Постанова

від 10.07.2013 по справі 914/206/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Справа № 914/206/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Іванової Л.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" на ухвалу та на постановуГосподарського суду Львівської області від 15.03.2013 Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 у справі№ 914/206/13-г господарського судуЛьвівської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" прозобов'язання до вчинення дій та відшкодування шкоди за участю представників сторін:

позивача: Савченко Б.Г., дов. від 09.07.2013;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 09.07.2013 № 02-05/575 для розгляду касаційної скарги у справі №914/206/13-г, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 10.07.2013, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Козир Т.П., судді - Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2013 у справі №914/206/13-г (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Яворський Б.І., судді - Іванчук С.В., Кидисюк Р.А.) клопотання позивача про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна, що належить на праві власності ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.10.2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: побутовий корпус, А-1, 22,1 кв.м.; адміністративний корпус, Б-1, 18,5 кв.м.; операторський пульт управління, В-1, 13,0 кв. м.; електрощитові, Г-1, 7,1 кв.м.; відкритий склад, Д; загрузочна рампа, 1 загрузочна рампа, 2; бетонна площадка під бетонозмішувальну установку, 3; ємність для миття автобетономіксерів, 4; бетонна площадка під силоси цементу, 5 та призначено будівельно-технічну експертизу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кордюк Г.Т., судді - Гриців В.М., Данко Л.С.) пункт 2 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 15.03.2013 у справі № 914/206/13-г змінено, доповнено п. 2 резолютивної частини ухвали реченням наступного змісту: "В задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" здійснювати відчуження або будь-які обтяження нерухомого майна, яке с предметом спору, а саме: побутовий корпус, А-1, 22,1 кв.м.; адміністративний корпус. Б-1, 18,5 кв.м.; операторський пульт управління, В-1, 13,0 кв.м.; електрощитові, Г-1, 7,1 кв.м; відкритий склад, Д; загрузочна рампа, 1 загрузочна рампа, 2; бетонна площадка під бетонозмішувальну установку, 3; ємність для миття автобетономіксерів, 4; бетонна площадка під снлоси цементу, 5, - право власності на які підтверджуються свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.10.2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.10.2009 року." - відмовити. В іншій частині вказану ухвалу суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині накладення арешту та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви ТОВ "Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" та доповнення до неї про забезпечення позову відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

Від відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

ТзОВ "Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" про зобов'язання до вчинення дій та відшкодування шкоди.

Одночасно із поданням позовної заяви, позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та іншим особам вчиняти дії, які можуть призвести до зміни власника чи користувача земельної ділянки, яка розташована за адресою: вул. Зелена, 6-б, с.Тростянець Миколаївського району Львівської області, індексний кадастровий номер якої: 4623081200:12:000:0019 загальною площею 0,54 га.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано заяву про забезпечення позову та доповнення до неї, в яких просив суд накласти арешт на об'єкт нерухомого майна, який належить на праві власності ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.10.2009 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: побутовий корпус, А-1, 22.1 кв.м.; адміністративний корпус, Б-1, 18.5 кв.м.; операторський пульт управління, В-1, 13.0 кв.м.; електрощитові, Г-1, 7.1 кв.м.; відкритий склад, Д; загрузочна рампа, 1 загрузочна рампа, 2; бетонна площадка під бетонозмішувальну установку, 3; ємність для миття автобетономіксерів, 4; бетонна площадка під силоси цементу, 5, а також заборонити ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" здійснювати відчуження або будь-які обтяження такого нерухомого майна.

Здійснюючи розгляд вказаної вище заяви позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд дослідив, що заяву обґрунтовано тим, що на час її подання, ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" є користувачем земельної ділянки загальною площею 0,54 га на вул. Зеленій, 6-б у с.Тростянець Миколаївського району Львівської області, кадастровий номер 4623081200:12:000:0019, на підставі розпорядження голови Миколаївської районної державної адміністрації від 12.05.2010 № 280 та договору оренди землі від 12.05.2010, а зміна власника земельної ділянки унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

На вказаній земельній ділянці, як досліджено та з'ясовано судами, знаходяться об'єкти нерухомого майна, а саме: побутовий корпус, А-1, 22.1 кв.м.; адміністративний корпус, Б-1, 18.5 кв.м.; операторський пульт управління, В-1, 13.0 кв.м.; електрощитові, Г-1, 7.1 кв.м.; відкритий склад, Д; загрузочна рампа, 1 загрузочна рампа, 2; бетонна площадка під бетонозмішувальну установку, 3; ємність для миття автобетономіксерів, 4; бетонна площадка під силоси цементу, 5, які позивач у заявленому позові просить суд зобов'язати відповідача знести будівлі відбудувати незаконно знесені об'єкти нерухомого майна які знаходились на земельній ділянці, що передавалась в суборенду та належали на праві власності ТОВ "Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство", а саме: заправка. В-1, 13.0 кв.м; майстерня, Д-1, 202.8 кв.м.; склад, Ж-1, 317.2 кв.м.

В свою чергу, розпорядженням Миколаївської районної державної адміністрації від 02.08.2011 № 343 надано дозвіл ПП "Центр ринкових досліджень" на визначення експертної грошової оцінки земельної ділянки для продажу у власність відповідачу. За припущенням позивача, з чим погодився місцевий господарський суд, зазначене розпорядження є доказом того, що відповідачем вчиняються дії щодо зміни власника земельної ділянки.

Оскільки на земельній ділянці площею 0,54 га були розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать на праві власності позивачу, які, як він стверджує, незаконно знесені відповідачем, накладення арешту на ці об'єкти нерухомого майна відповідача унеможливить їх продаж в подальшому іншим особам, відтак такий захід забезпечення позову, на переконання позивача, буде дієвим і виправданим засобом, спрямованим на попередження порушень прав та законних інтересів останнього.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі ст. 67 ГПК України, позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення через, зокрема, зникнення, зменшення за кількістю або погіршення за якістю майна (грошових коштів) тощо на момент виконання рішення.

Як зазначили попередні судові інстанції, предметом спору у даній справі є зобов'язання відповідача знести будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці по вул.Зелена, 6"б" в с.Тростянець Миколаївського району Львівської області, а саме: побутовий корпус, А-1, 22,1 кв.м.; адміністративний корпус, Б-1, 18,5 кв.м.; операторський пульт управління, В-1, 13,0 кв.м.; електрощитові, Г-1, 7,1 кв,м.; відкритий склад, Д; загрузочна рампа, 1 загрузочна рампа, 2; бетонна площадка під бетонозмішувальну установку, 3; ємність для миття автобетономіксерів, 4; бетонна площадка під силоси цементу, 5 та з метою відшкодування шкоди в натурі, зобов'язати відповідача відбудувати знесені об'єкти нерухомого майна, які знаходились на земельній ділянці, що передавалась в суборенду та належали на праві власності позивачу, а саме: заправка, В-1, 13,0 кв.м.; майстерня, Д-1, 202,8 кв.м.; склад, Ж-1, 317,2 кв.м.

Вживаючи заходи до забезпечення позову в даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про можливість існування небезпеки в заподіянні шкоди правам та інтересам позивача, та обґрунтовано припустили, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог позивача, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів.

Виносячи ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову через накладення арешту на спірне майно, що стосується предмета спору, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийнявши до уваги обґрунтованість доводів позивача, встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, правильно застосував ст. 66 ГПК України та підставно обрав заходи до забезпечення позову, які відповідають положенням ст. 67 ГПК України.

При цьому, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову шляхом заборони ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" здійснювати відчуження або будь-які обтяження нерухомого майна, що належить на праві власності ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів" згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.10.2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: побутовий корпус, А-1, 22,1 кв.м.; адміністративний корпус, Б-1, 18,5 кв.м.; операторський пульт управління, В-1, 13,0 кв.м.; електрощитові, Г-1, 7,1 кв.м.; відкритий склад, Д; загрузочна рампа, 1 загрузочна рампа, 2; бетонна площадка під бетонозмішувальну установку, 3; ємність для миття автобетономіксерів, 4; бетонна площадка під силоси цементу, 5, та правомірно встановили, що накладення арешту на це майно виключатиме можливість його відчуження чи встановлення щодо нього будь-яких інших обтяжень.

Як наслідок, мотивувальна частина ухвали місцевого господарського суду за результатами розгляду заяви позивача про забезпечення позову (оскаржувана відповідачем частина ухвали) відповідає нормам процесуального права, є законною та обґрунтованою, з чим і погодився суд апеляційної інстанції.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд обґрунтовано, з урахуванням вимог Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" вніс зміни до резолютивної частині ухвали місцевого господарського суду від 15.03.2013 щодо вимог позивача в заяві про забезпечення позову, в задоволенні яких слід відмовити.

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст.111 7 ГПК України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до посилання на необхідність вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів відповідача над іншими доказами, тобто здійснення відмінної від місцевого суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст. 111 7 ГПК України, тому до уваги не приймаються.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх судових інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги такими, що не спростовують судових висновків.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 у справі № 914/206/13-г - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Л.Б. ІВАНОВА