Постанова

від 09.07.2013 по справі 5017/2114/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2013 р.Справа № 5017/2114/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.І. Бандури

суддів Л.І. Бойко, Т.А. Величко

секретар судового засідання: Г.М. Альошина

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1

від відповідача - А.О. Штоля

від третьої особи - Т.Л. Польщіна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області від 04.03.2013 р.

у справі № 5017/2114/2012

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Одеської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради

про визнання недійсним договору на дольову участь у землекористуванні

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 р. Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду з позовом до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, про визнання недійсним договору № 5567 на дольову участь у землекористуванні від 11.12.2008 р.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що він як платник єдиного податку на момент укладення договору був звільнений від сплати земельного податку, тому договір суперечить діючому законодавству. Крім того, на думку позивача, договір на дольову участь у землекористуванні є по суті договором оренди землі, який є недійсним через відсутність передбачених статтями 15, 16 Закону України "Про оренду землі" умов щодо кадастрового номеру земельної ділянки, акта приймання-передачі об'єкта оренди та рішення орендодавця про передачу об'єкта в оренду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.08.2012 р. (суддя Демешин О.А.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2012 р., у задоволенні позову відмовлено повністю у зв'язку з відсутністю підстав для визнання договору недійсним.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2012 р. вищезгадані судові акти скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо відповідності вимогам законодавства договору на дольову участь у землекористуванні є помилковим.

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.03.2013 р. (суддя Малярчук І.А.), оформленим відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 05.03.2013 р., позов задоволено повністю: визнано недійсним договір № 5567 від 11.12.2008 р. про дольову участь у землекористуванні, укладений між Одеською міською радою та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1; стягнуто з відповідача на користь позивача 1073 грн. судового збору.

Судове рішення мотивовано тим, що чинне на час укладення спірного договору законодавство не передбачало можливості укладення договорів про дольову участь у землекористуванні із оплатою за таке землекористування орендної плати.

Не погодившись з даним рішенням, Одеське міське управління земельних ресурсів Одеської міської ради двічі зверталось з апеляційними скаргами, які повертались скаржнику ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 р. та від 29.04.2013 р. на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Згодом до суду апеляційної інстанції надійшла третя апеляційна скарга Одеського міського управління земельних ресурсів Одеської міської ради, в якій скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права і неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначив, що договір укладено на підставі письмового звернення позивача та підстави для визнання договору недійсним відсутні. Крім того, позивачем пропущено трирічний строк позовної давності.

Одночасно третя особа заявила клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги, яке задоволено ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 03.06.2013 р.

Заслухавши доводи представників сторін та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши надані докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія встановила:

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу на підставі свідоцтва про право власності серії САС 191330 від 17.09.2008 р. належать вбудовані нежитлові підвальні приміщення у багатоповерховому житловому будинку по АДРЕСА_1 , частка яких у домоволодінні складає 13/100.

11.12.2008 р. між Одеською міською радою та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (землекористувачем) укладено договір № 5567 на дольову участь у землекористуванні, за умовами якого міська рада на підставі статті 12 Земельного кодексу України визначає дольову участь у землекористуванні, а землекористувач здійснює оплату за користування 13/100 частки земельної ділянки площею 886,55 кв.м, що складає 115,25 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до плану земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1.2. договору доля у землекористуванні визначається відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за дольову участь у землекористуванні в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради № 702-ХХІІІ від 29.02.2000 р., терміном на 5 років для експлуатації та обслуговування приміщень магазину.

Пунктами 2.1., 2.2. договору сторони встановили, що плата за долю у землекористуванні (115,25 кв.м) у вигляді орендної плати вноситься землекористувачем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, у розмірі 13875,73 грн. на рік із розрахунку 5 % від нормативної грошової оцінки дольової участі у землекористуванні. Розмір орендної плати встановлюється за домовленістю сторін у відповідності до протоколу узгодження від 10.11.2008 р.

Вищезгаданим рішенням Одеської міської ради № 702-ХХІІІ від 29.02.2000 р. затверджено нову редакцію додатку № 1 до рішення Одеської міської ради від 09.12.1999 р. № 439-ХХІІІ "Про вдосконалення регулювання земельних відносин", а саме затверджено Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за дольову участь у землекористуванні в м. Одесі.

Пунктом 3.1. Положення встановлено порядок розрахунку річної орендної плати у процентному співвідношенні до грошової оцінки земельної ділянки за користування земельними ділянками наданих під будівництво нових об'єктів, а також за користування земельними ділянками, на яких розміщені окремо розташовані будівлі, споруди і тимчасові об'єкти.

Пунктом 4.1. Положення передбачено, зо розрахунок плати за долю в землекористуванні вбудованих, вбудовано-прибудованих приміщень здійснюється у розмірі земельного податку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Згідно частин 1-3 статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Частинами 1, 2 статті 125, ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Положення ст. 13 вказаного Закону визначають договір оренди землі як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 2 Закону України "Про плату за землю" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 6 Цивільного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 627, ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Укладення договору про дольову участь у землекористуванні не передбачено ані Законами України "Про оренду землі", "Про плату за землю" (який був чинний на час виникнення спірних відносин), ані Цивільним та Земельним кодексами України.

Спірний договір не є договором оренди земельної ділянки у розумінні наведених норм права.

Крім того, згідно п. 1.2. спірного договору, доля у землекористуванні визначається відповідно до вищеназваного Положення, пунктом 4.1 якого передбачено, що розрахунок плати за долю в землекористуванні вбудованих, вбудовано-прибудованих приміщень здійснюється у розмірі земельного податку .

Однак, умовами цього договору (пункти 2.1. 2.2.) та вищезгаданим Протоколом узгодження від 10.11.2008 р. плата за долю у землекористуванні визначена у вигляді орендної плати .

Таким чином, оскільки наведеними положеннями чинного на час укладення договору законодавства передбачено, що орендна плата справляється за земельні ділянки, надані в оренду, а відповідна земельна ділянка в оренду не передавалась, то умови спірного договору щодо плати за долю у землекористуванні у вигляді орендної плати не відповідають вимогам законодавства.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність спірного договору вимогам чинного на час його укладення законодавства, у зв'язку з чим задовольнив позов.

Доводи скаржника про сплив строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки спірний договір укладено строком на 5 років, а отже, на час звернення до суду з позовною заявою строк договору ще не закінчився.

Посилання третьої сторони на приписи статей 6, 627, 628 ЦК України щодо того, що сторони є вільними в укладенні договору також не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки за змістом вказаних положень умови договору визначаються на розсуд сторін з обов'язковим врахуванням вимог актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведене, підстави для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 04.03.2013 р. у справі № 5017/2114/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови підписано 10.07.2013 р.

Головуючий суддя Л.І. Бандура

Суддя Л.І. Бойко

Суддя Т.А. Величко