Рішення

від 10.07.2013 по справі 404/2702/13-ц

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 404/2702/13-ц

Номер провадження 2/404/1444/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2013 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

в складі: головуючого судді - Бершадської О.В.

при секретарі - Вітохіній Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет", третя особа , що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Кіровоградський міжрайонний центр зайнятості про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причини та дати звільнення, стягнення заробітної плати , середнього заробітку , відшкодування моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач 18.03.2013 року звернулась в суд із позовом, яким після уточнення остаточної редакції своїх позовних вимог просить суд - визнати незаконним її звільнення з роботи 12.02.2013 року за п.4 ст.40 КЗпП України; - скасувати наказ №3 від 12.02.2013 року про звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України; - змінити формулювання причини звільнення з частини 4 статті 40 КЗпП України «за прогул без поважних причин» на частину 1 статті 38 Кодексу законів про працю України «за власним бажанням»; - змінити дату її звільнення , та днем звільнення визнати день постановлення судового рішення по даній справі; - стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2013 року по день постановлення судового рішення по даній справі в розмірі 8399, 58 грн.; -стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень; -визнати недійсним запис за №4 від 12.02.2013 року про звільнення за прогул без поважної причини за п.4 ст.40 КЗпП України, здійснений відповідачем у трудовій книжці ; - зобов'язати відповідача видати їй ''Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису за №4 від 12.02.2013 року про звільнення за прогул без поважної причини за п.4 ст.40 КЗпП України», визнаного недійсним; -зобов'язати відповідача внести до дублікату трудової книжки відомості про зміну формулювання причини та дати звільнення з роботи, а саме: із зазначенням підстав звільнення за статтею 38 КЗпП України «за власним бажанням» та зміни дати звільнення з 12 лютого 2013 року на день постановления судового рішення по справі; - стягнути на її користь невиплачену при звільненні заробітну плату в сумі 540 (п'ятсот сорок гривень); - стягнути невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки на суму 744,75 грн. (сімсот сорок чотири гривні 75 копійок); стягнути на її користь грошову компенсацію за усі не використані дні щорічної відпустки за час вимушеного прогулу з 12.02.2013 року по день постановления судового рішення по даній справі - 771, 39 грн., допустивши негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць ( а.с. 1-2; 104-106 ).

Вимоги мотивувала тим, що 26 вересня 2012 року вона була прийнята на роботу бухгалтера Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірми " Паритет". В трудових стосунках з відповідачем перебувала на умовах трудового контракту, укладеного на невизначений строк , з п»ятиденним робочим тижнем, з двома вихідними днями-суботою, неділею та посадовим окладом 1800 грн. ЇЇ працевлаштування відбулось за направленням Кіровоградського міжрайонного центру зайнятості відповідно до укладеного договору між відповідачем та третьою особою про працевлаштування безробітного з наданням дотації. У період з 11.02.2013 року по 20.02.013 року вона була тимчасового непрацездатною та перебувала на лікуванні в КЗ »Поліклінічне об»єднання м. Кіровограда « поліклінічне відділення №2, про що нею повідомлявся відповідач . 21.02.2013 року коли вона прийшла на роботу , то дізналась, що відповідач її незаконно звільнив у період її тимчасової непрацездатності з 12 лютого 2013 року по п.4 ст. 40 КЗпП України, за прогул без поважної причини. В той же, день, 21.02.2013 року відповідач видав їй трудову книжку та відмовився прийняти листок непрацездатності, не виплатив заробітну плату за лютий 2013 року . Вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки останній не мав правових підстав для її звільнення , з 12.02.13 року в період тимчасової непрацездатності. Причини невиходу на роботу є поважними та не можуть рахуватись прогулом в розумінні п.4 ст. 40 КЗпП України. При звільненні відповідачем не було дотримано правил та порядку застосування дисциплінарних стягнень , не відібрано письмові пояснення, не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Крім того, якщо в день звільнення працівник не працював та не відвідав місце роботи, то роботодавець мав би направити їй рекомендованим листом копію наказу про звільнення , проте цього зроблено не було. Не виплачено заробітну плату , компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки.

Вона не бажає в подальшому працювати у відповідача , так як відносно неї було вчинено порушення законодавства про працю, а тому вважає, що суд на прохання працівника , який у зв»язку з допущенням щодо нього порушення законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з роботодавцем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи на роботі , змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю закону. При цьому, згідно з ч.2 ст. 235 КЗпП України , приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так як протягом часу вона з вини відповідача була позбавлена можливості виконувати трудову функцію, обумовлену трудовим договором.

Щодо вимоги про визнання запису в трудовій книжці недійсним, видачі дубліката трудової книжки та зміни формулювання зазначала, що при наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу , надалі визнаної судом недійсною, на прохання працівника видається «Дублікат» трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним. Вважає, що суд також може зобов»язати відповідача внести до дублікату трудової книжки відомості про зміну формулювання причини та дати звільнення з роботи, а саме : із зазначенням підстав звільнення за ст. 38 КЗпП України »за власним бажанням» та дати звільнення з 12.02.13 року на день постановлення судового рішення по справі.

Відносно вимоги про відшкодування моральної шкоди, то зазначає, що дії відповідача щодо порушення її прав у сфері трудових відносин, а саме її незаконне звільнення з роботи за прогули , принизило її, завдало моральної шкоди, призвели до моральних страждань та інших негативних наслідків морального характеру. Вона постійно знаходиться в пригніченому стані , втратила спокій, її самопочуття та психологічний стан погіршився. Запис в трудовій книжці підриває ділову репутацію та унеможливлює подальше працевлаштування за фахом; вона вчиняє додаткові зусилля для організації свого життя, та як наслідок, відстоює свої права в суді; має розчарування у життєвих цінностях та втрату орієнтирів, має сором , приниження.

В судовому засіданні позивач та її представник вимоги , які були уточнені згідно поданої заяви від 18.06.2013 року ( а.с. 104-106) підтримали , просили задовольнити , з врахуванням розрахунку на день постановлення рішення ( а.с.183-184 ).

Позивач в суді додатково пояснила, що з січня 2013 року директор підприємства вимагав від неї виходу на роботу по вихідним дням (суботам), однак вона відмовилась виходити на роботу. Після, директор почав тиснути на неї , щоб вона написала заяву про звільнення , за власним бажанням, що і призвело до неприязнених стосунків між ними та подальше її звільнення , за прогули. Про те, що вона хворіла, вона повідомила на мобільний телефон головного бухгалтера , яка і була безпосередньо її керівником.

Відповідач- Господарське товариство з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет", її представник згідно довіреності, в суді позовні вимоги не визнала, у їх задоволенні повністю просила відмовити. Зазначала, що звільнення позивача проведено з дотриманням чинного законодавства. Підстав для зміни позивачу запису в трудовій книжці , звільнення з частини 4 статті 40 КЗпП України «за прогул без поважних причин» на частину 1 статті 38 Кодексу законів про працю України «за власним бажанням» не має, так як ОСОБА_1 не подавала заяви про звільнення за власним бажанням. Про свою тимчасову непрацездатність не повідомила керівника підприємства , лікарняний не надавала . До того ж , після видачі наказу про звільнення , позивачу були нараховані всі розрахункові суми , які депоновано. Позивач сама не бажала отримати розрахункові , вимогу про розрахунок направила тільки 18.04.2013 року, коли справа розглядалась судом.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Кіровоградський міжрайонний центр зайнятості, його представник в судове засідання не з"являлись, повідомлялись належно, неодноразово подавали заяви про розгляд справи у їх відсутності ( а.с. 49, 103, 182 ).

Свідок зі сторони позивача ОСОБА_2, в суді пояснив, що він дійсно на прохання позивача , 21.02.2013 року приїхали разом на роботу у фірму »Паритет» , де були присутні директор, головний бухгалтер, які повідомили ОСОБА_1 про її звільнення за прогули, видали їй трудову книжку. Про видачу розрахункових мови не було.

Свідок ОСОБА_3, який є директором підприємства «Паритет» в суді пояснював, що дійсно позивач 11.02.2012 року не вийшла на роботу , про що йому повідомила їх головний бухгалтер. Він не знав як в такому випадку вчиняти, а тому зателефонував до Центру зайнятості , де йому і порадили як звільнити позивача . За трудовою книжкою позивач зі своїм знайомим приїзджала у березні , лікарняний не подавала , розрахункові їй були нараховані ; неприязнених стосунків між ними не було , виходити на роботу у вихідний день позивача він не примушував.

Свідок ОСОБА_4, яка працює у відповідача головним бухгалтером в суді пояснювала, що ОСОБА_1 не вийшла на роботу 11 лютого і не повідомила їх про причини неявки . За її доповідною запискою директор звільнив позивача за прогули . Трудову книжку позивач отримала у березні 2013 року , після свят. Приходила разом зі своїм знайомим, при цьому листок непрацездатності не подавала. Розрахункові кошти їй були нараховані своєчасно та депоновані.

Свідок ОСОБА_5 в суді пояснювала, що вона стажувалась у відповідача та була присутня у березні 2013 року коли позивач разом зі своїм знайомим приходила до офісу за трудовою книжкою . Також була присутня на офісі фірми «Паритет» 12.02.2013 року коли головний бухгалтер доповідала директору про невихід на роботу ОСОБА_1 , та чула розмову директора із Центром зайнятості . Будь-яких конфліктів між директором та позивачем не було.

Заслухавши пояснення позивача, її представника , представника відповідача, свідків, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 КЗпП України.

Встановлено, що з 26 вересня 2012 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу бухгалтером до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет", на умовах трудового договору про працевлаштування безробітного з наданням дотації, укладеного між відповідачем та третьою особою, з встановленням п»ятиденного робочого тижня з двома вихідними днями та із щомісячним окладом 1800 грн. , згідно штатного розкладу ( а.с. 5,32, 109-111 ).

Згідно наказу відповідача №3 від 12.02.2013 року «Про звільнення», ОСОБА_1 звільнено з 12 лютого 2013 року із займаної посади бухгалтера, в зв»язку з прогулом без поважної причини з 11.02.2013 -12.02.2013 року, включно, згідно п.4 ст. 40 КЗпП України( а.с. 28).

Підставою для звільнення позивача зазначено доповідну записку головного бухгалтера ОСОБА_4, згідно якої ОСОБА_1, бухгалтер, відсутня на своєму робочому місці без поважних причин два робочі дні з 11.02.13 -12.02.13 року, включно. ОСОБА_1 була попереджена про її звільнення по статті, однак вона так і не з»явилась на робоче місце (а.с. 29). Згідно акту про відсутність на робочому місці від 12.02.2013 року, складеного головним бухгалтером в присутності директора , та підписаного вказаними особами, ОСОБА_1, свою відсутність не мотивувала і не пред»явила ніякого документа, відмовляється розмовляти та приїжджати на робоче місце. Від підтвердження фактів, викладених у акті, і її підпису відмовилась ( а.с. 30).

Порушень строків застосування дисциплінарного стягнення судом не встановлено.

Позивач не погодилась з тим, що вона скоїла прогул без поважної причини , вказала, що вона у період з 11.02.2013 року по 20.02.2013 року була тимчасово непрацездатна та перебувала на лікарняному. Даний факт підтверджено листком непрацездатності серії АГВ№006675 , виданим КЗ «Поліклінічне об»єднання м. Кіровограда» 2-ге поліклінічне відділення, оригінал якого також судом було оглянуто в суді ( а.с. 4). До того ж, відповідач самостійно звертався до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності щодо перевірки обґрунтованості видачі листка непрацездатності ОСОБА_1, та згідно із якою, було встановлено, що листок непрацездатності №006675 за період з 11.02.13 по 20.02.13 року на ім.»я ОСОБА_1 дійсно видано лікарями поліклінічного відділення№2 з приводу загального захворювання. Встановлений діагноз відповідає скаргам, об»єктивним даним , та обстеженням. Лікування проведено відповідно встановленому діагнозу, а отже такий листок є обґрунтованим ( а.с. 141).

Про перебування на лікарняному позивач повідомила 12.02.13 року головного бухгалтера по її номеру мобільного телефону, що підтверджено довідковою інформацією про надані послуги, зі свого контрактного номеру, який оплачує її вітчим ОСОБА_6 ( а.с. 137). Відповідачем вказане не спростовано.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу без поважних причин. Відповідно до положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Як було роз'яснено у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» правило про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Згідно п.22 цієї ж постанови, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявились порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст.40 КЗпПУ, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст.147,147-1,148,149 КЗпПУ правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений законом для цього строк.

Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення як догана або звільнення.

Згідно ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

Згідно ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі і повідомляється працівникові під розписку.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованими доводи позивача і в частині порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого ст. 149 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень сторін та наданих суду доказів, до застосування дисциплінарного стягнення позивачці не пропонувалось надати письмові пояснення. Докази повідомлення позивача про стягнення під розписку також відсутні. Докази повідомлення позивача про звільнення з роботи та запропонування їй з'явитися на роботу за отриманням трудової книжки та проведення розрахунку не надано . Відсутні також докази, що при обранні виду стягнення відповідачем було враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

Суд критично ставиться до свідчень свідка ОСОБА_5 , яка в суді пояснювала, що вона була присутня також і 12.02.2013 року коли головний бухгалтер доповідала директору про невихід на роботу ОСОБА_1 , та чула розмову директора із Центром зайнятості , оскільки на час звільнення позивача, а це 12.02.13 року , свідок не була присутня

у офісі відповідача, її підпис відсутній на офіційних документах ( акт про відсутність на робочому місці).

Вимоги, щодо зміни формулювання причини звільнення, дати звільнення обґрунтовано позивачем її незаконним звільненням та не бажанням перебувати у трудових відносинах із відповідачем.

За змістом ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з порушенням законодавства, що регулює правовідносини між роботодавцем та працівником. В суді не було встановлено фактичних обставин, які стали б підставою для звільнення позивача з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач, яка перебувала у трудових відносинах не погодилась з наказом про її звільнення, заявила про його незаконність та скасування, з підстав неможливості подальшого перебування у трудових відносинах із відповідачем та заявила вимогу про зміну підстав її звільнення, зобов»язавши відповідача звільнити її за власним бажанням - ч.1 ст.38 КЗпП України, зазначивши датою її звільнення дату постановлення рішення .

За змістом ч. 3 ст.235 КЗпП України у разі визнання звільнення таким, що не відповідає чинному законодавству, суд на прохання працівника , який у зв»язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі , змінити дату звільнення та формулювання причини з посиланням на відповідну статтю(пункт) закону.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що відповідач незаконно звільнив позивача, в період її тимчасової непрацездатності , порушив порядок застосування дисциплінарного стягнення, а відтак є необхідність визнання незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1 з 12.02.2013 року за п.4 ст. 40 КЗпП України; скасування наказ №3 від 12.02.2013 року про звільнення позивача за п.4 ст. 40 КЗпП України та зміни формулювання причини звільнення з пункту 4 ст. 40 КЗпП України-за прогул без поважної причини на ч.1 ст.38 КЗпП України - за власним бажанням, змінивши дату звільнення на день постановлення судового рішення по справі - 10 липня 2013 року.

Згідно з ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір , одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При визначенні середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, відповідно до якого середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 повні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації не менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених законодавством - на число календарних днів за цей період.

Суд враховує надану відповідачем довідку від 24.04.2013 № 2 (а.с. 33) та виходить з такого розрахунку: 85, 71 грн.( 3600:42) - середньоденний заробіток позивача ; 98 днів вимушеного прогулу ( лютий-12, березень-20, квітень -22, травень - 19, червень -18, липень - 7) ( а.с. 183).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить - 8 399, 58 грн. без утримання податку й інших обов'язкових платежів ( як просить позивач ) .

Щодо вимог позивача про визнання недійсним запису за №4 від 12.02.2013 року про звільнення за прогул без поважної причини за п.4 ст.40 КЗпП України, здійснений відповідачем у трудовій книжці та зобов'язання відповідача видати ''Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису за №4 від 12.02.2013 року про звільнення за прогул без поважної причини за п.4 ст.40 КЗпП України», визнаного недійсним; зобов'язання відповідача внести до дублікату трудової книжки відомості про зміну формулювання причини та дати звільнення з роботи, а саме: із зазначенням підстав звільнення за статтею 38 КЗпП України «за власним бажанням» та зміни дати звільнення з 12 лютого 2013 року на день постановления судового рішення по справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 р. за № 110, дублікат трудової книжки видається у випадках: наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, без внесення до неї запису, визнаного недійсним (п. 2.10 ст. 2 Інструкції), або втрати (п. 5.5 ст. 5 Інструкції), при чому, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи.

Тобто, згідно зазначеного пункту Інструкції позивач набула право на отримання дубліката трудової книжки, але дана Інструкція покладає на отримувача дубліката й певні обов'язки. За приписами п. 5.3 Інструкції при заповненні дубліката трудової книжки в розділі «Відомості про роботу» у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документально. Відповідальність за відомості, зазначені у дублікаті трудової книжки, несе юридична особа, яка видає цей дублікат. Обов'язок отримання підтверджуючих документів покладається на отримувача дубліката, як зацікавленої особи.

З наведених підстав суд погоджується з доводами позивача і визнає необхідним задовольнити вказані вище позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Так, згідно довідки відповідача за №2 від 24.04.2013 року ( а.с. 33) нарахована заробітна плата позивачу за лютий 2013 року складає - 540 грн. Про нарахування даної суми відповідач письмово не повідомив ОСОБА_1, так як та була відсутня в день звільнення , як з «ясовано судом, саме з поважної причини, а тому вказана сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача , без утримання податку й інших обов'язкових платежів.

Згідно ст. 83 Кодексу законів про працю України, та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови від 24.12.1999, № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Згідно ст. 79 КЗпП України, щорічні основна та додаткова відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві , в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Позивач вказує, що має право на 2 дні оплачуваної щорічної відпустки за кожен відпрацьований місяць роботи, а з 26.09.12 року по день звільнення - 9 календарних днів , що не було спростовано відповідачем, а тому суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача і 744, 75 грн.- компенсації за невикористану відпустку.

Суд зазначає, що згідно п.2 ч.1 ст. 82 КЗпП до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). При цьому, суд відмовляє позивачу у вимозі щодо стягнення 771,39 грн. - грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за час вимушеного прогулу , оскільки судом вже вирішена вимога про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпуску.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП відшкодування власником або уповноваженим представником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його прав призвели до моральних страждань, порушило звичний порядок та уклад життя, порушило її репутацію як сумлінного працівника і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Перелік юридичних фактів, що зазначені у вказаній статті, знайшли своє підтвердження та є підставою для відшкодування моральної шкоди, що полягає в позбавленні позивача гарантованого Конституцією України та КЗпП права на працю, внаслідок чого позбавлено засобів до існування.

Суд враховує вище викладене, ступінь вини відповідача та, керуючись роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"(зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) при з'ясуванні доказів на підтвердження факту заподіяння моральних страждань дійшов висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню в сумі - 500 грн.

Як роз'яснено у Методичних рекомендаціях «Відшкодування моральної шкоди» (Лист Міністерства юстиції України № 35-13/797 від 13.05.2004 р.) моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи; будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

В порядку ст. 88 ЦПК України, стягнути із Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет" на користь держави судовий збір в розмірі - 229, 40 грн. та згідно вимог ст. 256 цього ж кодексу, рішення, в частині стягнення заборгованої заробітної плати допустити до негайного виконання, але не більш як за один місяць.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення з роботи ОСОБА_1 з 12.02.2013 року за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Скасувати наказ №3 від 12.02.2013 року про звільнення ОСОБА_1 за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з пункту 4 ст. 40 КЗпП України-за прогул без поважної причини на ч.1 ст.38 КЗпП України - за власним бажанням, змінивши дату звільнення на день постановлення судового рішення по справі - 10 липня 2013 року.

Визнати недійсним у трудовій книжці запис №4 від 12.02.2013 року про звільнення ОСОБА_1 за прогул без поважної причини- за п.4 ст. 40 КЗпП України , зобов"язавши Господарське товариство з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет" видати ОСОБА_1 "Дублікат" трудової книжки без внесення до неї запису за №4 від 12.02.2013 року про звільнення за прогул без поважної причини за п.4 ст. 40 КЗпП України, визнаного недійсним.

Зобов"язати Господарське товариство з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет" внести до "Дубліката" трудової книжки ОСОБА_1 відомості про зміну формулювання причини та дати звільнення з роботи, а саме : із зазначенням підстав звільнення за ч.1 ст.38 КЗпП України - за власним бажанням та зміни дати звільнення - з 12 лютого 2013 року на день постановлення судового рішення по справі - 10 липня 2013 року.

Стягнути із Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет"(ЄДРПОУ - 20658871) ) на користь ОСОБА_1 , іден.номер - НОМЕР_1 заборгованість по заробітній платі за лютий 2013 року в сумі - 540 грн. без урахування податків та інших обов'язкових платежів; 744, 75 грн.- компенсації за невикористану відпустку; 8399,58 грн. - середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2013 року по 09.07.2013 року, включно та 500 грн.- на відшкодування моральної шкоди;

У задоволенні вимог щодо стягнення 771,39 грн. - грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення, в частині стягнення заборгованої заробітної плати підлягає виконанню негайно, але не більш як за один місяць.

Стягнути із Господарського товариства з обмеженою відповідальністю фірма " Паритет" на користь держави судовий збір в розмірі - 229, 40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області.

Суддя Кіровського О. В. Бершадська

районного суду

м.Кіровограда