Постанова

від 09.07.2013 по справі 910/3393/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р. Справа№ 910/3393/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Куксова В.В.

при секретарі судового засіданні - Ковальчуку Р.Ю.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.07.2013 року по справі № 910/3393/13 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» на рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 29.04.2013 року) по справі № 910/3393/13 (суддя - О.В. Мандриченко)

За позовом Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної

служби України

до товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко»

про відшкодування витрат у розмірі 117 660,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» про відшкодування витрат у розмірі 117 660, 00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2013 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко», звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва та припинити провадження по справі.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не взято до уваги те, що під час остаточного вивезення майна було виявлено його нестачу на суму 137 962,56 грн., тому відповідач звернувся до суду з заявою про припинення зобов'язання зарахуванням відповідно до ст. 601 ЦК України.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/3393/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2013 року по справі № 910/3393/13 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 09.07.2013 року.

Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2012 року у зв'язку з перебуванням судді Авдеєва П.В. у відпустці та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею - Яковлєвим М.Л., суддями - Гончаровим С.А., Куксовим В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2013 року по справі № 910/3393/13 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» прийнято до провадження зазначеною колегією.

Департаментом забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України на підставі ст. 96 ГПК України надано до суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2013 року у справі № 910/3393/13 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

Представник відповідача був присутнім в судових засіданнях та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судових засіданнях надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року по справі № 910/3393/13 - залишається без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2008 року між Центральною базою забезпечення ДДУВП, наказом Державної пенітенціарної служби України № 48 від 02.02.2012 року змінено найменування на Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України (зберігач), та товариством з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» (поклажодавець) було укладено договір № 1 про надання послуг відповідального зберігання майна, відповідно до умов якого в порядку та на умовах визначених цим договором, згідно відповідних документів, які є невід'ємною частиною цього договору, поклажодавець передає на відповідальне зберігання майна, вказане в п. 1.2. цього договору (без передачі права власності), а зберігач приймає на зберігання майно, вартістю згідно прибуткових або супроводжувальних документів (а.с. 14-17).

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.

За умовами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором визнається домовленість двох чи більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Його зміст складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Виникнення прав за договором залежить від покладених ним на сторін обов'язків, які у сукупності і визначають правову природу договору.

Відповідно до п. 3.1.5. договору, поклажодавець зобов'язаний виплачувати зберігачу винагороду за надані послуги зберігання вантажу до 15 числа кожного поточного місяця, а за виконані роботи по розвантаженню - до 15 числа наступного місяця, згідно наданих рахунків та актів виконаних робіт (отриманих послуг).

Згідно з п. 3.1.6. договору, поклажодавець зобов'язаний забрати майно від зберігача після закінчення строку дії договору, попередньо здійснивши остаточний розрахунок зі зберігачем за отримані послуги по зберіганню майна.

Пунктом 3.1.7. договору передбачено, що якщо поклажодавець по закінченню строку дії договору не забрав майно у зберігача, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання майна.

Термін дії договору встановлюється з 25.04.2008 року та діє по 31.12.2008 року (п. 6.1. договору).

Відповідно до ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до п. 6.2. договору, якщо жодна із сторін не повідомила іншу сторону про припинення дії договору за 15 днів до закінчення терміну його дії, договір вважається подовженим на наступний календарний рік.

Додатком до договору встановлено, що місячна вартість послуг по зберіганню майна становить: за 30 календарних днів - 22 200,00 грн., в т. ч. ПДВ - 3 700,00 грн.; за 31 календарний день - 22 940,00 грн., в т. ч. ПДВ - 3 823,33 грн. (а.с. 19).

Позивач виконував свої зобов'язання за договором, здійснюючи зберігання переданого відповідачем майна, що не заперечується сторонами договору.

Термін дії договору продовжувався на підставі п. 6.2. договору.

30.11.2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1228 "Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами виконання покарань, слідчими ізоляторами (їх виробничими майстернями і підсобними господарствами) та іншими установами Державної кримінально-виконавчої служби, що утримуються за рахунок бюджетних коштів", відповідно до якої із переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами виконання покарань, слідчими ізоляторами (їх виробничими майстернями і підсобними господарствами) та іншими установами Державної кримінально-виконавчої служби було виключено такий вид платних послуг як відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей, що можуть надаватися органами, установами та слідчими ізоляторами Державної кримінально-виконавчої служби (а.с. 20-21).

У зв'язку з чим, Департаментом забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України направлено лист від 30.12.2011 року вих. №3192/1 на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко», в якому повідомив про розірвання договору з 15 січня 2012 року (а.с. 22).

У відповідь на що відповідач листом від 12.01.2012 року вих. № 01 просив відтермінувати виконання вимоги щодо вивезення майна до 01.09.2012 року (а.с.23).

Листом вих. №953/75 від 18.01.2012 року позивач зазначив, що Центральна база забезпечення Державного департаменту України з питань виконання покарань не має законних підстав для отримання плати за надання послуг відповідального зберігання та не може відтермінувати виконання вимог постанови КМУ від 30.11.2011 року №1228, а тому його прохання залишається без задоволення.

25.07.2012 року між Центральною базою забезпечення Державного департаменту України з питань виконання покарань (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» (поклажодавець) було укладено додаткову угоду №10 до договору №1 від 25.04.2008 року, відповідно до умов якої в зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 30.11.2011 року №1228 "Про внесення змін до переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами виконання покарань, слідчими ізоляторами (їх виробничими майстернями і підсобними господарствами) та іншими установами Державної кримінально-виконавчої служби, що утримуються за рахунок бюджетних коштів" та із виключенням з вказаного переліку послуги відповідального зберігання, вважати договір №1 від 25.04.2008 року розірваним з 25.07.2012 року.

Пунктом 2 додаткової угоди, ТОВ «Тайм Еко» зобов'язується здійснити повний розрахунок за надані послуги станом на 25.07.2012 року.

Згідно з п. 3 додаткової угоди, до 15 серпня 2012 року ТОВ «Тайм Еко» зобов'язується вивести належне йому майно зі складських приміщень Центральної бази.

З урахуванням додатку до договору позивачем було здійснено розрахунок розміру заборгованості відповідача перед позивачем за період з лютого (12 днів) 2012 року по 25 липня 2012 року становить 117 660,00 грн.

Пунктом 3.1.7. договору передбачено, що якщо поклажодавець по закінченню строку дії договору не забрав майно у зберігача, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час зберігання майна.

Аналогічне зазначено і в ч. 3 ст. 946 ЦК України, а саме якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності задоволення позовних вимог судом першої інстанції.

Щодо заяви відповідача про припинення зобов'язання шляхом зарахування боргу, відповідно до ст. 601 ЦК України, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Крім того, ані до господарський суд ані до суду апеляційної інстанції відповідачем не надано окремого клопотання про зарахування зустрічних однорідних вимог, а лише заяву про те, що зарахування було здійснено, що не було підтверджено у судовому засіданні представником позивача.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Предметом спору не було встановлено наявності збитків, завданих нестачею майна, відповідач не надав суду доказів того, що такі збитки фактично існували і не надав обґрунтованого розрахунку, який би підтверджував розмір таких збитків.

Таким чином, у суду немає правових підстав для припинення провадження у справі.

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі № 910/3393/13 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Тайм Еко» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року по справі № 910/3393/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі № 910/3393/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/3393/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлєв М.Л.

Судді Гончаров С.А.

Куксов В.В.