Постанова

від 21.06.2013 по справі 801/4110/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2013 р. (13:19 год.) Справа №801/4110/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Богацькій А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом

Приватного підприємства «Курортбуд»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю представників сторін:

від позивача: Кульський Л.С., довіреність б/н від 13.05.13р., паспорт серії ЕЕ 713477;

від відповідача: не з'явився;

Суть спору: Приватне підприємство «Курортбуд» звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0002012203 від 05.04.2013 року, як прийняте на підставі хибних висновків Акту перевірки, що суперечать чинному податковому законодавству та фактичним даним податкового обліку платника.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 18.04.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та пояснив, що податковим органом протиправно зроблені висновки про нікчемність укладеної між позивачем та ТОВ «Діамант Плюс» господарської угоди, оскільки вона була реальна, товарна, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином - поштовою кореспонденцією. Відповідачем надіслані до суду письмові заперечення на адміністративний позов (а.с.20), в яких зазначив, що ПП «Курортбуд» задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за березень 2012 року у сумі 174953 грн. за рахунок підприємства ТОВ «Діамант плюс» (ЄДРПОУ 37662786). Перевіркою повноти визначення податкового кредиту ПП «Курортбуд» за березень 2012 року встановлено його завищення у сумі 147014 грн.

Податковим органом зазначено, що сума податку на додану вартість по податковим накладним за березень 2012 включена в податковий кредит, відображена в реєстрі отриманих накладних і відповідає даним податкової декларації по ПДВ відповідного періоду, а також відображена у розшифровці податкового кредиту у розрізі контрагентів по додатку 5. У відповідності до п. 5.4. «Примірного порядку взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008 року № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» встановлено розбіжності по взаємовідносинам з ТВ «Діамант Плюс» на суму ПДВ 147013,72 грн., в результаті чого податковим органом зроблено висновок про порушення ПП «Курортбуд» пп. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п. 187.1.а п.187 ст. 187 п. 198.1, п. 198.4 ст. 198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2012р. у сумі 147014 грн., в результаті чого контролюючим органом донараховано позивачу податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 147014 грн.

З урахуванням викладеного, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, суд вважає можливим на підставі статті 128 КАС України розглядати справу за відсутністю представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, враховуючи вищезазначене Державна податкова інспекція у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом. Згідно з п. 1 частини 2 статті 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Курортбуд» (далі - ПП «Курортбуд») є юридичною особою, яка зареєстрована 23.06.1999 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію серії А00 № 631971, довідка ГУ статистики в АРК АА № 647952 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.89, 90).

ПП «Курортбуд» знаходиться на податковому обліку у ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 12.03.2007 року № 798/29-0, та є платником податку на додану вартість, про що ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС видане свідоцтво № 100075189 серії НБ № 193191 (а.с.92).

Таким чином, суд зазначає, що ПП «Курортбуд» є суб'єктом господарювання, зобов'язане виконувати обов'язки, покладені на нього законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Судом встановлено, що посадовою особою ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС у період з 28.02.2012р. протягом 5 робочих днів на підставі наказу «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» № 26.02.2012р. № 980, виданого ДПІ у м. Сімферополі АРК ДПС, на підставі п. 79.1. ст. 79, п. 78.1.1 п. 78.1. ст. 78, ст. 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово - господарської діяльності ПП «Курортбуд» з питань взаємовідносин з ТОВ «Діамант Плюс» (ЄДРПОУ 37662786) за період - березень 2012 року та відображення їх у податковій звітності, про що складено Акт № 1617/22.3/30491754 від 14.03.2013 року (а.с.9-21).

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пп.14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1. ст. 188, пп. 197.1.а п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.4, п.198.6 ст.198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2012 року у сумі 147014,00 грн., у результаті чого донараховане податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 147,014,00 грн.

Висновки акту перевірки № 1617/22.3/30491754 від 14.03.2013 року покладені в основу податкового повідомлення - рішення № 0002012203 від 05.04.2013р., яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 183767,50 грн., у тому числі 147014,00 грн. за основним платежем та 36753,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.7).

Перевіряючи обґрунтованість та правомірність прийнятого податковим органом податкового повідомлення - рішення № 0002012203 від 05.04.2013р., суд зазначає наступне.

В акті перевірки посадовою особою податкового органу зазначено, що до перевірки не були надані документи, які б підтверджували або спростовували факт оплати, фактичне отримання та використання у господарській діяльності товару, отриманого позивачем від ТОВ «Діамант Плюс». ПП «Курортбуд» не відобразило зміни у податковій декларації за березень 2012 року.

Контролюючим органом в акті перевірки зазначено, що за податковими накладними, виданими ТОВ «Діамант Плюс» від 12.03.2012р. № 68 та від 12.03.2012р. № 69 та видатковими накладними від 12.03.2012р. № 316 та від 12.03.2012р. № 315 була проведена сплата: від 10.04.2012р. - 45000,00 грн., в тому числі ПДВ - 7500,00 грн., від 23.04.2012 р. - 25000,00 грн., в тому числі ПДВ - 4167,00 грн., від 08.05.2012р. - 17000,00 грн., в тому числі ПДВ - 2833,00 грн., від 26.06.2012р. - 3000,00 грн., в тому числі ПДВ - 500,00 грн. Всього сплачено - 90000,00грн., в тому числі ПДВ - 15000,00 грн.

Враховуючи вищенаведені факти, контролюючим органом зроблений висновок, що немає підстав вважати, що товари, задекларовані в податковій звітності фактично отримані від контрагента-постачальника ТОВ «Діамант Плюс», а також про те, що операції з приймання-передачі товару не проводились, та як наслідок в ході перевірки не виявлено факту передачі товару від продавця до покупця, в зв'язку з його відсутністю (а.с.15).

Також в акті перевірки зазначено, що до перевірки не надані товарно-транспортні накладні на відпуск ТМЦ від ТОВ «Діамант Плюс» за березень 2012 року. Ненадання товарно-транспортних накладних ставить під сумнів проведення поставки товару. Оскільки для перевірки не надані документи, які б свідчили про можливість та наявність зберігання товару, підтвердити реальність вказаної операції не є можливим.

В ході проведення перевірки згідно наявних документів не виявлено документів, по яких відбувався би рух товару від продавця до покупця. Наявність однієї витратної накладної без супроводжуючих документів транспортування не визначає момент передачі товару, тобто фактичне отримання товару. Товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, використання якої для усіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

На підставі викладеного, податковим органом зроблено висновок про неправомірність включення позивачем податкових накладних до податкового кредиту в декларацію з ПДВ за березень 2012 року

Перевіряючи правомірність зазначених висновків податкового органу, суд встановив наступне.

01.03.2012р. між ТОВ «Діамант Плюс» (постачальник) та ПП «Курортбуд» (покупець) був укладений Договір поставки № 72, предметом якого згідно п. 1.1. Договору є постачання продукції «Товар» згідно з рахунками - фактурами, що додаються до Договору. Відповідно до п. 2.1 Договору номенклатура та кількість Товару повинні відповідати рахункам - фактурам та видатковим накладним, а ціна Товару встановлюється в національній валюті та вказується в рахунках - фактурах (п. 4.1 Договору). Згідно п. 7.1 Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2012р. (а.с.111-112).

Виконання Договору підтверджується видатковими накладними: № РН-0000333 від 12.03.2012р. на суму 57648,36 грн., у т.ч. 9608,06 грн. ПДВ; № РН-0000334 від 12.03.2012р. на суму 39661,20 грн., у т.ч. 6610,20 грн. ПДВ; № РН-0000335 від 12.03.2012р. на суму 22888,80 грн., у т.ч. 3814,80 грн. ПДВ; № РН-0000336 від 12.03.2012р. на суму 55462,56 грн., у т.ч. 9243,76 грн. ПДВ; № РН-0000337 від 12.03.2012р. на суму 10488,00 грн., у т.ч. 1748,00 грн. ПДВ; № РН-0000338 від 12.03.2012р. на суму 20361,60 грн., у т.ч. 3393,60 грн. ПДВ; № РН-0000339 від 12.03.2012р. на суму 28144,80 грн., у т.ч. 4690,80 грн. ПДВ; № РН-0000317 від 12.03.2012р. на суму 20719,68 грн., у т.ч. 3453,28 грн. ПДВ; № РН-0000318 від 12.03.2012р. на суму 42382,20 грн., у т.ч. 7063,70 грн. ПДВ; № РН-0000320 від 12.03.2012р. на суму 32835,60 грн., у т.ч. 5472,60 грн. ПДВ; № РН-0000324 від 12.03.2012р. на суму 55480,44 грн., у т.ч. 9246,74 грн. ПДВ; № РН-0000327 від 12.03.2012р. на суму 36036,00 грн., у т.ч. 6006,00 грн. ПДВ; № РН-0000329 від 12.03.2012р. на суму 30690,00 грн., у т.ч. 5115,00 грн. ПДВ; № РН-0000323 від 12.03.2012р. на суму 32774,40 грн., у т.ч. 5462,40 грн. ПДВ; № РН-0000328 від 12.03.2012р. на суму 33264,00 грн., у т.ч. 5544,00 грн. ПДВ; № РН-0000321 від 12.03.2012р. на суму 38455,20 грн., у т.ч. 6409,20 грн. ПДВ; № РН-0000322 від 12.03.2012р. на суму 35708,40 грн., у т.ч. 5951,40 грн. ПДВ; № РН-0000326 від 12.03.2012р. на суму 55200,00 грн., у т.ч. 9200,00 грн. ПДВ; № РН-0000331 від 12.03.2012р. на суму 42921,84 грн., у т.ч. 7153,64 грн. ПДВ; № РН-0000330 від 12.03.2012р. на суму 49152,00 грн., у т.ч. 8192,00 грн. ПДВ; № РН-0000325 від 12.03.2012р. на суму 58404,00 грн., у т.ч. 9734,00 грн. ПДВ; № РН-0000319 від 12.03.2012р. на суму 24786,00 грн., у т.ч. 4131,00 грн. ПДВ; № РН-0000332 від 12.03.2012р. на суму 58617,24 грн., у т.ч. 9769,54 грн. ПДВ; № РН-0000315 від 12.03.2012р. на суму 35847,00 грн., у т.ч. 5974,50 грн. ПДВ; № РН-0000316 від 12.03.2012р. на суму 59083,80 грн., у т.ч. 9847,30 грн. ПДВ (а.с.113-137); та рахунками-фактурами № СФ-2001067 від 12.03.2012р. на суму 35847,00 грн., у т.ч. 5974,50 грн. ПДВ; № СФ-2001068 від 12.03.2012р. на суму 59083,80 грн., у т.ч. 9847,30 грн. ПДВ; № СФ-2001070 від 12.03.2012р. на суму 20719,68 грн., у т.ч. 3453,28 грн. ПДВ; № СФ-2001071 від 12.03.2012р. на суму 42382,20 грн., у т.ч. 7063,70 грн. ПДВ; № СФ-2001072 від 12.03.2012р. на суму 24786,00 грн., у т.ч. 4131,00 грн. ПДВ; № СФ-2001073 від 12.03.2012р. на суму 32835,60 грн., у т.ч. 5472,60 грн. ПДВ; № СФ-2001074 від 12.03.2012р. на суму 38455,20 грн., у т.ч. 6409,20 грн. ПДВ; № СФ-2001075 від 12.03.2012р. на суму 35708,40 грн., у т.ч. 5951,40 грн. ПДВ; № СФ-2001076 від 12.03.2012р. на суму 32774,40 грн., у т.ч. 5462,40 грн. ПДВ; № СФ-2001077 від 12.03.2012р. на суму 55480,44 грн., у т.ч. 9246,74 грн. ПДВ; № СФ-2001078 від 12.03.2012р. на суму 58404,00 грн., у т.ч. 9734,00 грн. ПДВ; № СФ-2001079 від 12.03.2012р. на суму 55200,00 грн., у т.ч. 9200,00 грн. ПДВ; № СФ-2001080 від 12.03.2012р. на суму 36036,00 грн., у т.ч. 6006,00 грн. ПДВ; № СФ-2001081 від 12.03.2012р. на суму 33264,00 грн., у т.ч. 5544,00 грн. ПДВ; № СФ-2001082 від 12.03.2012р. на суму 30690,00 грн., у т.ч. 5115,00 грн. ПДВ; № СФ-2001083 від 12.03.2012р. на суму 49152,00 грн., у т.ч. 8192,00 грн. ПДВ; № СФ-2001084 від 12.03.2012р. на суму 42921,84 грн., у т.ч. 7153,64 грн. ПДВ; № СФ-2001085 від 12.03.2012р. на суму 58617,24 грн., у т.ч. 9769,54 грн. ПДВ; № СФ-2001086 від 12.03.2012р. на суму 57648,36 грн., у т.ч. 9608,06 грн. ПДВ; № СФ-2001087 від 12.03.2012р. на суму 39661,20 грн., у т.ч. 6610,20 грн. ПДВ; № СФ-2001088 від 12.03.2012р. на суму 22888 грн., у т.ч. 3814,80 грн. ПДВ; № СФ-2001089 від 12.03.2012р. на суму 22462,56 грн., у т.ч. 9243,76 грн. ПДВ; № СФ-2001090 від 12.03.2012р. на суму 10488,00 грн., у т.ч. 1748,00 грн. ПДВ; № СФ-2001092 від 12.03.2012р. на суму 20361,60 грн., у т.ч. 3393,60 грн. ПДВ; № СФ-2001095 від 12.03.2012р. на суму 28144,80 грн., у т.ч. 4690,80 грн. ПДВ (а.с.167-192).

Суд зазначає, що на виконання Договору поставки № 72 ТОВ «Діамант Плюс» виписані податкові накладні: від 12.03.2012р. №77 на суму 42382,20 грн., у т.ч. ПДВ - 7063,70 грн.; від 12.03.2012р. № 86 на суму 57648,36 грн., у т.ч. ПДВ - 9608,06 грн.; від 12.03.2012р. № 87 на суму 39661,20 грн., у т.ч. ПДВ - 6610,20 грн.; від 12.03.2012р. №88 на суму 22888,80 грн., у т.ч. ПДВ - 3814,80 грн.; від 12.03.2012р. № 89 на суму 55462,56 грн., у т.ч. ПДВ - 9243,76 грн.; від 12.03.2012р. № 90 на суму 10488,00 грн., у т.ч. ПДВ - 1748,00 грн.; від 12.03.2012р. № 91 на суму 20361,00 грн., у т.ч. ПДВ - 3393,60 грн.; від 12.03.2012р. № 92 на суму 28144,80 грн., у т.ч. ПДВ - 4690,80 грн.; від 12.03.2012р. № 70 на суму 20719,68 грн., у т.ч. ПДВ - 3453,28 грн.; від 12.03.2012р. № 73 на суму 32835,60 грн., у т.ч. ПДВ - 5472,60 грн.; від 12.03.2012р. № 77 на суму 55480,44 грн., у т.ч. ПДВ - 9246,74 грн.; від 12.03.2012р. № 80 на суму 36036,00 грн., у т.ч. ПДВ - 6006,00 грн.; від 12.03.2012р. № 79 на суму 55200,00 грн., у т.ч. ПДВ - 9200,00 грн.; від 12.03.2012р. № 82 на суму 30690,00 грн., у т.ч. ПДВ - 5115,00 грн.; від 12.03.2012р. № 76 на суму 32774,40 грн., у т.ч. ПДВ - 5462,40 грн.; від 12.03.2012р. № 75 на суму 35708,40 грн., у т.ч. ПДВ - 5951,40 грн.; від 12.03.2012р. № 74 на суму 38455,20 грн., у т.ч. ПДВ - 6409,20 грн.; від 12.03.2012р. № 81 на суму 33264,00 грн., у т.ч. ПДВ - 5544,00 грн.; від 12.02.2013р. № 83 на суму 49152,00 грн., у т.ч. ПДВ - 8192,00 грн.; від 12.03.2012р. № 84 на суму 42921,84 грн., у т.ч. ПДВ - 7153,64 грн.; від 12.03.2012р. № 78 на суму 58404,00 грн., у т.ч. ПДВ - 9734,00 грн.; від 12.03.2012р. № 72 на суму 24786,00 грн., у т.ч. ПДВ - 4131,00 грн.; від 12.03.2012р. № 85 на суму 58617,24 грн., у т.ч. ПДВ - 9769,54 грн.; від 12.03.2012р. № 68 на суму 35847,00 грн., у т.ч. ПДВ - 5974,50 грн.; від 12.03.2012р. № 69 на суму 59083,80 грн., у т.ч. ПДВ - 9847,30 грн. (а.с.49-73).

Часткова оплата товару в розмірі 90000,00 грн. за вказаними видатковими накладними підтверджується платіжними дорученнями № 3 від 10.04.2012р. на суму 45000,00 грн., № 113 від 23.04.2012р. на суму 25000,00 грн., № 136 від 08.05.2012р. на суму 17000,00 грн., № 193 від 26.06.2012р. на суму 3000,00 грн. (а.с.138-141).

Оприбуткування придбаних товарів в бухгалтерському обліку позивача відображено за кредитом субрахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» в кореспонденції з дебетом субрахунку 201 «Сировина і матеріали» або субрахунку 22 «Малоцінні швидкозношувальні предмети» (а.с.142).

Суд зазначає, що ТОВ «Діамант Плюс» були складені та подані до податкового органу Розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до вищеперелічених податкових накладних від 12.03.2012р. з причиною коригування «помилково виписана», в яких зменшена кількість поставлених матеріалів на загальну суму - 147013,72 грн. (а.с.22-48).

Стосовно посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних на транспортування товару за Договором № 72 від 01.03.2013р., представник позивач в судовому засіданні надав пояснення, що товарно-транспортні накладні не були виписані, товар був поставлений покупцю транспортними засобами постачальника - ТОВ «Діамант Плюс», відвантажений та прийнятий ПП «Курортбуд» на підставі видаткових накладних.

Використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності підтверджується Актами від 30.03.2012р. № 1 та № 2, згідно якого малоцінні та швидкозношувальні матеріали були використані для поточного ремонту номерів, корпусів та території пансіонату «Гіацинт», який належить позивачу на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.04.2006р. (а.с.83-85).

Таким чином, суд приходить до висновку про реальність та товарність укладеного між позивачем та ТОВ «Діамант Плюс» договору поставки № 72 від 01.03.2012р.

Перевіряючи обґрунтованість та правомірність підтвердження позивачем своїх господарських відносин з контрагентом вищезазначеними документами первинного бухгалтерського обліку, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІVзі змінами та доповненнями підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду первинні документи бухгалтерського та податкового обліку суд зазначає, що вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Суд зазначає, що чинним податковим законодавством не встановлена обов'язковість складання товарно-транспортних накладних як документів, що підтверджує реальність та товарність господарської угоди, даний вид документу бухгалтерського обліку може складатися за згодою сторін та його відсутність не визначає неможливість відвантаження товару.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 якого продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Пунктом 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

ґ) виключено;

д) виключено;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

П. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

П. 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Таким чином, нормами Податкового кодексу України право на віднесення суми до податкового кредиту визначено пов'язане лише з відбуття однієї з подій:

- або списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- або отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Зазначені події підтверджені у даному випадку платіжними дорученнями позивача та податковими накладними, виписаними ТОВ «Діамант Плюс», наявність яких досліджена та підтверджена судом вище. Обов'язковість складання інших документів бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі товарно-транспортних накладних даною нормою не передбачена.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ТОВ «Діамант Плюс» судом встановлено, що вони відповідають вимогам зазначених норм.

З урахуванням викладеного суд зазначає, що висновки відповідача про завищення податкового кредиту на загальну суму 147014,00 грн. за березень 2012р. суд вважає необґрунтованими та помилковими, та як наслідок прийняте податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 05.04.2013 року № 0002012203 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 173767,50 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Діамант Плюс» договору поставки на підставі ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність даних договорів відповідачем не наведено.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем в акті перевірки не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених позивачем з ТОВ «Діамант Плюс» правочинів на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Крім того, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

До того ж, відповідач, стверджуючи про нікчемність правочинів, посилається на те, що сторони не мали на меті досягнення правових наслідків, що обумовлювались ним.

Однак, відповідно до частини першої статті 234 ЦК України такий правочин є фіктивним, а згідно із частиною другою цієї статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. Тобто фіктивний правочин є оспорюваним у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Приписом частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «Діамант Плюс» правочину.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Зазначені висновки кореспондуються з думкою Вищого адміністративного суду України, викладеною в постанові від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, ч.2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що перелік обов'язків платника податків, наведений у ст. 17 ПК України, є вичерпним та не передбачає обов'язку платника податку перевіряти наявність у штаті контрагента працівників певного профілю, правильність сплати контрагентом податків та зборів, встановлювати наявність або відсутність у контрагента по угоді трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності, з чого слідує, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Позивач, як добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0002012203 від 05.04.2013 року, обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним відшкодувати позивачу понесені ним витрати на сплату судового збору в розмірі 1837,67 грн., який сплачено при подачі позову у належному розмірі згідно платіжного доручення № 18 від 15.04.2013р., оригінал якого міститься в матеріалах справи (а.с.2).

У зв'язку зі складністю справи судом 21.06.2013 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 26.06.2013 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 0002012203 від 05.04.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Курортбуд» (ЄДРПОУ 30491754) 1837,67 грн. (одна тисяча вісімсот тридцять сім грн. 67 коп.) витрат на сплату судового збору шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (ЄДРПОУ 36822070).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.О. Кушнова