Постанова

від 10.07.2013 по справі 905/1843/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

10.07.2013р. справа №905/1843/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Зубченко І.В., суддів:Марченко О.А., Татенка В.М. за участю представників сторін: від позивача:Сакоян Д.І. за довіреністю б/н від 15.02.2013р. від відповідача:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Фармаком», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 30.04.2013р. (повний текст підписано 07.05.2013р.) у справі№905/1843/13 (суддя Макарова Ю.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Медсервіс-Галичина», м. Івано-Франківськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Фармаком», м. Донецьк простягнення боргу у розмірі 42213грн. В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Медсервіс-Галичина», м. Івано-Франківськ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Фармаком», м. Донецьк, про стягнення боргу у сумі 56613грн.

В ході розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України та просив суд стягнути з відповідача 42213грн. боргу. Вказану заяву б/н від 25.04.2013р. суд прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.04.2013р. (повний текст підписано 07.05.2013р.) у справі №905/1843/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «Восток-Фармаком» на користь ТОВ «Медсервіс-Галичина» суму осиного боргу у розмірі 42213грн., витрати на оплату судового збору у сумі 1720,50грн.

Рішення суду мотивоване тим, що у період з липня по вересень 2012 року позивач передав товар на загальну суму 260420,75грн., а відповідач, відповідно, прийняв цей товар. Факт поставки позивачем товару підтверджується видатковими накладними №4755 від 13.07.2012р., №4795 від 17.07.2012р., №5255 від 01.08.2012р., №5818 від 21.08.2012р., №6526 від 13.09.2012р., №6897 від 28.09.2012р., що підписані відповідачем та посвідчені печаткою ТОВ «Восток-Фармаком». У зв'язку із неповним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого товару, за ним утворилась заборгованість у сумі 42213грн. Позивач в порядку ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України направив відповідачу вимогу про оплату боргу, яка залишена ним без задоволення. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення боргу у сумі 42213грн. визнані судом обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, тому задоволені.

Відповідач не погодився з прийнятим рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення 30.04.2013р. у справі №905/1843/13 скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що видаткові накладні, за якими заявлено борг у даній справі, є документами, що стосуються виконання вже укладеного між сторонами правочину, а саме договору №90 від 09.07.2012р., який не було досліджено судом першої інстанції та копію якого додано до апеляційної скарги. На думку заявника апеляційної скарги, місцевим господарським судом не з'ясовано ким фактично отриманий товар, оскільки в накладних відсутнє прізвище отримувача, а також довіреності, які уповноважують конкретну особу на отримання товару від контрагента. Крім того, скаржником до суду було надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що станом на 25.04.2013р. у нього відсутня копія позовної заяви та додатків до неї, що унеможливлює подання обґрунтованого відзиву на позов, яке господарським судом безпідставно залишено без задоволення.

Розпорядженням Заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 22.05.2013р. сформовано колегію суддів у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22.05.2013р. порушено апеляційне провадження у справі №905/1843/13 та призначено розгляд скарги на 10.07.2013р., явка представників сторін обов'язковою не визнавалась. Вказана ухвала отримана сторонами завчасно, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання 27.05.2013р. поштових відправлень з цією ухвалою.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що оспорюване рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги заявлені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню. Позивач заперечив проти прийняття апеляційним судом у якості доказу копії договору №90 від 09.07.2012р., посилаючись на те, що цей договір не був досліджений судом першої інстанції та відповідачем не доведено, що на час прийняття рішення місцевим господарським судом йому не було і не могло бути відомо про існування договору №90 від 09.07.2012р. Також позивач пояснив, що на час звернення із позовом відповідач відмовлявся підписати наданий йому проект договору №90 від 09.07.2012р. та підписав його лише після прийняття рішення у даній справі.

Представник позивача у судовому засіданні 10.07.2013р. пояснив, що вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача у судове засідання 10.07.2013р. не з'явився, про причини неявки апеляційний суд не повідомив.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи викладене у п.п.3.9.1., 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування ГПК судами першої інстанції» від 26.12.2011р. №18, в матеріалах справи відсутні докази неможливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.ч.1-5 ст.28 ГПК України, а також неможливості розгляду справи без участі представника відповідача. Також, відповідач не посилався на необхідність надати апеляційному суду додаткові докази як на підстави для відкладення судового розгляду на іншу дату.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного, положень статті 101 ГПК України, судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника скаржника.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представників позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Відповідно до статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

За приписами наведеної норми ГПК України апеляційний господарський суд розглядає справу повторно. Тобто метою суду є не перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а розгляд справи по суті повторно. За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім, додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції та при цьому, має довести обставини, що об'єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

Ухвалами господарського суду Донецької області від 18.03.2013р., від 02.04.2013р. у справі №905/1843/13 у сторін витребувались письмові пояснення: 1) чи укладалися між сторонами у спірному періоді будь-які договору купівлі-продажу (поставки) у письмовій формі (до пояснень додати відповідні докази); 2) щодо посилання в спірних видаткових накладних в якості підстави здійснення господарської операції на договір поставки №90 від 09.07.2012р. (у разі укладення між сторонами договору №90 від 09.07.2012р. надати засвідчену належним чином його копію).

Вказані ухвали отримані сторонами завчасно, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання 19.03.2013р., 29.03.2013р. та 04.04.2013р. поштових відправлень з цими ухвалами.

Згідно з частиною 3 статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що позовна заява та ухвали суду направлялись на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а розгляд справи призначався судом першої інстанції з урахуванням розумного строку пересилання поштових відправлень, судова колегія вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи. Відтак відповідач, навіть у разі неотримання ним поштового відправлення з позовною заявою, не був позбавлений можливості подавати суду всі необхідні докази на підтримання своїх доводів і заперечень, а також користуватись наданими йому процесуальними правами, серед яких: знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу (ч.2 ст.22 ГПК України).

Згідно письмових пояснень позивача від 15.04.2013р. №03/04-08 у спірному періоді між сторонами не укладалось та, відповідно, не виконувалось жодних договорів купівлі-продажу (поставки) у письмовій формі, зокрема й договору №90 від 09.07.2012р. Посилання в наданих суду видаткових накладних, як на підставу здійснення господарської операції, на договір №90 від 09.07.2012р. є технічною помилкою.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач вимог ухвал суду від 18.03.2013р., від 02.04.2013р. не виконав, до дати розгляду справи до господарського суду Донецької області витребуваних пояснень та документів, зокрема належним чином засвідченої копії договору №90 від 09.07.2012р., не надав.

За таких обставин, цей договір не був досліджений судом першої інстанції. В свою чергу, відповідачем не доведено, що на час прийняття рішення місцевим господарським судом йому не було і не могло бути відомо про існування договору №90 від 09.07.2012р.

Згідно положень ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У п.2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 роз'яснено, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

З огляду на викладене, заявник не обґрунтував неможливість подання додаткового доказу суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, тому договір №90 від 09.07.2012р. не може бути прийнятий апеляційним судом у якості доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, за видатковими накладними №4755 від 13.07.2012р. у сумі 19609,75грн., №4795 від 17.07.2012р. у сумі 52740грн., №5255 від 01.08.2012р. у сумі 50296грн., №5818 від 21.08.2012р. у сумі 33705грн., №6526 від 13.09.2012р. у сумі 84390грн., №6897 від 28.09.2012р. у сумі 19680грн. позивач передав відповідачу замовлений ним товар на загальну суму 260420,75грн.

Вказані видаткові накладні підписані представниками сторін без зауважень та з прикладанням печаток юридичних осіб. Будь-яких доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати, крадіжки або службового розслідування щодо незаконного використання печатки; рішення відповідних органів за результатами розгляду вказаного звернення, відповідач до суду не надав. Таким чином, наявні у накладних відбитки печатки ТОВ «Восток-Фармаком» підтверджують прийняття відповідачем товару, переданого позивачем у липні - вересні 2012 року вартістю 260420,75грн.

У накладних сторонами були узгоджені: назви та реквізити продавця та покупця, найменування товару, його кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю та загальна сума товару.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку.

Відповідно до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок укладання господарських договорів, господарський договір за загальними привилами укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Між позивачем та відповідачем виникли цивільні правовідносини, а саме була досягнута домовленість про передачу позивачем у власність відповідача виробів медичного призначення загальною вартістю 260420,75грн. та оплату відповідачем вартості придбаного товару.

Отже, сторони шляхом підписання вказаних вище видаткових накладних уклали господарський договір у спрощений спосіб, як це передбачено ч.1 ст.181 ГК України, і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майно-господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов'язки були передбачені договором між сторонами.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не відмовився від придбаного товару, будь-яких письмових заперечень позивачу не направив, доказів того що вказаний товар ним не отриманий не представив.

Частиною 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем своїх зобов'язань щодо передачі у власність відповідача товару. В свою чергу, відповідач сплатив за отриманий товар лише 218207,75грн., що підтверджується платіжними дорученнями №75 від 12.07.2012р. у сумі 9690,75грн., №76 від 13.07.2012р. у сумі 10000грн., №152 від 04.09.2012р. у сумі 52740грн., №170 від 14.09.2012р. у сумі 50296грн., №191 від 27.09.2012р. у сумі 17000грн., №193 від 28.09.2012р. у сумі 8000грн., №201 від 05.10.2012р. у сумі 25081грн., №290 від 27.11.2012р. у сумі 11000грн., №295 від 29.11.2012р. у сумі 10000грн., №372 від 14.01.2013р. у сумі 10000грн., №283 від 26.02.2013р. у сумі 4400грн., №469 від 26.02.2013р. у сумі 10000грн. Таким чином, несплаченим залишився товар на суму 42213грн.

Суд першої інстанції дослідивши обставини щодо посилання у видаткових накладних на договір №90 від 09.07.2012р. та зазначення в призначенні платежу у платіжних дорученнях договору від 09.07.2012р., дійшов вірного висновку про те, що оскільки суду не були надані докази того, що правовідносини між сторонами з поставки товару за спірними накладними виникли за договором, укладеним у формі єдиного документу, підписаним сторонами та скріпленим їх печатками, зокрема договору №90 від 09.07.2012р., поставка товару відбулась на підставі спірних видаткових накладних.

Поряд з цим, положеннями ст.ст.22, 54 та ст.83 ГПК України передбачено право позивача на визначення розміру позовних вимог та дотримання судом меж позовних вимог відповідно.

Матеріалами справи підтверджено виставлення позивачем вимоги в порядку ч.2 ст.530 ЦК України - претензія від 01.02.2013р. №1, відправлена на адресу відповідача 04.02.2013р. разом з актом звірки, про що свідчать копії фіскального чеку №8308 від 04.02.2013р. та опис вкладення у лист від 04.02.2013р., а на отримання цієї претензії та визнання наявності заборгованості у сумі 56613грн. вказує підписаний ТОВ «Восток-Фармаком» акт звіряння взаємних розрахунків між сторонами б/н та б/д (копія арк. спр. 22). Разом з цим, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару належним чином не виконав, в результаті чого у нього перед позивачем на час подачі позову виник борг у сумі 42213грн.

В постанові Верховного суду України від 28.11.2011р. у справі №43/308-10 вказується, що, оскільки, законом не визначено форму пред'явлення вимоги про оплату боргу, позивач може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначений законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до боржника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного суду в Рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про судове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Крім того, в оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013р. №01-06/767/2013 викладено наступну позицію суду касаційної інстанції з приводу застосування господарськими судами статей 692 та 530 ЦК України: строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України. За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що судове рішення повинно відповідати загальним засадам справедливості, визначення якому дано у Рішенні Конституційного Суду України №15-РП/2004 від 02.11.2004р., а позивач до цього часу не отримав винагороди за поставлений у липні - вересні 2012 року товар, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 42213грн.

Враховуючи наведене, зважаючи, що принцип змагальності вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав, тобто обумовлює мотивацію поведінки сторін під час розгляду справи, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33, 34 ГПК України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.

З приводу вимоги скаржника направити справу на новий розгляд, судова колегія зазначає, що виходячи з приписів ст.ст.99, 101, 103 ГПК України апеляційні суди при розгляді апеляційної скарги не мають права повертати справу для нового розгляду до суду першої інстанції, а повинні самі виносити рішення.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток-Фармаком», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 30.04.2013р. (повний текст підписано 07.05.2013р.) у справі №905/1843/13 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Донецької області від 30.04.2013р. (повний текст підписано 07.05.2013р.) у справі №905/1843/13 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: О.А. Марченко

В.М. Татенко

Надруковано 6 примірників: 2 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС