Рішення

від 04.07.2013 по справі 919/559/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року справа № 919/559/13

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Лотової Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - Україна"

(вул. Кутузова, буд. 18/7, кімната 514, м. Київ, 01133) ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій"

(пр. Жовтневої революції, буд. 50, м. Севастополь, 99038),

про стягнення 78 940,00 грн,

за участю представників сторін:

від позивача - Хачатрян Армен Рафікович - директор, наказ № 1-К від 16.11.2010;

від відповідача - Рудюк Ігор Вікторович - представник, довіреність № 03/01/12 від 03.01.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прошанський коньячний завод-Україна» звернулось до господарського суду міста Севастополя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Меркурій» про стягнення заборгованості за договором поставки від 20.03.2012 №СП-33 у розмірі 68 938,04 грн та про стягнення 1 250,50 грн вартості адвокатських послуг, в якості судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 20.03.2012 №СП-33 в частині своєчасної і повної оплати.

10.06.2013 від позивача на адресу суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в який Товариство з обмеженою відповідальністю «Прошанський коньячний завод-Україна» просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Меркурій» 78 940,00 основного боргу.

Представник позивача у судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, вказуючи на нездійснення відповідачем оплати за товар, одержаний від позивача за вищевказаним договором.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог позивача заперечував та просив у позові відмовити, посилаючись на те, що заборгованість відповідача перед позивачем не є простроченою, оскільки позивачем, у порушення умов п. 7.1. договору поставки від 20.03.2012 №СП-33 не доведений факт реалізації відповідачем переданого йому товару.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - Україна" (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій" (надалі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки №СП-33, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язувався поставити товар у строки, обумовлені даним договором, згідно замовлення (та/або заявки) покупця, а покупець - прийняти його та оплатити. Товаром за цим договором є коньяки, вина, горілки виробництва Прошанського Коньячного Заводу.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару (п. 1.2. договору).

Асортимент та ціна товару узгоджуються у специфікації до договору, яка є невід'ємною частиною даного договору (п. 2.1. договору).

Ціна на товар включає у себе вартість доставки товару постачальником (п. 2.2. договору).

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється силами та засобами постачальника (умови DDP Інкотермс 2000) на склади покупця за адресами, зазначеними у цьому пункті договору.

Відповідно до п. 6.1. договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем у пункті доставки на підставі чинного законодавства України.

У пункті 7.1. договору сторони договору передбачили, що покупець після прийняття товару та необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня реалізації товару.

Згідно з п. 11.1. договору, строк дії даного договору встановлений з моменту його фактичного підписання уповноваженими особами до 31.12.2013.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 754 355,08 грн за видатковими накладними:

- від 30.03.2012 №799 на суму 427 444,78 грн (а.с. 16);

- від 13.04.2012 №945 на суму 166 731,34 грн (а.с. 17);

- від 13.08.2012 №2107 на суму 160 178,96 грн (а.с. 18).

Відповідачем було здійснено часткове повернення товару на суму 565 037,36 грн за видатковими накладними (повернення):

- від 13.08.2012 №СП-0000819 на суму 188 447,13 грн (а.с. 19);

- від 25.03.2013 №СП-0002041 на суму 1 469,76 грн (а.с. 20);

- від 25.03.2013 №СП-0000028 на суму 21 555,32 грн (а.с. 21);

- від 25.03.2013 №СП-0000026 на суму 135 582,98 грн (а.с. 22);

- від 25.03.2013 №СП-0000029 на суму 33 147,44 грн (а.с. 23);

- від 25.03.2013 №СП-0000043 на суму 9 453,01 грн (а.с. 24);

- від 25.03.2013 №СП-0000019 на суму 36 876,69 грн (а.с. 25);

- від 25.03.2013 №СП-0000018 на суму 23 120,39 грн (а.с. 26);

- від 25.03.2013 №СП-0000027 на суму 115 384,64 грн (а.с. 27).

Також, відповідачем було частково оплачено одержаний товар на суму 110 379,68 грн, що підтверджено відповідними банківськими виписками (а.с. 33-38) та бухгалтерською довідкою від 06.06.2013 №21 (а.с. 102).

Решта заборгованості у розмірі 78 938,04 грн (754 355,08 - 565 037,36 - 110 379,68) відповідачем у добровільному порядку сплачена не була, що і спричинило звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання відповідачем зобов'язання з оплати за одержаним товар за договором поставки від 20.03.2012 №СП-33.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності з частиною першою ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша ст. 691 Цивільного кодексу України).

Системний аналіз правовідносин сторін дозволяє зробити висновок, що ці відносини є правовідносинами поставки, врегульованими вищевказаними нормами законодавства.

Частиною першою ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вказана норма закону презюмує необхідність сплати покупцем вартості одержаного товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, тобто визначає можливість визначення сторонами іншого строку у договорі.

Статтею 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що виконання відповідачем зобов'язання за договором поставлено умовами договору у залежність від реалізації одержаного товару, тобто укладання відповідачем договорів з третіми особами, що може і не відбутися. Тому така подія не відповідає вимогам статті 252 Цивільного кодексу України так як не має такої властивості, як неминуче настання.

Таким чином пункт 7.1. договору поставки від 20.03.2012 №СП-33 суперечить вищевказаним приписам чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте, надане суду право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству не поставлено законодавцем у залежність від наявності відповідної заяви сторони чи іншої особи і реалізується судом з власної ініціативи у разі встановлення, що відповідний договір чи його частина суперечить законодавству.

Враховуючи викладене, користуючись правом, наданим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне визнати недійсним пункт 7.1. договору поставки від 20.03.2012 №СП-33 як такий, що суперечить вищевказаним приписам чинного законодавства.

Одержання товару за вищевказаними накладними відповідачем не заперечувалось, накладні підписані обома сторонами без заперечень, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача здійснити повну оплату вартості товару є таким, що настало з моменту прийняття товару, як це встановлено ст. 692 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, зобов'язання відповідача з оплати одержаного за договором поставки від 20.03.2012 №СП-33 товару є порушеним, а право позивача на одержання виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати 78 938,04 грн за одержаний за вказаним договором товар є порушеним та таким, що підлягає поновленню.

Позивачем, з урахуванням збільшення позовних вимог, заявлено до стягнення 78 940,00 грн заборгованості. Проте, як вже зазначалось, судом встановлено порушення відповідачем права позивача на одержання грошових коштів за товар у сумі 78 938,04 грн, у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягає саме ця сума, а в частині вимог про стягнення 1,96 грн у позові повинно бути відмовлено, оскільки вимоги в цій частині позивачем не доведені.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволений позовних вимог.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 250,50 грн вартості адвокатських послуг, в якості судових витрат.

Відповідно до ст. 44 ГПК України витрати на оплату послуг адвоката належать до складу судових витрат.

На доведення факту понесення цих витрат позивачем додано до позовної заяви копію договору від 02.04.2013 №02/04-13 про надання юридичної допомоги (а.с. 68), укладеного між позивачем та адвокатом Юрченко Костянтином Юрійовичем, в якому позивачем та адвокатом погоджені усі істотні умови, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1624 (а.с. 72), виданого на ім'я вказаного адвоката, розрахунку суми адвокатського гонорару (а.с. 69), акту від 29.04.2013 про надання юридичної допомоги за договором №02/04-13 (а.с. 71) та платіжного доручення від 13.05.2013 про сплату позивачем вказаному адвокатові 1 250,00 грн гонорару за вказаним договором.

Суд вважає, що позивачем доведено понесення вказаних витрат, вказані витрати є саме витратами на оплату послуг адвоката, у зв'язку з чим підлягають відшкодуванню позивач відповідачем у розмірі, пропорційному задоволеному розмірові позовних вимог.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним пункт 7.1. договору поставки № СП-33 від 20.03.2012, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій".

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій" (пр. Жовтневої революції, буд. 50, м. Севастополь, ідентифікаційний номер 36127359) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - Україна" (вул. Кутузова, буд. 18/7, кімната 514, м. Київ, 01133, ідентифікаційний номер 37402655, р/р 26000318154 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ, МФО 380805) заборгованість за основним боргом у розмірі 78 938,04 грн. (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот тридцять вісім грн. 04 коп.).

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій" (пр. Жовтневої революції, буд. 50, м. Севастополь, ідентифікаційний номер 36127359) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - Україна" (вул. Кутузова, буд. 18/7, кімната 514, м. Київ, 01133, ідентифікаційний номер 37402655, р/р 26000318154 в АТ «Райффайзен Банк Аваль» м.Київ, МФО 380805) 1720,46 грн. (одна тисяча сімсот двадцять грн. 46 коп.) судового збору та 1249,97 грн. (одна тисяча двісті сорок дев'ять грн. 97 коп.) відшкодування витрат на оплату послуг адвоката .

5. В частині стягнення з відповідача 1,96 грн заборгованості відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.07.2013.

Суддя Ю.В. Лотова