Постанова

від 03.07.2013 по справі 48/512

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2013 р. Справа№ 48/512

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" на рішення господарського суду м. Києва від 20.05.2013 року № 48/512(суддя: Бойко Р.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту

житлового фонду "Житло-сервіс"

про стягнення 34 731,11 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 20.05.2013р. у справі № 48/512 частково задоволений позов ПАТ «„Київенерго» до КП «Житло-Сервіс» про стягнення 34 731,11грн., з відповідача на користь позивача стягнуто 25 336,83грн. основного боргу, 5 040,72грн. інфляції, 1 696,94 грн. річних, судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав, викладені в апеляційній скарзі заперечення, вважає рішення таким що підлягає скасуванню.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Представником відповідача заявлено клопотання про зупинення розгляду справи до розгляду Шевченківським районним судом м. Києва справи № 2610/10996/2012 за позовом Хельвас В.П. до КМДА про визнання протиправними дій та зобов'язання скасувати рішення щодо підвищення тарифів.

Колегія суддів вважає клопотання таким що не підлягає задоволенню з підстав що викладені у мотивувальній частині постанови.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 06.11.2002 р. сторонами укладено договір № 7560517 на постачання теплової енергії у гарячій воді, за умовами якого енергопостачальна організація зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1, а відповідач - своєчасно оплачувати її вартість.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, оскільки позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, зокрема за період з 01.08.2008 р. по 01.08.2010 р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.08.2010 р. становить25 861,34 грн., що підтверджується відомостями обліку спожитої теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що доказів оплати відповідачем боргу за використану теплову енергію у розмірі 25 336,83грн. не надано, наявність заборгованості не спростовано. Разом з тим, суд вказав, що із поданого розрахунку позивачем неправомірно не враховані індекси інфляції за липень, серпень 2009 р., квітень, травень, червень та липень 2010р., які мають від'ємне значення, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу становить 5 040,72 грн.; перевіривши наданий позивачем розрахунок суд першої інстанції задовольнив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 696,94 грн.

Заперечуючи проти рішення, в повному обсязі, відповідач звертає увагу на те, що не є споживачем теплової енергії, не приймає її на власні потреби, не отримує на рахунок кошти за послуги, що споживаються мешканцями будинків, оскільки кошти від мешканців надходять на рахунок ГІОЦ КМДА, тому застосування ст. 712 ЦК та ст. 276 ГК України є неправомірним. Сторонами не укладалось змін до договору щодо тарифів, тому враховуючи те, що розпорядження КМДА 3643 від 30.05.2007 не зареєстроване в Управлінні юстиції, застосування встановлених ним тарифів, та стягнення заборгованості з розрахунку недійсного розпорядження є незаконним.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Згідно статей 509, 510, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 180 ГК України, ст. 628 цього Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Частиною другою, третьою ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» визначено, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Безпідставними є заперечення відповідача про те, що позивач неправомірно застосував тарифи за постановою НКРЕ замість тарифів, встановлених розпорядженням КМДА,

Відповідно до Законів України "Про електроенергетику", "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указу Президента України від 14.03.95 N 213/95 "Про заходи щодо забезпечення діяльності Національної комісії з питання регулювання електроенергетики України", НКРЕ на відкритому засіданні Комісії 14.12.2010 затверджено АЕК "Київенерго", постановою НКРЕ від 14.12.2010 N 1729 тариф на теплову енергію для населення 171,25 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), що відповідає 205,50 грн. за 1 Гкал (з ПДВ), у разі відсутності будинкового засобу обліку теплової енергії або приналежності його балансоутримувачу житлового будинку - 169,38 грн. за 1 Гкал (без ПДВ), що відповідає 203,25 грн. за 1 Гкал (з ПДВ). Зазначена постанова набрала чинності з 1 січня 2011 року.

Згідно статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, централізоване опалення відноситься до комунальних послуг, тобто кінцеві споживачі (зокрема, населення) отримають не теплову енергію, а послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Тому регулювання тарифів саме на комунальні послуги для кінцевих споживачів за послуги з централізованого опалення на 1 м2 та постачання холодної та гарячої води за 1 м3 (за наявності лічильників) або вартість місячного нормативного споживання холодної та гарячої води на 1 людину, згідно чинного законодавства, відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України", який набрав чинності з 22.07.2010 року, внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері теплопостачання. Зокрема, у підпункті 2 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Таким чином, з 22.07.2010 року з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій, яким є позивач у цій справі.

Керуючись наданими цим Законом повноваженнями, НКРЕ 14.12.2010 року прийняла постанову № 1729, якою було затверджено тарифи на теплову енергію Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго". Ця постанова набрала чинності з 01.01.2011 року.

За таких обставин, з 22.07.2010 року КМДА не може встановлювати тарифи на теплову енергію для суб'єктів природних монополій, а НКРЕ в межах повноважень, наданих Законом, 14.10.2010 року затвердила тарифи на теплову енергію акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго".

Отже, заперечення про необґрунтованість збільшення тарифів згідно постанови НКРЕ замість тарифів, встановлених розпорядженням КМДА є хибними, тому й відшкодування різниці в тарифах не розглядається в рамках заявленого позову, оскільки є окремою процедурою вирішення.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Частиною другою, третьою ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" визначено, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як встановлено судовими рішеннями, з текстів спірних розпоряджень вони були прийняті 30.05.2007 р., в той час як в пунктах 1 спірних розпоряджень вони вносили зміни до розпоряджень з 01.12.2006 р., тобто дані акти містять положення щодо зворотної дії у часі, що суперечить нормам чинного законодавства.

Отже, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати розпорядження про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України.

Скасування у судовому порядку розпоряджень Київської міської державної адміністрації № 640 від 30.05.2007, № 641 від 30.05.2007, № 642 від 30.05.2007, № 643 від 30.05.2007 може бути підставою для перегляду дійсності вищевказаного договору в частині визначення вартості послуг, однак питання дійсності (чи недійсності договору) є окремим предметом спору та не може бути розглянуто в межах даної справи.

Пункт 2.3.5 договору, містить обов'язок відповідача прийняти всіх заходів (в т.ч. примусових) для своєчасного надходження коштів на транзитний рахунок ГІОЦ від мешканців за спожиті послуги. Матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем мір щодо повноти та своєчасності сплати послуг з опалення та гарячої води мешканцями будинків.

Колегія суддів вважає, що рішення господарського суду не підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не ініціювалась внесення змін щодо встановлення вартості послуг що постачаються з урахуванням незаконності застосування тарифів згідно розпоряджень Київської міської державної адміністрації № 640 від 30.05.2007, № 641 від 30.05.2007, № 642 від 30.05.2007, № 643 від 30.05.2007, та/або зарахування зайво сплачених платежів в рахунок майбутніх розрахунків, тому у суду відсутні підстави для здійснення перерахунку.

Як зазначено в п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативних актів, за частиною першою ст. 58 Конституції України дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки розпорядження КМДА щодо встановлення тарифів не визнані такими що є недійсними/незаконними з моменту їх прийняття, перерахунок різниці для зменшення суми боргу є неможливим.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Враховуючи відсутність у позивача договірних взаємовідносин з безпосередніми споживачами послуг - фізичними особами, зобов'язання здійснити оплату послуг покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаної статті випливає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відповідачем не доведено факту, що нарахування вартості відбувалось за неіснуючими тарифами. Крім того, колегія суддів враховує, що до обов'язків відповідача відноситься щомісячна оплата послуг, однак за заявлений період, відповідачем не надано жодного листа, претензії, протоколу розбіжностей, тощо, адресовані позивачу для здійснення перерахунків, та/або приведення рахунків у відповідність до чинного законодавства.

Відповідачем, в розумінні ст..33-34 ГПК України, не надано доказів в спростування заявленої суми основного боргу, таким чином колегія суддів погоджується з доводами місцевого суду про стягнення суми боргу в сумі 25 336,72грн. та нарахованих інфляційних втрат і річних.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу КП «Житло-Сервіс» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 48/512 від 20.05.2013 року -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тарасенко К.В.