Постанова

від 05.07.2013 по справі 801/6450/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2013 р. (12:29 год.) Справа №801/6450/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря Богацької А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф»

до Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим

про визнання неправомірними дій та скасування постанови,

за участю представників сторін:

від позивача: Єгорова І.М., довіреність № 01-46/3 від 03.01.13р., паспорт серії ЕТ 235609;

від відповідача: Володькін С.А., довіреність № 03-21/14 від 21.05.13р., посвідчення РК №483;

Суть спору: 25.06.13р. до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» до Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіна С.А. щодо винесення постанови про арешт грошових коштів боржника від 14.06.13р.; скасування постанови Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим щодо винесення постанови про арешт грошових коштів боржника від 14.06.13р.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 26.06.13р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Разом з адміністративним позовом позивачем подане клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.06.13р. заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову задоволено частково; заборонено старшому державному виконавцю Центрального відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АРК Володькіну Святославу Анатолійовичу вчиняти дії, направлені на примусове списання грошових коштів ТОВ «Інститут «Шельф», які знаходяться на рахунках в ПАТ «ВТБ Банк», АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», АТ «ЗЛАТОБАНК», до набрання рішенням у справі законної сили; в іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

В судовому засіданні 05.07.2013р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, наведених в позові, та пояснив, що постановою старшого державного виконавця Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ від 14.06.2013 р. накладено арешт на грошові кошти позивача, що знаходяться на всіх рахунках підприємства.

Представник позивача зазначив, що арешт державним виконавцем рахунків позивача може призвести до списання грошових коштів з рахунку ПАТ «ВТБ Банк», що є спеціальним рахунком, відкритим відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а списання грошових коштів з таких рахунків прямо заборонено Законом. На погляд позивача, вбачаються очевидні ознаки протиправності рішення старшого державного виконавця Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ від 14.06.2013 р. про арешт грошових коштів позивача.

Представник позивача зазначив, що приймаючи до уваги значний розмір зобов'язань, який складає 4411760,75 грн. і той факт, що постановою про арешт коштів боржника, арештовано рахунки з яких здійснюється виплата заробітної платні, працівники не матимуть змоги отримувати заробітну плату тривалий час, що призведе до значного погіршення умов життя працівників і залишить більш ніж 150 чоловік без коштів на існування.

Також представник позивача пояснив, що враховуючи значний об'єм грошових зобов'язань, а також те, що арештовані всі наявні розрахункові рахунки підприємства, дії державного виконавця з арешту рахунків позивача заблокували і зробили неможливим ведення господарської діяльності, сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів ТОВ «Інститут «Шельф».

Крім того, в обґрунтування позову позивач послався на недотримання відповідачем порядку оформлення постанови, зокрема, не зазначено, які виконавчі провадження увійшли до зведеного виконавчого провадження, не дотримано реквізитів документу.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.90-93), та усно пояснив, що на примусовому виконанні старшого державного виконавця Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ АР Крим Володькіна С.А знаходиться зведене виконавче провадження на суму 4411760,75 грн., яке складається з виконавчих проваджень про стягнення з боржника - позивача по справі заробітної плати, заборгованості на користь УПФУ в Центральному районі в м. Сімферополі, юридичних осіб. Виконавче провадження протягом тривалого часу не виконується, проходять лише часткові виплати.

Обов'язком державного виконавця в першу чергу є накладення арешту на грошові кошти боржника у банку. Зведене виконавче провадження прийнято до виконання старшим державним виконавцем Центрального ВДВС Сімферопольського МУЮ АР Крим Володькіним С.А. 14.06.13р. В результаті ознайомлення зі зведеним виконавчим провадженням направлено запит до ДПІ про наявні розрахункові рахунки у банках, отримана відповідь про відкриті рахунки, на які державним виконавцем накладено арешт.

Рішення по списанню грошових коштів з рахунків боржника у банках буде прийнято державним виконавцем лише після повідомлення банків про прийняття або неприйняття до виконання постанови про арешт коштів.

Банки не приймають до виконання постанову державного виконавця про накладення арешту та не вчиняють дій по списанню коштів боржника зі спеціальних рахунків, на яких знаходяться кошти для виплати страхових коштів (лікарняні та інше) та заробітної плати, тому з даних рахунків списання коштів державним виконавцем не проводиться.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, суд,

ВСТАНОВИВ:

На примусовому виконанні Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим знаходиться зведене виконавче провадження за виконавчими документами по примусовому стягненню з ТОВ «Інститут «Шельф» заборгованості в загальному розмірі 4411760,75 грн., про що свідчать постанови Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про приєднання виконавчих проваджень до складу зведеного виконавчого провадження (а.с.98-126) за відповідними виконавчими листами Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК, Центрального районного суду м. Сімферополя АРК та Сімферопольського районного суду АР Крим (а.с.128-157).

Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіна С.А. від 14.06.13р. про арешт грошових коштів боржника знято арешт з грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» (м. Сімферополь, вул. Севастопольська. 45; код ЄДРПОУ 04825950), що знаходяться на рахунках у:

- КРУ ПАТ «ПРИВАТБАНК», МФО 384436;

- Філія «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк», МФО 324430;

- ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767;

- ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023;

- ПАТ «ЧБРР», МФО 384577, накладений постановами б/н від 17.11.10 р., 03.12.10 р., 04.01.11 р., 18.01.11 р., 24.01.11 р. та 05.04.11р. у межах суми 1851671,68 грн. та 2039835,21 грн.

Накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 45; код ЄДРПОУ 04825950), що знаходяться на всіх рахунках:

- КРУ ПАТ «ПРИВАТБАНК», МФО 384436;

- ВАТ «ЄБРЗ» м. Сімферополь, МФО 324485;

- АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», МФО 351931;

- АТ «ЗЛАТОБАНК», МФО 380612;

- Філія «Кримське Центральне відділення ПАТ Промінвестбанк», МФО 324430;

- ПАТ Промінвестбанк, МФО 300012;

- КРИМСЬКА ФІЛІЯ ВАТ ВТБ БАНК, м. Сімферополь, МФО 384618;

- ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767;

- КРФ ПАТ «УСБ» м. Сімферополь, МФО 324010;

- ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, у межах суми - 4 411 760,75 грн. (чотири мільйони чотириста одинадцять тисяч сімсот шістдесят грн. 75 коп.).

Попереджено боржника та керівництво банків по ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 6 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст. 382 КК України про кримінальну відповідальність за навмисне невиконання рішення суду та відкриття нових рахунків у банках чи інших фінансових установа (а.с.96-97).

Перевіряючи правомірність прийняття старшим державним виконавцем Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіним С.А. постанови від 14.06.13р. про арешт грошових коштів боржника - ТОВ «Інститут «Шельф», судом встановлено наступне.

Правову основу діяльності державної виконавчої служби, відповідно до положень статті 2 Закону України від 24.03.1998р. № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Система органів державної виконавчої служби за своїм призначенням повинна забезпечити реальну дію правових норм із застосуванням заходів примусового виконання, санкціонованих державою. Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння у реалізації своїх процесуальних прав.

З положень частини першої статті 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Врегульовані приписами ст. 11 Закону № 606 обов'язки і права державних виконавців, зобов'язують державного виконавця вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Тобто, з огляду на викладене, вчинення суб'єктом владних повноважень дій, прийняття рішень є правомочним за умови дотримання ним засад, відповідно до наданих йому повноважень, визначених законом в його компетенції, відповідно до порядку, у якому здійснюються дії та приймаються рішення, що спрямовані на реалізацію владних повноважень, дотримання засобів, форм, прийомів, передбачених законодавством, компетенційними правами і обов'язками.

Спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Так, з положень частини першої статті 181 КАС України слідує, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

На вимогу частини третьої статті 181 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Вимогами частини 1 статті 6 Закону № 606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконанню державною виконавчою службою підлягають такі виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України (ч. 4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частинами 1, 2, 3 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави для відкриття виконавчого провадження, а саме державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника.

У заяві про відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення про майнове стягнення стягувач має право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Як встановлено судом вище, на примусовому виконанні Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим знаходиться зведене виконавче провадження зі стягнення з ТОВ «Інститут «Шельф» заборгованості в загальному розмірі 4411760,75 грн. за різними виконавчими документами.

Отримання постанов Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим про відкриття виконавчого провадження, які увійшли до зведеного виконавчого провадження, заперечується позивачем, однак не зазначено як підстава адміністративного позову, відтак суд не надає оцінки доказам отримання позивачем всіх постанов про відкриття виконавчого провадження, які увійшли до зведеного виконавчого провадження.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 11 Закону № 606 передбачено, що до прав державного виконавця належить право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунках.

Згідно ч. 1 -4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог суд зазначає, що старшим державним виконавцем відповідача накладено арешт на кошти, які виділені Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для виплати соціальної допомоги застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням на рахунок у Відділенні «Кримська регіональна дирекція» ВАТ «ВТБ Банк», МФО 321767, ЄДРПОУ 14359319 рахунок № 26043013003988, що підтверджується листом Відділення «Кримської регіональної дирекції ВАТ «ВТБ Банк» від 21.06.13р. №941/2000-2 (а.с.20).

Згідно ч. 2 ст. 21 Закону України від 18.01.2001р. № 2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.

Страхувальник-роботодавець, який є бюджетною установою, відкриває окремий рахунок для зарахування страхових коштів в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Кошти Фонду, що надходять на зазначений рахунок, обліковуються на окремому субрахунку.

Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам.

Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Згідно з частиною 3 статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Відповідач при винесенні постанови про арешт коштів позивача на рахунках у банках, користуючись наданими йому Законом повноваженнями, не перевірив і не встановив, чи відкрито позивачем рахунок у банку для зарахування страхових сум відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

Таким чином, старшим державним виконавцем Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим у порушення наведених норм накладено арешт на кошти, які виділені Товариству з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для виплати соціальної допомоги застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, що є прямим порушенням норм чинного законодавства, яке передбачає заборону спрямування страхових коштів, зарахованих на окремий рахунок, зокрема, на стягнення на підставі виконавчих документів.

Крім того, суд зазначає, що арештовані рахунки позивача у банках АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», МФО 351931, рахунок № 26009010100446; АТ «ЗЛАТОБАНК», МФО 380612, рахунок № 26001300003047 згідно листам № 150 від 21.06.2013р. та № 28/213 від 20.06.13р. (а.с.18-19) використовуються підприємством для виплати заробітної плати працівникам Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф».

Суд зазначає, що право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статтях 43, 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України.

Нормами ст. 12 Закону України «Про оплату праці» № 108/95-ВР від 24.03.1995р. зі змінами та доповненнями та ст. 94 КЗпП встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічна норма міститься в частині 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці».

Частиною 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно ст. 28 Закону України «Про оплату праці» у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України «Про банкрутство».

Відповідно до пп. 87.3.8 п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема, кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ від 14.05.1992р. зі змінами та доповненнями кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею. При цьому у першу чергу задовольняються,зокрема, вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати перед працюючими та звільненими працівниками банкрута.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що чинне законодавство надає гарантії та захист прав працівників на отримання заробітної плати в першочерговому порядку належно від інших зобов'язань підприємства. На думку суду, погашення заборгованості підприємства на підставі виконавчих документів не може бути задоволено за рахунок працюючих чи вже звільнених працівників, оскільки це є різними видами зобов'язань підприємства перед кредиторами підприємства та перед працюючими чи звільненими робітниками, а отже кошти, які передбачені для оплати праці працівників захищені від направлення їх на інші цілі крім виплати заробітної плати.

Суд зазначає, що відповідно до довідки про заборгованість по заробітній платі за судовими рішеннями, які знаходяться на виконанні в органах ДВС станом на 26.06.2013р. ТОВ «Інститут «Шельф» має заборгованість перед 13 працівниками на суму 64,9 тис. грн. Так, постанова про арешт грошових коштів боржника від 14.06.2013 р. передбачає задоволення вимог кредиторів на загальну суму 4411760,75 грн., в тому числі вимогу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя, АП «Кримтеплокомуненерго», ПП «Рубіж» і Центральний відділ державної виконавчої служби Сімферопольського МУЮ за примусове виконання судових рішень.

Разом з тим, відповідно до довідки про розмір заборгованості перед працюючими співробітниками ТОВ «Інститут «Шельф» станом на 26.06.2013 р. має заборгованість у розмірі 2223,2 тис. грн. перед 140 працівниками.

На думку суду, арешт розрахункових рахунків підприємства в банківських установах, на які спрямовуються кошти на виплату заробітної плати у даному випадку суперечить ч. 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» в частині того, що виплата заробітної плати працівникам підприємства здійснюється у першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем накладено арешт на рахунки, з яких провадиться виплата заробітної плати та коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для виплати соціальної допомоги застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, що є неприпустимим.

Суд вважає за необхідне зазначити, що накладення арешту на розрахункові рахунки підприємства позивача у даному конкретному випадку є обставиною, яка не сприяє виконанню рішень судів, а навпаки перешкоджає підприємству погашати борги перед бюджетом та іншими юридичними та фізичними особами, що суперечить вимогам ст.5 Закону № 606, яка передбачає обов'язковість вимог державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як передбачено частиною 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Суд зазначає, що арешт рахунків у банках, що обслуговують ТОВ «Інститут «Шельф», які використовуються підприємством для виплати заробітної плати працівникам підприємства, матиме наслідками невиплату заробітної плати працівникам ТОВ «Інститут «Шельф», що є прямим порушенням охоронюваного чинним законодавством права працівника на оплату праці.

З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним накладення старшим державним виконавцем арешту на рахунки, на які перераховуються кошти, виділені Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для виплати соціальної допомоги застрахованим особам у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням на рахунок, та рахунки, що передбачені для виплати заробітної плати працівникам ТОВ «Інститут «Шельф».

Стосовно вимог позивача про визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіна С.А. щодо винесення постанови про арешт грошових коштів боржника від 14.06.13р., суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, органи державної виконавчої служби наділені правом накладати арешти, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, шляхом прийняття відповідної постанови.

В силу викладеного, на думку суду, відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача з винесення постанови про арешт грошових коштів ТОВ «Інститут «Шельф».

Суд зазначає, що незгода позивача з підставами для прийняття такої постанови не може бути згідно зі ст.70 КАС України належним доказом протиправності дій державного виконавця по оформленню цього документа у вигляді постанови про арешт грошових коштів позивача.

За таких обставин суд вважає, що у випадку задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови відповідача про арешт грошових коштів боржника - ТОВ «Інститут «Шельф», права позивача захищені у повному обсязі.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог щодо недотримання відповідачем при винесенні постанови вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, у зв'язку з тим, що в оскаржуваній постанові не зазначено, які виконавчі провадження увійшли до зведеного виконавчого провадження, тобто не дотримано реквізитів документу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 1.5. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802, під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.5.1. вказаної Інструкції постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити:

а) вступну частину із зазначенням:

назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення;

найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову;

назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа);

за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене;

б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову);

в) резолютивну частину із зазначенням:

прийнятого рішення державного виконавця;

прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови;

строку і порядку оскарження постанови.

Судом встановлено, що постанова старшого державного Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіна С.А. від 14.06.13р. про арешт грошових коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф», в порушення вказаних норм не містить інформації щодо того, які виконавчі провадження увійшли до зведеного виконавчого провадження, що суперечить вимогам вищевказаної Інструкції, однак суд зазначає, що дані обставини, будучи підтвердженими у судовому засіданні, не спростовують законності самої постанови про арешт грошових коштів в цілому.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині скасування постанови старшого державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіна С.А. від 14.06.13р. про арешт грошових коштів боржника - ТОВ «Інститут «Шельф», які знаходяться на рахунках у Відділенні «Кримська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк, АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», АТ «ЗЛАТОБАНК».

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Вимога про визнання протиправним може стосуватися лише індивідуального акта.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства має бути визнання такого акта протиправним.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням викладеного, для повного захисту прав позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіна А.С. від 14.06.13р. про арешт грошових коштів боржника - ТОВ «Інститут «Шельф», які знаходяться на рахунках у Відділенні «Кримська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк, АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», АТ «ЗЛАТОБАНК».

Суд зазначає, що позивачем сплачений судовий збір в розмірі 2293,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1873399_701/1 від 21.06.13р. (а.с.2).

Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлений судовий збір в розмірі 0,03 мінімальної заробітної плати.

Таким чином, на день звернення позивача з адміністративним позовом до суду розмір судового збору за подання адміністративного позову складав 34,41 грн.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 3 ст. 94 КАС України).

Приймаючи до уваги, що пропорційність стягнення судових витрат не поширюється на правовідносини, пов'язані із немайновими вимогами, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 34,41 грн.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача.

У зв'язку зі складністю справи судом 05.07.2013 року проголошені вступна та резолютивна частини постанови, а 09.07.2013 року постанова складена у повному обсязі.

Керуючись статтями 94, 159-163, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим Володькіна С.А. від 14.06.13р. про арешт грошових коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф», які знаходяться на рахунках у Відділенні «Кримська регіональна дирекція» ВАТ ВТБ Банк, АТ «БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА», АТ «ЗЛАТОБАНК».

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут «Шельф» (ЄДРПОУ 04825950) судовий збір в розмірі 34,41 грн. (тридцять чотири гривні 41 коп.) шляхом їх безспірного списання з рахунку суб'єкта владних повноважень - Центрального відділу Державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим (ЄДРПОУ 35053779).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.О. Кушнова