Постанова

від 03.09.2013 по справі 919/559/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2013 року Справа № 919/559/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - Україна";

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій";

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Лотова Ю.В.) від 04 липня 2013 року у справі №919/559/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - Україна" (вул. Кутузова, буд. 18/7, кім. 514, Київ 133, 01133)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій" (пр. Жовтневої революції, буд. 50, Севастополь, 99038)

про стягнення 78940,00 грн.

ВСТАНОВИВ :

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Прошанський коньячний завод - Україна", звернувся до господарського суду міста Севастополя до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій" про стягнення заборгованості за договором поставки від 20 березня 2012 року №СП-33 у розмірі 68 938,04 грн. та про стягнення 1 250,50 грн. вартості адвокатських послуг, в якості судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 20 березня 2012 року №СП-33 в частині своєчасної і повної оплати.

В процесі розгляду справи позивачем уточнювались позовні вимоги в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, заявою від 10 червня 2013 року про збільшення розміру позовних вимог він просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій" 78 940,00 основного боргу.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 04 липня 2013 року у справі №919/559/13 (суддя Лотова Ю.В.) позов товариства з обмеженою відповідальністю „Прошанський коньячний завод - Україна" задовольнити частково.

Визнано недійсним пункт 7.1. договору поставки №СП-33 від 20 березня 2012 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Прошанський коньячний завод - Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій".

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій" на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Прошанський коньячний завод - Україна" заборгованість за основним боргом у розмірі 78 938,04 грн.

В частині стягнення з відповідача 1,96 грн. заборгованості відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо визнання недійсним пункт 7.1. договору поставки від 20 березня 2012 року №СП-33 є таким, що суперечить приписам чинного законодавства.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 20 серпня 2013 року у зв'язку з відпусткою судді Борисової Ю.В. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г.

20 серпня 2013 року представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги заявлені в апеляційній скарзі та наполягав на її задоволенні, представник позивача з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення, у розгляді справи було оголошено перерву до 03 вересня 2013 року.

У судове засідання, призначене на 03 вересня 2013 року, представники сторін не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представників сторін.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

20 березня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Прошанський коньячний завод - Україна" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій" (покупець) був укладений договір поставки №СП-33, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов'язувався поставити товар у строки, обумовлені даним договором, згідно замовлення (та/або заявки) покупця, а покупець - прийняти його та оплатити. Товаром за цим договором є коньяки, вина, горілки виробництва Прошанського Коньячного Заводу.

Право власності на товар переходить від постачальника до покупця у момент передачі товару (пункт 1.2. договору).

Асортимент та ціна товару узгоджуються у специфікації до договору, яка є невід'ємною частиною даного договору (пункт 2.1. договору).

Ціна на товар включає у себе вартість доставки товару постачальником (пункт 2.2. договору).

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється силами та засобами постачальника (умови DDP Інкотермс 2000) на склади покупця за адресами, зазначеними у цьому пункті договору.

Відповідно до пункту 6.1. договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем у пункті доставки на підставі чинного законодавства України.

У пункті 7.1. договору сторони договору передбачили, що покупець після прийняття товару та необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня реалізації товару.

Згідно з пунктом 11.1. договору, строк дії даного договору встановлений з моменту його фактичного підписання уповноваженими особами до 31 грудня 2013 року.

На виконання умов вказаного договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 754 355,08 грн. за видатковими накладними:

- від 30 березня 2012 року №799 на суму 427 444,78 грн. (а.с. 16);

- від 13 квітня 2012 року №945 на суму 166 731,34 грн. (а.с. 17);

- від 13 серпня 2012 року №2107 на суму 160 178,96 грн. (а.с. 18).

Відповідачем було здійснено часткове повернення товару на суму 565 037,36 грн. за видатковими накладними (повернення):

- від 13 серпня 2012 року №СП-0000819 на суму 188 447,13 грн. (а.с. 19);

- від 25 березня 2013 року №СП-0002041 на суму 1 469,76 грн. (а.с. 20);

- від 25 березня 2013 року №СП-0000028 на суму 21 555,32 грн. (а.с. 21);

- від 25 березня 2013 року №СП-0000026 на суму 135 582,98 грн. (а.с. 22);

- від 25 березня 2013 року №СП-0000029 на суму 33 147,44 грн. (а.с. 23);

- від 25 березня 2013 року №СП-0000043 на суму 9 453,01 грн. (а.с. 24);

- від 25 березня 2013 року №СП-0000019 на суму 36 876,69 грн. (а.с. 25);

- від 25 березня 2013 року №СП-0000018 на суму 23 120,39 грн. (а.с. 26);

- від 25 березня 2013 року №СП-0000027 на суму 115 384,64 грн. (а.с. 27).

Також, відповідачем було частково оплачено одержаний товар на суму 110 379,68 грн., що підтверджено відповідними банківськими виписками (а.с. 33-38) та бухгалтерською довідкою від 06 червня 2013 року №21 (а.с. 102).

Решта заборгованості у розмірі 78 938,04 грн. відповідачем у добровільному порядку сплачена не була, що і спричинило звернення позивача до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін (наданих у судовому засіданні 20 серпня 2013 року), обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

З огляду на правовідносини, які виникли між сторонами у даному спорі, та характеру їх дій, встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю „Прошанський коньячний завод - Україна" та товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій" виникли правовідносини, що підпадають під дію норм про договір поставки.

Статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічна правова позиція викладена також в статті 712 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно о договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні (ля здійснення платежу.

Згідно з частиною 1 статті статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Так, судом першої інстанції було встановлено, що виконання відповідачем зобов'язання за договором поставлено умовами договору у залежність від реалізації одержаного товару, тобто укладання відповідачем договорів з третіми особами, що може і не відбутися. Тому така подія не відповідає вимогам статті 252 Цивільного кодексу України так як не має такої властивості, як неминуче настання.

Таким чином пункт 7.1. договору поставки від 20 березня 2012 року №СП-33 суперечить вищевказаним приписам чинного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проте, надане суду право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству не поставлено законодавцем у залежність від наявності відповідної заяви сторони чи іншої особи і реалізується судом з власної ініціативи у разі встановлення, що відповідний договір чи його частина суперечить законодавству.

Враховуючи викладене, користуючись правом, наданим статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати недійсним пункт 7.1. договору поставки від 20 березня 2012 року №СП-33 як такий, що суперечить вищевказаним приписам чинного законодавства.

Також, одержання товару за вищевказаними накладними відповідачем не заперечувалось, накладні підписані обома сторонами без заперечень, у зв'язку з чим зобов'язання відповідача здійснити повну оплату вартості товару є таким, що настало з моменту прийняття товару, як це встановлено статтею 692 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29 квітня 2013 року №01-06/767/2013 „Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання.

Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що зобов'язання відповідача з оплати одержаного за договором поставки від 20 березня 2012 року №СП-33 товару є порушеним, а право позивача на одержання виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати 78 938,04 грн. за одержаний за вказаним договором товар є порушеним та таким, що підлягає поновленню.

Позивачем, з урахуванням збільшення позовних вимог, було заявлено до стягнення 78 940,00 грн. заборгованості.

Проте, як вже зазначалось, господарськими судами встановлено порушення відповідачем права позивача на одержання грошових коштів за товар у сумі 78 938,04 грн., у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягає саме ця сума, а в частині вимог про стягнення 1,96 грн. у позові повинно бути відмовлено, оскільки вимоги в цій частині позивачем не доведені.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний дім „Меркурій" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 04 липня 2013 року у справі №919/559/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Прошанський коньячний завод - "Україна" (вул. Кутузова, буд. 18/7, кім. 514,Київ 133,01133)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Меркурій" (пр. Жовтневої революції, буд. 50,Севастополь,99038)

3. Господарський суд міста Севастополя