДВ та формування валових витрат у позивача не було.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому задоволенню не підлягають.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем були надані всі докази, які дають підстави вважати про правомірність висновку перевіряючого під час проведення перевірки.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05 липня 2013 р.