Постанова

від 02.07.2013 по справі 2а-13716/12/0170/5

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2013 р. (16:33) Справа №2а-13716/12/0170/5

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши за участю представника позивача - Твердюкова Є.М., довіреність № б/н від 29.10.2012 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Іста»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «Іста» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби з позовними вимогами щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

№0010632204 від 27.11.2012 року, яким було збільшено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 779156,00 грн. основного платежу та 184143,25 грн. штрафних санкцій,

№0010642204 від 27.11.2012 року, яким було збільшено податкові зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 1101404,00 грн. основного платежу та 264535,25 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги мотивовано тим, що названі вище податкові повідомлення-рішення були прийняті без достатніх правових і фактичних підстав для цього, вони не відповідають вимогам законодавства та мають бути скасовані. Позиція позивача заснована на тому, що податковим органом в акті перевірки, який став підставою для прийняття оскаржуваних рішень, помилково зроблено висновки про нікчемність угод, укладених між позивачем та ПП «Роланд». В акті не наведено жодного конкретного доказу того, що угоди між ПП «Іста» та ПП «Роланд» насправді не були реалізовані та є безтоварними. Не доведено відповідачем також умислу ПП «Іста» на укладення фіктивних правочинів.

В обґрунтування позовних вимог позивач також вказав на те, що перевірку позивачем проведено без дотримання строку, встановленого п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України, а саме з перевищенням строку у 1095 днів.

Присутній у судовому засіданні 02.07.2013 року представник позивача наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином - шляхом отримання під розписку судової повістки. Клопотання про відкладення розгляду справу відповідач до суду не надав, про причини неявки суд не повідомив. Раніше відповідачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився та просив відмовити у їх задоволенні. Позиція відповідача заснована на тому, що в ході проведеної перевірки встановлено укладення позивачем з контрагентом ПП «Роланд» правочинів, які мають ознаки «нікчемності», оскільки не встановлено факт реалізації товару за цими правочинами. Внаслідок цього, навіть за наявності формально оформлених документів, позивач не мав права обліковувати цю господарську операцію у податковому обліку та формувати за її наслідками податковий кредит та валові витрати відповідного звітного періоду.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 41.1.1 п.41. ст. 41 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Як свідчать матеріали справи, Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 19.08.2002 року проведено державну реєстрацію юридичної особи - Приватного підприємства «Іста», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00№439587 від 19.08.2002 року (т.1 а.с.50) та довідкою з ЄДРПОУ №05.3-06.19/141 від 21.01.2008 року (т.1 а.с.51).

Згідно з довідкою № 4174/29-0 від 17.10.2006 року (т.1 а.с.52) позивач з 03.09.2002 року перебуває на податковому обліку у Державній податковій інспекції у м. Сімферополі за №9562-К.

Позивачем 12.10.2006 року отримано свідоцтво платника податку на додану вартість за №00891633 (т.1 а.с.53).

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі в період з 07.11.2012 року по 13.11.2012 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Іста» (ЄДРПОУ 32100328) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Роланд» (ЄДРПОУ 31885686) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Іста» п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1101044,00 грн., у тому числі:

за 3 квартал 2009 року у сумі 205354,00 грн.,

за 4 квартал 2009 року у сумі 171597,00 грн.,

за 1 квартал 2010 року у сумі 79298,00 грн.,

за 2 квартал 2010 року у сумі 130921,00 грн.,

за 3 квартал 2010 року в сумі 327651,00 грн.,

за 4 квартал 2010 року у сумі 143316,00 грн.,

за 1 квартал 2011 року у сумі 42907,00 грн..

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2,п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 880835,00 грн., у тому числі:

за липень 2009 року у сумі 44218,00 грн.,

за серпень 2009 року у сумі 57461,00 грн.,

за жовтень 2009 року у сумі 54988,00 грн.,

за грудень 2009 року у сумі 77288,00 грн.,

за січень 2010 року у сумі 5587,00 грн.,

за лютий 2010 року у сумі 14088,00 грн.,

за березень 2010 року у сумі 58925,00 грн.,

за квітень 2010 року у сумі 30036,00 грн.,

за червень 2010 року у сумі 92974,00 грн.,

за липень 2010 року у сумі 130103,00 грн.,

за серпень 2010 року у сумі 34252,00 грн.,

за вересень 2010 року у сумі 121578,00 грн.,

за жовтень 2010 року у сумі 31480,00 грн.,

за листопад 2010 року у сумі 50040,00 грн.,

за грудень 2010 року у сумі 35230,00 грн.,

за січень 2011 року у сумі 42587,00 грн.

Висновки перевірки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства обґрунтовані наступним.

Перевіркою повноти визначення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Роланд» за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року встановлено їх завищення на загальну суму 4404177,00 грн.

До складу податкового кредиту за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, відображеного у рядку 10.1 Декларацій «Операції, що підлягають оподаткуванню за ставкою 20%», віднесені суми ПДВ по податковим накладним, отриманим від ПП «Роланд». Перевіркою встановлено завищення податкового кредиту на загальну суму 880835,00 грн.

Завищення задекларованих показників валових витрат та податкового кредиту виникли у зв'язку з тим, що ПП «Іста» здійснило видимість придбання товарів (робіт, послуг) від ПП «Роланд», які в дійсності не реалізовувались, а лише полягали в документальному оформленні (шляхом складання договорів, актів прийому-передачі, рахунків-фактур, видаткових та податкових накладних, інших документів) з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів).

ПП «Іста» за рахунок ПП «Роланд» формувало скориговані валові витрати та податковий кредит, тим самим збільшуючи їх та будучи при цьому вигодонабувачем.

Єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання ПП «Іста» податкової вигоди. Несплата до бюджету необхідних податкових платежів є заволодінням державним майном та свідчить про укладення нікчемних правочинів.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 9087/22-1/32100328 від 19.11.2012 року (т.1 а.с.15-42).

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 27.11.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.43-44):

№0010642204, яким визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток у розмірі 1365579,25 грн., у тому числі 1101044,00 грн. за основним платежем та 264535,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами),

№0010632204, яким визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 963299,25 грн., у тому числі 779156,00 грн. за основним платежем та 184143,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з названими податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було їх оскаржено в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняті відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось вище, в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення вимог податкового законодавства в частині оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств за період з липня 2009 року по січень 2011 року.

У період до 01.04.2011 року порядок оподаткування податком на прибуток було визначеного Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334).

Підпунктом 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зараз і далі по тексту в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

При цьому, під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст. 5 Закону).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону № 168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, зі змісту норм Закону України «Про податок на додану вартість» слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні валових витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Під час розгляду справи судом перевірено наявність у позивача необхідних первинних документів для формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Роланд».

Як свідчать матеріали справи, між ПП «Роланд» (постачальник) та ПП «Іста» (покупець) були укладені договори поставки: №б/н від 04.01.2010 року, № 1/1/9 від 05.01.2009 року, №1 від 04.01.2011 року (т.1 а.с.78-80).

За умовами названих вище договорів постачальник зобов'язується поставити позивачу товар - паливно-мастильні матеріали (пічне паливо, дизпаливо, бензин).

З метою з'ясування обставин, чи підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей від контрагента ПП «Роланд» на суму 4404177,00 грн., їх оплата та подальше використання у господарській діяльності судом по справі було призначено судово-економічну експертизу. Проведення експертизи було доручено Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Експертом 25.03.2013 року було надано Висновок судово-економічної експертизи № 2587/2588, проведеної за матеріалами справи №2а-13716/12/0170/5 (т.3 а.с.2-9).

Висновком експерта за наслідками вивчення первинних документів бухгалтерського та податкового обліку ПП «Іста» підтверджено:

- отримання пічного палива від ПП «Роланд» за період з липня 2009 року по січень 2011 року у кількості 1357486 л на суму без ПДВ - 4404176,59 грн., ПДВ - 880835,23 грн., всього з ПДВ 5285011,82 грн.,

- оплата за пічне паливо, отримане з липня 2009 року по січень 2011 року від контрагента ПП «Роланд» на суму без ПДВ - 4404176,59 грн., ПДВ - 880835,23 грн.,

- використання у господарській діяльності пічного палива, отриманого від ПП «Роланд» на суму без ПДВ - 4404176,59 грн., ПДВ - 880835,23 грн.

Частиною 5 статті 82 КАС України встановлено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована постанові або ухвалі.

Розглянувши висновки експертизи, суд не може з ними погодитися, враховуючи наступні обставини.

З Висновку експерта № 2587/2588 від 25.03.2013 року вбачається, що під час експертного дослідження були використані наступні первинні документи (їх завірені копії): видаткові накладні та довіреності; податкові накладні; товарно-транспортні накладні, подорожні листи, розрахунки нормативних витрат палива; карки рахунків 311, 631; журнали-ордери та оборотно-сальдові відомості по рахункам 92,93,361,281; штатний розклад.

Досліджені документи, на підставі яких експертом зроблено та складено Висновок за №2587/2588, у повному обсязі були долучені судом до матеріалів справи.

Проте, суд зазначає, що під час дослідження експертом не були враховані особливості постачання нафтопродуктів, що визначені Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та зв'язку/Міністерства палива та енергетики/Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496 (далі по тексту - Інструкція).

Пунктом 5.4.1 цієї Інструкції встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования».

Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Згідно з пунктом 6.1 Інструкції на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

У відповідності до пункт 7.5.6 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Пунктами 7.5.7-7.5.11 Інструкції встановлено, що ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства.

Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено.

ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.

На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Пунктом 14.11 Інструкції встановлено, що під час приймання, зберігання та відпуску нафти і нафтопродуктів керівник підприємства та головний бухгалтер здійснюють контроль за дотриманням матеріально відповідальними особами вимог цієї Інструкції та забезпечують: своєчасне оформлення документів руху нафти та нафто-продуктів; збереження їх кількості і якості; відображення їх руху за бухгалтерським обліком; своєчасне вжиття заходів щодо попередження псування, втрат, нестач та розкрадання нафти та нафтопродуктів, а також створення необхідних умов для їх зберігання.

Матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N 6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою N 7-НП (пункт 14.4 Інструкції).

Відповідно до пункту 14.6 Інструкції кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації.

Пунктами 14.8-14.10 Інструкції встановлено, що записи в товарній книзі кількісного руху нафти і нафтопродуктів здійснюють за марками і видами матеріально відповідальні особи: під час приймання - на підставі приймального акта або ТТН; під час відпуску - на підставі реєстрів відпуску за добу.

Залишок нафти та нафтопродуктів обчислюється після кожного запису в товарній книзі.

Усі первинні документи матеріально відповідальні особи здають до бухгалтерської служби підприємства за реєстрами (відомостями) та підписами.

Первинні документи приймаються бухгалтерською службою підприємства від матеріально відповідальних осіб за реєстрами (відомостями) і підписами, перевіряються і групуються за постачальниками і споживачами.

Відповідно до пункту 15.1 Інструкції бухгалтерський облік господарських операцій руху нафти і нафтопродуктів ведеться згідно з чинним законодавством України з урахуванням нижченаведеного.

Бухгалтерська служба підприємства на підставі перевірених первинних документів, наданих матеріально відповідальними особами, складає місячні накопичувальні відомості окремо з приймання та відпуску нафти та/або нафтопродуктів із зазначенням найменування документа, номера і дати його складання та маси нафти та/або нафтопродуктів за кожним власником і в розрізі кожного резервуара. Результати накопичувальної відомості з урахуванням підсумків інвентаризації заносяться до оборотно-сальдової відомості, яка ведеться в розрізі кожного власника та кожного резервуара за кількісно-сумовими показниками із зазначенням сальдо та оборотів за місяць (пункт 15.2 Інструкції).

Отже, названий нормативно-правовий акт встановлює особливості здійснення господарських операцій з постачання нафти та нафтопродуктів, у тому числі в тій частині, що стосується оформлення цих господарських операцій певними документами та ведення на їх підставі бухгалтерського обліку.

Так, зі змісту наведених вище норм вбачається, що господарська операція з поставки нафти та нафтопродуктів має бути підтверджена такими первинними документами: актом про приймання нафтопродуктів, товарно-транспортною-накладною.

Крім того, про прийняті нафту та нафтопродукти підприємству-вантажоодержувачу необхідно зробити записи у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП, у журналі обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N 6-НП і журналі вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою N 7-НП.

Проте, з метою підтвердження фактичного отримання товарів (ПММ) від ПП «Роланд» позивачем суду не було надано всіх необхідних первинних документів.

Всупереч вимогам Інструкції ПП «Іста» не надані акти про приймання нафтопродуктів. Крім того, надані позивачем завірені копії товарно-транспортних накладних не відповідають вимогам Інструкції.

Так, у порушення пункту 7 Інструкції в наданих суду товарно-транспортних накладних відсутні номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, підпис оператора. Крім того, у накладній не зазначені найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Частиною1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 КАС України визначено, що докази мають відповідати ознакам належності та допустимості.

Всупереч цьому, надані позивачем в якості доказу товарно-транспортні накладні хоча і містять інформацію про предмет доказування, однак не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не відповідають обов'язковим вимогам, встановленим чинним законодавством.

При цьому, суд зазначає, що особливості оформлення товарно-транспортних накладних щодо перевезення нафти та нафтопродуктів та зазначення у них додаткових відомостей, ніж встановлено загальними нормами, мають суттєве значення.

Така позиція суду обґрунтована тим, що нафтопродукти є небезпечною речовиною і потребують дотримання особливих умов для транспортування, саме тому зазначення у товарно-транспортних накладних даних про марку та вид нафти або нафтопродукту, його об'єму, маси, густини і температури, за якої визначалась густина, а також дати і часу виїзду автоцистерни з підприємства мають важливе значення.

Крім того, на підтвердження отримання паливно-мастильних матеріалів від контрагента та їх належного облікування позивачем суду не були представлені виписки з товарної книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП, журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою N 6-НП та журналу вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою N 7-НП.

Під час розгляду справи позивач не заперечував проти відсутності у нього названих вище документів та надав з цього приводу додаткові пояснення.

Відповідно до пояснень позивача в 2008-2011 роках на підприємстві не здійснювався облік нафти і нафтопродуктів у відповідності до діючих норм Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України/Міністерства транспорту та зв'язку/Міністерства палива та енергетики/Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155.

Не дотримання норм Інструкції обґрунтовано позивачем тим, що штатний розклад підприємства не передбачав відповідних посад, пов'язаних із здійсненням такого обліку. Технологічні можливості та ділова практика не потребували застосування порядку, зазначеного в Інструкції. У застосуванні вказаного порядку не існувало потреби. Технологічних можливостей для застосування вказаного порядку на підприємстві не було.

Проте, відсутність у позивача технічних можливостей не може бути виправданням порушення ним вимог чинного законодавства.

За таких обставин, під час розгляду справи наданими позивачем первинними документами не підтверджено факт отримання ПП «Іста» товару у період з липня 2009 року по січень 2011 року від контрагента ПП «Роланд».

Внаслідок чого, необґрунтованим є облікування даної господарської операції позивачем у бухгалтерському та податковому обліку.

Враховуючи зазначене вище, обґрунтованими є висновки перевірки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства та заниження ним за перевіряємий період:

податку на прибуток на загальну 1101044,00 грн., у тому числі: за 3 квартал 2009 року у сумі 205354,00 грн., за 4 квартал 2009 року у сумі 171597,00 грн., за 1 квартал 2010 року у сумі 79298,00 грн., за 2 квартал 2010 року у сумі 130921,00 грн., за 3 квартал 2010 року в сумі 327651,00 грн., за 4 квартал 2010 року у сумі 143316,00 грн., за 1 квартал 2011 року у сумі 42907,00 грн.;

податку на додану вартість на загальну суму 880835,00 грн., у тому числі: за липень 2009 року у сумі 44218,00 грн., за серпень 2009 року у сумі 57461,00 грн., за жовтень 2009 року у сумі 54988,00 грн., за грудень 2009 року у сумі 77288,00 грн., за січень 2010 року у сумі 5587,00 грн., за лютий 2010 року у сумі 14088,00 грн., за березень 2010 року у сумі 58925,00 грн., за квітень 2010 року у сумі 30036,00 грн., за червень 2010 року у сумі 92974,00 грн., за липень 2010 року у сумі 130103,00 грн., за серпень 2010 року у сумі 34252,00 грн., за вересень 2010 року у сумі 121578,00 грн., за жовтень 2010 року у сумі 31480,00 грн., за листопад 2010 року у сумі 50040,00 грн., за грудень 2010 року у сумі 35230,00 грн., за січень 2011 року у сумі 42587,00 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що під час визначення суми грошових зобов'язань позивача податковим органом не було враховано положень пункту 102.1 статті 102 Податкового органу України, чинного на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Так, у відповідності до п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, враховуючи, що податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток не були задекларовані позивачем, то сума грошових зобов'язань платника податків мала бути визначена податковим органом не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

Як зазначалось вище, на момент вчинення порушення, що було встановлено перевіркою, порядок оподаткування податку на додану вартість було визначено нормами Закону України «Про податок на додану вартість» В свою чергу, порядок оподаткування прибутку було врегульовано положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Пунктом 7.8.1. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було передбачено, що податковим періодом є один календарний місяць.

Пунктом 11.1 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» були передбачені такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Підпунктом 4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Отже, з урахуванням зазначених вище положень позивач повинен був подати податкову декларацію з податку на прибуток за 3 квартал 2009 року протягом 40 днів по закінченні цього звітного періоду, тобто 10 листопада 2009 року.

Декларацію з податку на додану вартість за липень 2009 року позивач повинен був подати до 20 серпня 2009 року, за серпень до 20 вересня 2009 року та за жовтень 2009 року до 20 листопада 2009 року.

Таким чином, підсумовуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про те, що строк визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток за 3 квартал 2009 року на час прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0010642204 від 27.11.2012 року минув. У зв'язку з чим податковим органом необґрунтовано в податковому повідомленні-рішенні визначено суму грошових зобов'язань позивача з податку на прибуток за 3 квартал 2009 року у розмірі 205354,00 грн.

З огляду на це, податковим органом також необґрунтовано визначено суму штрафних санкцій, що застосовані до позивача на підставі п.123.1 ст. 123 ПК України, у розмірі 25 відсотків від суми донарахованого зобов'язання, а саме 51338,50 грн. (205354,00х25%).

Враховуючи зазначене вище, податкове повідомлення-рішення №0010642204 від 27.11.2012 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 205354,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 51338,50 грн. є таким, що прийнято податковим органом протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Крім того, судом встановлено, що минув строк визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за липень, серпень та жовтень 2009 року на час прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0010632204 від 27.11.2012 року. У зв'язку з чим податковим органом необґрунтовано в податковому повідомленні-рішенні визначено суму грошових зобов'язань позивача з податку на додану вартість за вказані періоди у загальній сумі 156667,00 грн.

З тих самих підстав, відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 39166,75 грн. (156667,00 грн.х25%).

Враховуючи зазначене вище, податкове повідомлення-рішення №0010632204 від 27.11.2012 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 156667,00 грн. грн. та штрафних санкцій в сумі 39166,75 грн. є таким, що прийнято податковим органом протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

У відповідності до п.5 ч.1 ст. 161 КАС України під час прийняття постави суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача суму судового збору у розмірі 416,99 грн. та судові витрати на проведення експертизи у розмірі 1943,92 грн. пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні, яке відбулось 02.07.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 08.07.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0010642204 від 27.11.2012 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 205354,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 51338,50 грн.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0010632204 від 27.11.2012 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 156667,00 грн. грн. та штрафних санкцій в сумі 39166,75 грн.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Іста» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 416,99 грн. та судові витрати на проведення експертизи у розмірі 1943,92 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.