Рішення

від 15.07.2013 по справі 367/770/13- ц

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/770/13- ц

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2013 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Линника В.Я.

при секретарі Адаменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, про визнання недійсним договору та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

До Ірпінського міського суду надійшов зазначений вище позов, який після уточнень позивачка мотивує тим, що її батьки з 1934 р. проживали в Ірпіні, а її по закінченню навчання в 1955 р. було направлена в Казахстан, де і проживала до 2000 р. Всі ці роки вона хотіла повернутися на батьківщину в батьківський будинок в м. Ірпінь. На даний час проживає в Росії в м. Калінінград.

В 1984 році її брат ОСОБА_6 і мати дозволили їй збудувати прибудову до існуючого батьківського будинку про, що було укладено письмовий договір, в якому було вказано, що прибудова буде передана у її власність. Будівництво проводилось господарським способом на протязі багатьох років. Вона здійснювала оплату будматеріалів та працю будівельників. Грошові кошти вона передавала брату коли приїжджала в Україну, а також через відповідачку ОСОБА_2.

На протязі 2010-2011 років з невідомих їй причин телефонний зв'язок з братом перервався, а виїхати в Ірпінь вона не могла за станом здоров'я. В ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_7, а в квітні (як їй пізніше стало відомо) в результаті нещасного випадку помер її брат. 08.07.2012 р. вона в супроводі дочки прибула до м. Ірпінь і хотіла з'ясувати причини смерті брата. Син брата, ОСОБА_3, повідомив, що в її квартирі проживає сім'я відповідачки ОСОБА_2, на вимогу якої її брат ОСОБА_6 20.09.2010 р. подарував їй частину будинку і присадибної ділянки.

Зазначає, що відповідачка увійшла в довіру до брата, повідомила, що його сестра ОСОБА_8 обманним шляхом заволоділа в Санкт-Петербурзі квартирою ОСОБА_9, що не відповідає дійсності, оскільки вона є учасником і ветераном Великої Вітчизняної війни, і на даний час проживає в своїй квартирі в м. Санкт-Петербург, живе, отримує хорошу пенсію, підтримує з нею постійний зв'язок.

Тобто відповідачка ОСОБА_10 знала, що саме вона має домовленість з братом на визнання її права власності на спірну квартиру, але обманула брата, що саме позивачка незаконно заволоділа майном її тітки чим позбавила її, відповідачку, права на отримання в спадщину квартири в м. Санкт-Петербург, під дією психологічного тиску, та споюванням брата він уклав договір дарування ОСОБА_2 земельної ділянки та частини будинку. При укладанні даних договорів сторони як дарувальник так і обдарована приховали від нотаріуса наявність письмового договору передачі спірної квартири у власність саме їй, що могло перешкодити вчиненню правочину дарування.

Позивачка вважає, що відповідачка ОСОБА_2 своїми діями, які виразилася в обмані брата, позбавленні його права спілкуватися з рідними та підтримувати моральну підтримку, доведення його до пияцтва, завдала їй моральної шкоди, яка виразилася в позбавлення можливості спілкуватися з братом, підтримати його, позбавленні права на юридичне оформлення права власності на майно, заволодіння її майном шахрайським шляхом.

Оскільки вона позбавлена права користуватися належними їй правами на майно внаслідок неправомірних дій відповідачки, вимушена була змінити свій звичайний життєвий ритм, все більше часу проводила в пошуках виходу із положення, що склалося, для уникнення значних фінансових втрат та позбавлення майна, яке повинно належати безпосередньо їй, змушена захищати свої інтереси в різних інстанціях та установах, у зв'язку з чим перенесла нервовий стрес, моральну шкоду оцінює в 100 000 грн.

Просить суд визнати недійсним договір від 20.09.2010 р. дарування ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0275 га (кадастровий номер 3210900000:01:142:0041) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1) ОСОБА_2; Визнати недійсним договір від 18.03.2010 р. дарування ОСОБА_6 50/100 частин житлового будинку № 6 з відповідною частиною надвірних будівель, які розташовані по АДРЕСА_1, на приватизованій земельній ділянці площею 0,0275 га (кадастровий номер 321090000001:1420041) ОСОБА_2; Визнати право власності ОСОБА_1 на 50/100 частин житлового будинку № 6 з відповідною частиною надвірних будівель, які розташовані по АДРЕСА_1, на приватизованій земельній ділянці площею 0,0275 га (кадастровий номер 321090000001:1420041).

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов, підтвердили обставини, наведені в позовній заяві, просили задовольнити позовні вимоги. Крім того, представник позивача просив визнати за позивачкою право власності на спірне майно на підставі ст. 392 ЦК України.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась. Її представник в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, надіслала до суду письмові пояснення, в яких просила справу слухати за її відсутності. Крім того, зазначала, що позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачка не є стороною оспорюваних договорів, не була власницею спірних частини будинку чи земельної ділянки, а договір, укладений 29.09.1983 р. між позивачкою та її братом ОСОБА_6, не відповідає законодавству, оскільки на момент його укладання власником будинку була їх мати ОСОБА_11, яка не підписувала договір, а земельна ділянка не перебувала у приватній власності. Під час укладання договору дарування земельної ділянки ОСОБА_6 вів себе адекватно, був спокійною охайною, врівноваженою людиною, запаху алкоголю або перегару від нього не відчувалось.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.

Суд, заслухавши доводи та заперечення учасників розгляду справи, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_12 є сестрою ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2, Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 26.12.2012 р. (а.с. 18-22).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, про свідчить Свідоцтво про смерть НОМЕР_3 (а.с. 71). За життя він уклав з відповідачкою ОСОБА_2 договір дарування частини житлового будинку від 18.03.2010 р. та договір дарування земельної ділянки від 20.09.2010 р. (а.с. 12-17). Згідно цих договорів ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 50/100 частин будинку АДРЕСА_1, які належали йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11.09.2004 р., та земельну ділянку площею 0,0275 га за вказаною вище адресою, яка належала дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 15.07.2010 р.

Судом також встановлено, що позивачка, проживаючи в м. Талди-Курган Казахської РСР, уклала зі своїм братом ОСОБА_6 договір від 29.09.1983 р. (а.с. 78-79), згідно якого ОСОБА_6 зі згоди їх матері ОСОБА_13 дозволив ОСОБА_1 за її рахунок здійснювати добудову до будинку АДРЕСА_1 розміром 10м х 5м.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, позивачем не надано суду жодних доказів того, що їй належало на праві власності 50/100 частин будинку АДРЕСА_1, яка розташована на земельній ділянці площею 0,0275 га за цією ж адресою, дане право оспорюється чи нею втрачено документ, який засвідчує її право власності на вказану частину будинку.

Отже відсутні підстави для визнання за позивачкою права власності на 50/100 частин будинку АДРЕСА_1.

Як визнали в судовому засіданні сторони, будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності матері позивачки, а після її смерті в порядку спадкування перейшов у власність до брата позивачки - ОСОБА_6

Враховуючи наведене, ОСОБА_6 мав право на власний розсуд розпоряджатись зазначеним будинком та земельною ділянкою, на якій він розташований, на власний розсуд, тому правомірно відчужив частину будинку та земельну ділянку на користь відповідачки ОСОБА_2

Суд не приймає до уваги ту обставину, що позивачка надавала кошти на будівництво прибудови до будинку матері (що підтвердили в судовому засіданні свідки), оскільки згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 04.10.91 № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом. Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність", таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велось подружжям в період шлюбу - жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім'ї - жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними. Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

Таким чином, враховуючи, що між позивачкою та її матір'ю не було укладено договір про створення спільної власності, вони не були членами однієї сім'ї, суду не надано доказів, що самій позивачці виділялась земельна ділянка для будівництва будинку, сам факт надання коштів на будівництво добудови до будинку матері не призводить до виникнення у позивачки права власності на таку добудову.

До того ж, прибудова до будинку згідно ст. 131 ЦК УРСР та ст. 187 ЦК України є складовою частиною будинку і не є окремою річчю, на яку може бути набуто право власності.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною першою статті 229 ЦК України визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Суду не надано доказів того, що, складаючи договори дарування частини будинку та земельної ділянки, відповідачкою ОСОБА_2 було введено ОСОБА_6 в оману щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Мотив укладання таких правочинів не має істотного значення.

Суд не приймає до уваги посилання позивачки на те, що при укладанні договорів сторонами було замовчено наявність обставин, які перешкоджали вчиненню правочину, а саме наявність договору від 29.09.1983 р., оскільки цей договір було укладено особою, яка не мала на це права. ОСОБА_6 на час укладення цього договору не був власником будинку АДРЕСА_1, а тому не мав права на укладання договору щодо долі вказаного будинку. Суду не надано доказів того, що на такі дії його було уповноважено власником будинку - його матір'ю ОСОБА_11

Отже, відсутні підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Однак, суду не було надано жодних доказів того, що діями чи бездіяльністю відповідачки ОСОБА_2 позиваці завдано моральної шкоди, тому відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивачки грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.04.2013 р. було вжито захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на 50/100 частин будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0275 га (кадастровий номер 3210900000:01:142:0041) за адресою: АДРЕСА_1, які належать відповідачці ОСОБА_2.

В зв'язку із відмовою у задоволенні позову суд на підставі ч. 6 ст. 154 ЦПК України скасовує зазначений вище захід забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 230, 392 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 209, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5, про визнання недійсним договору та визнання права власності.

Повний текст рішення буде складено до 15.07.2013 р.

Скасувати засіб забезпечення позову, застосований Ухвалою Ірпінського міського суду від 04.04.2013 р. у вигляді накладення арешту на 50/100 частин будинку АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0275 га (кадастровий номер 3210900000:01:142:0041) з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, які належать відповідачці ОСОБА_2.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня оголошення рішення, а особами, які були відсутні на оголошенні рішення - з дня отримання копії рішення.

Суддя: В. Я. Линник