Рішення

від 03.07.2013 по справі 62/68

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/68 03.07.13

за позовом: Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова, м.Львів, ЄДРПОУ 25551965

до відповідача 1: Львівської обласної ради, м.Львів, ЄДРПОУ 22340506

до відповідача 2: Львівської міської ради, м.Львів, ЄДРПОУ 04055896

до відповідача 3: Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м.Львів, ЄДРПОУ 20823070

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м.Львів, ЄДРПОУ 25255072

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2: Львівської державної музичної школи №4, м.Львів, ЄДРПОУ 23975555

про визнання права власності

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Кава Е.С. - по дов.

Гера Г.Г. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Гнатковська М.І. - по дов.

від відповідача 3: не з'явився;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Релігійна громада римсько-католицької церкви в місті Львові (Костел Святого Антонія), м.Львів звернулась до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача 1, Львівської обласної ради, м.Львів, відповідача 2, Львівської міської ради, м.Львів та відповідача 3, Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м.Львів про визнання права власності на будівлю №53 по вул.Личаківській в місті Львові та повернення будівлі громаді Римсько-Католицької церкви в місті Львові Костету Святого Антонія.

За змістом позовної заяви та письмових пояснень б/н від 27.09.2011р., б/н від 19.10.2011р. в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що спірна будівля є культовою спорудою, яка підлягає поверненню у власність релігійної громади відповідно до ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Проте, за твердженням позивача, на даний момент у вказаній будівлі розташовано Львівську дитячу музичну школу №4, чим порушується право власності Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова.

Ухвалою суду від 07.09.2011р. найменування позивача було змінено з Релігійної громади римсько-католицької церкви в місті Львові (Костел Святого Антонія) на Релігійну громаду Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова у зв'язку з перейменуванням юридичної особи.

12.10.2011р. до суду надійшла заява без номеру та дати позивача про уточнення позовних вимог, в якій Релігійною громадою Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова було заявлено позовну вимогу про визнання права власності на будинок №53 (в минулому №49) по вулиці Личаківська у місті Львові - колишній парафіяльний будинок плебанію.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог тощо, господарський суд, виходячи зі змісту заяви позивача про уточнення позовних вимог, розцінює її як заяву про зміну предмета позову, що повністю узгоджується з позицією Пленуму Вищого господарського суду України, викладеною в п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Відповідно до ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна підстав або предмету позову, розміру позовних вимог означають зміну істотних складових позову. Так, зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається.

Приймаючи до уваги, що заява без номеру та дати позивача про зміну предмета позову надійшла до господарського суду до початку розгляду справи по суті, з огляду на приписи ст.22 Господарського процесуального кодексу України, постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», судом розглядаються остаточні позовні вимоги Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова з урахуванням заяви без номеру та дати, що надійшла до господарського суду м.Києва 12.10.2011р.

17.06.2013р. до господарського суду міста Києва надійшла заява вих.№46/2013 від 13.06.2013р. Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова про зміну предмету позову, відповідно до якої позивачем було заявлено позовні вимоги про:

- визнання права власності на будинок №53 (в минулому №49) по вулиці Личаківська у місті Львові;

- визнання недійсним рішення №257 від 13.04.2012р. Львівської міської ради про оформлення права комунальної власності на праві оперативного управління Львівській державній музичній школі №4 на будівлі майнового комплексу по вул.Личаківській, 53 в м.Львові;

- скасування державної реєстрації прав Львівської державної музичної школи №4 на будівлю №53 по вул.Личаківській, 53 в м.Львові.

При цьому, за змістом поданої заяви з одночасним заявленням нових позовних вимог також змінились і обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідачів.

Зокрема, Релігійною громадою Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова було заявлено вимогу про визнання недійсним рішення №257 від 13.04.2012р. Львівської міської ради, яке не було предметом розгляду у даній справі. Розглядуваний позов про визнання права власності було заявлено позивачем з інших підстав, а провадження у даній справі порушено ще до прийняття зазначеного рішення органу місцевого самоврядування.

За висновками суду, в заяві вих.№46/2013 від 13.06.2013р. позивачем було викладено нові додаткові вимоги, проте не змінено предмет розглядуваного позову про визнання права власності на будинок №53 (в минулому №49) по вулиці Личаківська у місті Львові - колишній парафіяльний будинок плебанію.

Таким чином, враховуючи положення ст.22 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не приймає до розгляду вимоги Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова, викладені нею в заяві вих.№46/2013 від 13.06.2013р., оскільки позивачем фактично було заявлено нові позовні вимоги.

Відповідач 1 у відзиві б/н від 27.09.2011р. та поясненнях б/н від 18.10.2011р. заперечив проти задоволення позову, оскільки позивачем не було заявлено конкретних позовних вимог до Львівської обласної ради. До того ж, спірне майно, за твердженням відповідача 1, перебуває в компетенції Львівської міської ради, що свідчить про пред'явлення позову до Львівської обласної ради як до неналежного відповідача.

Представник відповідача 1 в судове засідання 03.07.2013р. не з'явився. При цьому, Львівська обласна рада була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення №0103022016834.

Відповідач 2 у відзиві №1104/вих-3122 від 07.10.2011р. та поясненнях вих.№1104/вих.-3247 від 18.10.2011р., б/н від 28.05.2013р. позовні вимоги не визнав з огляду на те, що спірна будівля є об'єктом комунальної власності міста Львова, яку передано у користування Львівській дитячій музичній школі №4. При цьому, за твердженням Львівської міської ради, підстави для передачі будинку №53 по вул.Личаківській у м.Львові позивачу відсутні, оскільки вказана будівля не є культовою.

У заяві №1104/вих-3123 від 07.10.2011р. відповідач 2 заявив про застосування строку позовної давності, який було пропущено позивачем.

Відповідач 3 в поясненнях вих.№10-11-05058 від 02.09.2011р. та вих.№14-11-03835 від 12.06.2013р. повідомив суд, що Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області не наділено повноваженнями з управління майном, що є предметом розгляду у даній справі. Тому, за думкою відповідача 3, Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області не є належним відповідачем у розглядуваній справі.

Представник відповідача 3 в судове засідання 03.07.2013р. не з'явився. Одночасно, за висновками суду, Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення №0103022016842.

Ухвалою від 14.09.2011р. господарського суду м.Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м.Львів.

Третя особа 1 в поясненнях б/н від 27.09.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечила з огляду на необґрунтованість та безпідставність позову.

Представник третьої особи 1 в судове засідання 03.07.2013р. не з'явився. При цьому, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення №0103022016850.

Ухвалою від 12.10.2011р. господарського суду м.Києва залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 2, Львівську державну музичну школу №4, м.Львів.

Представник третьої особи 2 в судове засідання 03.07.2013р., як і в попередні судові засідання не з'явився. Письмових пояснень по суті справи від третьої особи 2 до суду не надійшло. При цьому, Львівська державна музична школа №4 була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення №010302216869.

Наразі, з огляду на неявку відповідачів 1, 3 та третіх осіб 1, 2 господарський суд зазначає, що згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Незважаючи на те, що відповідачі 1, 3 та треті особи 1, 2 в судове засідання не з'явились, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, господарський суд встановив:

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно зі ст.13 вказаного Закону України релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.1992р. державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради проведено державну реєстрацію юридичної особи - Релігійної громади римсько-католицької церкви в місті Львові (Костел Святого Антонія), найменування якої в подальшому було змінено на Релігійну громаду Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова.

Рішенням №20 від 28.01.1992р. виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів зареєстровано статут Релігійної громади римсько-католицької церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова.

Відповідно до п.1 статуту релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Пунктами 5.1, 5.2 статуту позивача передбачено, що парафія набуває, володіє, користується та розпоряджається майном, що їй належить на підставі права власності. Майно парафії формується шляхом придбання або створення парафією за рахунок власних коштів. Також джерелом формування майна парафії можуть бути пожертвування прихожан, інших фізичних чи юридичних осіб, передача майна державою чи органами місцевого самоврядування, а також інші джерела, що передбачені законодавством та не суперечать меті та основним завданням парафії.

Позивач, обґрунтовуючи своє право на спірну будівлю, посилається на ч.2 ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», згідно з якою культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Виходячи зі змісту наведеної норми закону, обов'язковою умовою її застосування є встановлення судом факту приналежності спірного майна до культових будівель.

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» не дає визначення терміну «культова будівля». Згідно з визначенням цього терміну, що міститься в п.1.10 Правил пожежної безпеки для культових споруд, які затверджені Наказом №339 від 18.05.2009р. Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, культова споруда - будинок (споруда), призначений для проведення богослужінь та релігійних обрядів (християнські: собори, церкви, каплиці, дзвіниці, хрещальні, молитовні будинки тощо; мусульманські мечеті; іудейські синагоги тощо).

Згідно з п.4 Роз'яснень №02-5/109 від 29.02.1996р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначені для задоволення релігійних потреб громадян. Тому, зокрема, не можуть бути визнані культовими будівлями ті приміщення, що присвоєні для проживання священнослужителів та інших служителів культу, якщо вони не є невід'ємною частиною культової споруди і не знаходяться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди. Зазначені обставини можуть встановлюватися документами служби технічної інвентаризації.

Пунктом 9.4 вказаних вище роз'яснень Вищого господарського суду України передбачено, що доказами належності культового майна або будівель тій чи іншій релігійній організації можуть бути довідки державних архівних установ, Державного комітету України у справах релігій, архівні документи церковних організацій (шематизми), рішення місцевих органів влади та інші письмові докази.

Відповідно до п.6 Постанови №988-ХІІ від 23.04.1991р. Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» вказано Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, костел Святого Антонія, який розташований у місті Львові по вул.Личаківській, 49а, перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури національного значення, що підтверджується відповідним паспортом об'єкта культурної спадщини (охор.№372).

За змістом архівної довідки №497 від 24.09.1991р. костел Св.Антонія з Падуї разом з монастирем Францішканів був збудований за кошти князя А.Вишневецького у 1728 році. Після ліквідації монастиря австрійським урядом у 1784 році у костел Св.Антонія перенесли парохію з костела сс.Петра і Павла. Костел відновлений у 1898 році коштом Владислава Гіцькевича. У 1902 році добудовано каплицю Розп'яття Ісуса Христа, у 1904 році - Святої Варвари. Також зазначено, що до 1939 року костел Святого Антонія належав римо-католицькій парохії.

Згідно з архівною довідкою №230, яку було видано 05.06.1995р. Центральним державним історичним архівом України у м.Львові, до 1939 року костел Святого Антонія і будинок пароха були власністю костельної громади.

Одночасно, за документами архіву й довідковою літературою до костелу Св.Антонія у Львові відносився також будинок плебанії, з приводу якого заявлено розглядуваний позов.

Державним архівом Львівської області в архівній довідці №176/15 від 24.05.1995р. повідомляється, що в актах управління будівельного нагляду двоповерховий будинок по вул.Личаківській, 49 (реєстраційний №117) у м.Львові значиться як плебанія парафіяльного костелу Св.Антонія. Сучасного вигляду будинок набрав у 1885 році, коли магістрат м.Львова надав парафіяльному комітетові костелу дозвіл за №36482/85 розібрати тильну частину плебанії, а над фронтовою частиною добудувати поверх. Реконструкція була закінчена 03.08.1885р.

Відповідно до архівної довідки №262 від 14.04.1993р., виданої Центральним державним історичним архівом України у Львові, за інвентарем 1873р. плебанія складається з прибудованого до костелу старого великого будинку з трьома крилами, четверта сторона якого прилягає до костелу, всередині - мале подвір'я без каналізації. Будинок міцний, зі склепінням, одноповерховий під гонтою, більша його частина зайнята школою для дівчат. Праве крило від дверей призначене для помешкання ксьондза. В плебанії також мешкали два вікарії, органіст, костельний, слуга костельного, знаходились кухня, пивниця і комірка для дерева.

У 1955 році будівля костелу Святого Антонія та спірна будівля, на той час - монастир, були передані на баланс Обласному відділу в справах архітектури за рішенням №28 від 11.01.1955р. виконавчого комітету Обласної ради депутатів трудящих.

Згідно з архівною копією рішення №63 від 03.02.1972р. виконавчого комітету Львівської міської ради будинок №49 по вул.Леніна балансовою вартістю 65 430 карб. передано на баланс міському відділу культури для відкриття в ньому дитячої музичної школи - семирічки №4.

Рішенням №391 від 16.08.1990р. виконавчого комітету Львівської міської ради «Про відновлення історичних назв вулиць і площ міста Львова» вулиця Леніна перейменована на вулицю Личаківська, що підтверджується архівною довідкою №7/вих. Від 28.09.2011р., виданою архівним відділом Львівської міської ради.

12.05.1993р. з метою розмежування державного майна України між загальною державною власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць Львівською обласною радою прийнято ухвалу №288 «Про передачу майна до комунальної власності», якою затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що передаються до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатком №1. До вказаного переліку об'єктів, що передані до комунальної власності міста Львова, було включено, у тому числі, і Львівську дитячу музичну школу №4.

20.04.2012р. на підставі рішення №257 від 13.04.2012р. виконавчого комітету Львівської міської ради відділом приватизації державного житлового фонду було видано свідоцтво №ЛР1504 про право власності, яким посвідчено, що будівлі та споруди майнового комплексу в цілому, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, №53 дійсно належать на праві оперативного управління Львівській державній музичній школі №4 на праві комунальної власності територіальної громади м.Львова.

Як свідчать матеріали справи, рішенням №20 від 20.01.1992р. виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів було доручено виконавчим комітетам районних і міських рад передати у власність безоплатно культову будівлю костелу Святого Антонія по вул.Личаківській, 49 та державне майно, що в ній знаходиться, релігійній громаді Римсько-католицької церкви.

04.04.1994р. Римо-Католицькому костелу Св.Антонія було видано державний акт серії ЛВ №50602001 на право постійного користування землею площею 2480 кв.м для обслуговування костелу відповідно до рішення №312 від 18.03.1994р. Львівської міської ради народних депутатів.

03.12.1996р. Управлінням історичного середовища м.Львова було передано, а Релігійною громадою костелу Антонія було прийнято на баланс пам'ятку архітектури - Костел Св.Антонія, що розташований за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 49а, про що було складено відповідний акт передачі б/н від 03.12.1996р.

При цьому, як вбачається зі змісту наведених вище документів, двоповерхову будівлю, з приводу якої виник спір у даній справі, релігійній громаді Римсько-католицької церкви передано не було.

Згідно з рекомендаціями Вищого господарського суду України, викладеними в п.4 Роз'яснень №02-5/109 від 29.02.1996р. «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», у разі виникнення сумнівів щодо належності будівлі або майна до категорії культових, господарські суди повинні призначати експертизу.

Оскільки у суду виникли сумніви щодо належності спірної будівлі до категорії культових, враховуючи, що за допомогою наявних у справі доказів неможливо було встановити факт невід'ємності спірного будинку від будівлі костелу, ухвалою від 05.09.2012р. господарського суду міста Києва було призначено судову експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз, та на вирішення експерту поставлені наступні питання:

1. Чи належить будівля, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 53, за архітектурним вирішенням (стилем) до категорії культових споруд (храмів, церковних споруд)?

2. Яке цільове призначення будівлі, яка розташована за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 53?

3. Чи є будівля №53 по вул.Личаківській в м.Львові невід'ємною частиною Костелу Святого Антонія, що знаходиться по вул.Личаківській, 49 «а» в м.Львові?

За наслідками проведення судової експертизи у господарській справі №62/68 судовим експертом складено висновок №3227 від 08.04.2012р.

У дослідницькій частині висновку судовим експертом встановлено, що будинок №53 окремо розташований і на даний час не використовується костелом Святого Антонія, що знаходиться по вул.Личаківській, 49«а» у м.Львові. Відстань від торця будинку до костелу становить 4,5 м, від будинку до каплиці - 5,0 м. Вхід до будинку здійснюється через проїзд зі сторони вул.Личаківської вздовж муру від вул.Малої. Об'ємно-планувальні та архітектурні рішення порівняно з даними архівних матеріалів за 1890 рік практично не змінилися (встановлено легкі перегородки зі склоблоків та Ѕ цегли), змінилось функціональне призначення (на даний момент школа).

Первинно будівля костелу №49«а» та будівля №53 по вул.Личаківській у м.Львові розташовувались на одній земельній ділянці і були збудовані як єдиний архітектурний комплекс в один історичний період. Будівля по вул.Личаківській, 53 була невід'ємною частиною костелу і виконувала службово-побутові, господарські та просвітницькі функції.

На час проведення огляду будівля школи за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 53 знаходиться поза межами земельної ділянки, наданої для обслуговування костелу Св.Антонія по вул.Личаківській, 49«а» згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ЛВ №50602001, який виданий відповідно до рішення №342 від 18.03.1994р. Львівської міської ради народних депутатів, не обслуговує даний костел, не є невід'ємною частиною костелу і тому не є культовою.

На підставі наведених вище обставин, які будо встановлено в ході проведення експертизи, судовим експертом зроблено наступні висновки:

1. Будівля, яка знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 53, на даний час не належить до категорії культових споруд (храмів, церковних споруд).

2. Будівля по вул.Личаківській, 53 у м.Львові, в якій на час проведення дослідження розташована державна музична школа №4, за цільовим призначенням відноситься до закладів культури.

3. Будівля №53 по вул.Личаківській у м.Львові на даний час не є невід'ємною частиною Костелу Святого Антонія, що знаходиться по вул.Личаківській, 49«а» у м.Львові.

За приписами ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За висновками суду, внаслідок проведення судової експертизи, суду надано повні відповіді на порушені питання у відповідності до інших фактичних даних, дослідницька частина та підсумкові висновки судової експертизи узгоджені між собою; експертний висновок обґрунтований та узгоджений з іншими матеріалами справи.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, оцінивши висновки судової експертизи та її дослідницьку частину, при прийнятті цього рішення суд приймає до уваги висновок №3227 від 08.04.2012р. Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз в якості належного доказу, що спростовує факт приналежності спірної будівлі до культових та підтверджує її відокремленість від релігійної будівлі - костелу Святого Антонія станом на теперішній час.

Враховуючи зміст експертного дослідження №3227 від 08.04.2012р., господарський суд дійшов висновку, що спірна будівля не є культовою і не використовується для проведення релігійних заходів. Поступово її функціональне призначення було повністю змінено, дана будівля була пристосована саме для розміщення музичної школи, а не для задоволення релігійних потреб громадян. Протягом тривалого часу, з 1972 року і до цих пір, будівля використовується саме з цією метою.

Доказів скасування або визнання визнання недійсним рішення №257 від 13.04.2012р. виконавчого комітету Львівської міської ради, яким було передано спірну будівлю в оперативне третій особі 2, матеріали справи не містять. Вказане рішення органу місцевого самоврядування не було скасовано, є чинним та підлягає виконанню.

Господарський суд також виходить з того, що культовою спорудою, як зазначалось вище, є будинок, який призначений виключно для проведення богослужінь та релігійних обрядів. При цьому, не можуть бути визнані культовими будівлями ті приміщення, що присвоєні для проживання священнослужителів та інших служителів культу, якщо вони не є невід'ємною частиною культової споруди і не знаходяться на земельній ділянці, необхідній для обслуговування цієї споруди.

Спірна будівля, в свою чергу, згідно з відомостями, які містяться в архівних документах, використовувалась як плебанія - будинок пароха. Станом на 1873р. плебанія складалась з прибудованого до костелу старого великого будинку з трьома крилами, четверта сторона якого прилягала до костелу. Більшу частину будівлі займала школа для дівчат. Праве крило від дверей було призначене для помешкання ксьондза. В плебанії також мешкали два вікарії, органіст, костельний, слуга костельного, знаходились кухня, пивниця і комірка для дерева.

Таким чином, з наявних матеріалів справи вбачається, що спірна будівля ніколи не була спеціально призначена для проведення богослужінь та релігійних обрядів, а мала побутово-господарське призначення.

Така будівля може бути визнана культовою лише у разі, якщо вона є невід'ємною частиною культової споруди і знаходиться на земельній ділянці, яка необхідна для обслуговування цієї споруди.

Проте, як було встановлено в результаті проведення судової експертизи, будівля №53 по вул.Личаківській у м.Львові не є невід'ємною від будівлі костелу Святого Антонія. Земельна ділянка під нею відокремлена від земельної ділянки під костелом та в користування позивачу не надавалась.

Посилання позивача на висновок експертного дослідження від 26.09.2011р., складений Приватним підприємством «Юридично-експертна компанія «ЮРЕКС» (т.1 а.с.146) не береться судом до уваги як доказ обґрунтованості позовних вимог, оскільки даним висновком лише встановлено, що костел Святого Антонія та спірний будинок були створені як єдиний комплекс, проте не вбачається, що на даний момент вказані будівлі є невід'ємними одна від одної.

До того ж, господарський суд виходить з того, що вказане дослідження було проведено на замовлення позивача та не має статусу експертного висновку.

Згідно з п.2. постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву «висновок судового експерта» або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Тобто, документ, на який посилається позивач, викладеним вище вимогам не відповідає, а тому не приймається судом як належний та допустимий доказ в розумінні ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, за змістом рекомендацій, які викладені в п.6 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», при поверненні у власність чи передачі у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна враховується наявність у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інші суттєві обставини у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що з 1992 року у власності позивача перебуває культова споруда - костел Святого Антонія по вул.Личаківській, 49, який було безоплатно передано релігійній громаді Римсько-католицької церкви згідно з рішенням №20 від 20.01.1992р. виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів.

Вказаний костел є культовою спорудою з огляду на його спеціальне призначення - проведення богослужінь та релігійних обрядів.

Тобто, за висновками суду, в результаті використання спірної будівлі для розміщення в ній музичної школи не порушені права релігійної громади римо-католицької церкви, оскільки судом встановлено, що у місті Львові, зокрема у власності позивача, вже перебуває культова споруда - костел Святого Антонія, за рахунок якого, власне, і забезпечується задоволення релігійних потреб відповідної релігійної громади міста Львова.

Також у даному випадку господарський суд враховує суспільні інтереси територіальної громади м.Львова, які зачіпаються при розгляді даної справи. На теперішній час у спірній будівлі знаходиться Львівська державна музична школа №4, яка є складовою соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. При цьому, у разі зобов'язання вказаного навчального закладу звільнити спірне приміщення можливе заподіяння шкоди соціальному, у тому числі мистецькому, розвитку міста, а також інтересам та потребам місцевого населення.

Виходячи з того, що відповідно до п.6 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна має відбуватись з урахуванням прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави, господарський суд зазначає наступне.

Як вбачається з установчих документів Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова ця релігійна організація була створена та зареєстрована як юридична особа 28.01.1992р. державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради, тобто вже після набуття чинності Законом України «Про свободу совісті і релігійні організації», що відбулось 06.06.1991р.

При цьому, статут Релігійної громади римсько-католицької церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова, який зареєстрований рішенням №20 від 28.01.1992р. виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів, що є в матеріалах справи, не містить жодних посилань на те, що ця релігійна організація є правонаступником тієї римо-католицької парохії, якій належав костел Святого Антонія до 1939р.

Той факт, що найменування позивача є схожим з найменуванням римо-католицької парохії, яка існувала в м.Києві до революції, не є доказом такого правонаступництва.

Архівні документи, що надані позивачем та які пов'язані із історією спірної будівлі та відповідної релігійної громади, свідчать про те, що жодній із існуючих нині релігійних організацій, в тому числі Релігійній громаді Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова, ця будівля ніколи не належала.

За висновками суду, позивачем не було доведено факту правонаступництва ним прав і обов'язків тієї римсько-католицької парохії, якій належав костел Святого Антонія з плебанією.

При цьому, судом не приймаються до уваги посилання позивача на факт передачі йому костелу Св.Антонія на підставі рішення №20 від 20.01.1992р. виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів як на доказ правонаступництва ним прав та обов'язків відповідної релігійної громади, оскільки обставини передачі вказаної культової споруди не є предметом розгляду у даній справі.

Одночасно, факт передачі костелу на підставі зазначеного акту органу місцевого самоврядування не нівелює обов'язку позивача довести факт правонаступництва ним прав та обов'язків відповідної релігійної громади при вирішенні розглядуваної справи відповідно до рекомендацій Верховної Ради України, які викладені в п.6 Постанови №988-ХІІ від 23.04.1991р. «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо урахування прав релігійних громад, яким належала спірна будівля на момент її переходу у власність держави.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що підстав для застосування ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та передачі будинку Львівської державної музичної школи №4 у власність позивачу не вбачається.

З приводу пред'явлення розглядуваного позову до Львівської обласної ради та Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Разом з цим, при зверненні до суду з позовом про визнання права власності позивачем не зазначено, в чому вбачається порушення або невизнання відповідачами, Львівською обласною радою та Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області, прав та законних інтересів Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова, стосовно яких заявлено позовні вимоги.

Як з'ясовано судом та про що зазначалось вище, ухвалою №288 від 12.05.1993р. Львівської обласної ради «Про передачу майна до комунальної власності» майновий комплекс Львівської дитячої музичної школи №4 був переданий до комунальної власності міста Львова. Тобто, спірна будівля не є державною власністю, а також комунальною власністю територіальної громади Львівської області.

За висновками суду, виходячи зі змісту залучених до матеріалів справи документів та наданих у судовому засіданні пояснень учасників судового процесу, відповідачами 1, 3 право власності позивача на спірний об'єкт не заперечується та не оспорюється.

Відповідачі 1, 3 не порушують права та охоронювані законом інтереси позивача на майно, оскільки у Львівської обласної ради та Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області відсутні будь-які власні претензії на предмет спору.

Аналогічні висновки суду викладені у постановах Верховного суду України від 20.06.2011р. по справі №16/252, від 20.06.2011р. по справі №16/257, від 20.06.2011р. по справі №36/237, від 20.06.2011р. по справі №40/427, від 12.09.2011р. по справі №6/315; від 10.10.2011р. по справам №11/191, 30/119, від 03.10.2011р. по справі №9/217, які відповідно до ст.82 Господарського процесуального кодексу України підлягають врахуванню при прийнятті судового рішення.

Таким чином, судом не було встановлено факту порушення речового права позивача з боку відповідачів 1, 3, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог до Львівської обласної ради та Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для передачі у власність релігійної організації спірної будівлі, з огляду на відсутність порушень прав позивача з боку відповідачів 1, 3, позов Релігійної громади римсько-католицької церкви в місті Львові (Костел Святого Антонія), м.Львів до відповідачів Львівської обласної ради, м.Львів, Львівської міської ради, м.Львів та Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м.Львів про визнання права власності на будівлю №53 по вул.Личаківській в місті Львові є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

При цьому, виходячи з того, що судом встановлено обставини для відмови у позові по суті, заява вих.1104/вих-3123 від 07.10.2011р. Львівської міської ради про застосування строку позовної давності судом не розглядається.

Клопотання позивача вих.№51 від 16.08.2011р. про забезпечення позову шляхом встановлення заборони відповідачам, третім особам, а також іншим особам вчиняти будь-які дії, що стосуються предмету спору - будівлі за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, буд.53, залишено судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору.

Відповідно до змісту п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Тобто, при зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачам, третім особам та будь-яким іншим особам вчиняти певні дії заявником мають бути визначені підстави такого звернення, обставини, за наявності яких виконання ймовірного позитивного рішення по справі може стати неможливим, докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем у заявленому клопотання не було зазначено обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді встановлення заборони вчиняти певні дії.

Зокрема, позивачем до матеріалів справи не представлено доказів, з фактом існування яких позивач пов'язує необхідність застосування заявлених заходів до забезпечення позову.

Тобто, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заява позивача підлягає залишенню без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, які було сплачені при поданні позову, а також витрати на проведення судової експертизи підлягають віднесенню на позивача.

При цьому, враховуючи, що заяву вих.№46/2013 від 13.06.2013р. позивача про зміну предмету позову не було прийнято судом до розгляду, клопотання позивача б/н від 03.07.2013р. про повернення судового збору підлягає задоволенню, а судовий збір в розмірі 1147 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №42 від 14.06.2013р., поверненню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Релігійної громади Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова, м.Львів до відповідачів Львівської обласної ради, м.Львів, Львівської міської ради, м.Львів та Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м.Львів про визнання права власності на будинок №53 (в минулому №49) по вулиці Личаківська у місті Львові - колишній парафіяльний будинок плебанію.

Повернути Релігійній громаді Римсько-Католицької Церкви парафії Святого Антонія у Личаківському районі міста Львова (79010, Львівська обл., м.Львів, Личаківський район, вул.Личаківська, буд.49А, ЄДРПОУ 25551965) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1147 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №42 від 14.06.2013р.

У судовому засіданні 03.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 08.07.2013р.

Суддя М.О. Любченко