Постанова

від 04.07.2013 по справі 801/234/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2013 р. (15:38) Справа №801/234/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Сидоренка Д.В., при секретарі Леоновій В.В.,

розглянувши за участю представника позивача - Галикіної Ж.О., довіреність № 4 від

23.02.2013 року,

у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська СПМК

Теплицьтехмонтаж»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

Державної податкової служби

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень:

№ 0004582204 від 17.10.2012 року щодо зобов'язання сплатити податок на прибуток підприємств у сумі 155419,75 грн.,

№ 0004572204 від 17.10.2012 року щодо зобов'язання сплатити податок на додану вартість в сумі 144092,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків перевірки відносно фіктивності угод, укладених позивачем з контрагентами КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой». Позиція позивача заснована на тому, що названі угоди були реально виконані, що підтверджується відповідними первинними документами. Також, на думку позивача, неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів не може бути покладено в основу висновків про заниження підприємством податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств. Необґрунтованим є також посилання відповідача в акті перевірки на фіктивність угод, укладених позивачем з названими контрагентами, внаслідок відсутності відповідного рішення суду. Крім того, позивач вказав на те, що відповідачем неправомірно зроблено висновок на підставі даних слідчої перевірки в рамках порушеної кримінальної справи відносно директора БВП «Строітель Плюс», оскільки обвинувальний вирок суду в даному випадку відсутній.

Представник позивача, присутній у судовому засіданні 04.07.2013 року, наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином. Раніше відповідачем суду були надані письмові заперечення на позовну заяву, в яких він з позовними вимогами не погодився, посилаючись на те, що матеріалами проведених зустрічних звірок контрагентів ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой». Таким чином, по названим операціям відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. На підставі зазначеного вище, відповідач вказав на правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Підпунктом 41.1.1 п.41. ст. 41 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронних органів.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим в період з 24.09.2012 року по 28.09.2012 року було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» (ЄДРПОУ 04784458) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс» (ЄДРПОУ 32468182), БВП «Строітель Плюс» (ЄДРПОУ 31263808), ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 35096833) за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

Перевіркою дотримання вимог податкового законодавства встановлено порушення ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж»:

- п.п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток всього в сумі 138106,00 грн., у тому числі по періодах: 2 квартал 2010 року - 27293,00 грн., 3 квартал 2010 року - 20631,00 грн., 4 квартал 2010 року - 21331,00 грн., 3 квартал 2011 року - 46235,00 грн., 4 квартал 2011 року - 22616,00 грн.,

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на додану вартість у сумі 115274,00 грн., у тому числі по періодах: червень 2010 року - 21834,00 грн., липень 2010 року - 16505,00 грн., жовтень 2010 року - 8649,00 грн., грудень 2010 року - 8416,00 грн., липень 2010 року - 30837,00 грн., вересень 2011 року - 9367,00 грн., жовтень 2011 року - 13333,00 грн., грудень 2011 року - 6333,00 грн.

Так, проведеною перевіркою встановлено, що за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» мало взаємовідносини на загальну суму придбання товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг) у розмірі 691644,00 грн., у тому числі ПДВ - 115274,00 грн., з наступними контрагентами-постачальниками:

КП «Альянс» на загальну суму 280530,00 грн., з них ПДВ - 46755,00 грн.,

БВП «Строітель Плюс» на загальну суму 51894,00 грн., з них ПДВ - 8649,00 грн.,

ПП «Севелітстрой» на загальну суму 359220,00 грн., з них ПДВ - 59870,00 грн.

Разом с тим, в ході проведення перевірки встановлено, що КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой» мають ознаки «фіктивності», їх діяльність спрямована на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Аналізом та проведеною перевіркою ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» не встановлено факту реального здійснення господарських операцій з КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой». При цьому, первинні документи можуть враховуватися для цілей оподаткування лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Внаслідок цього, податковим органом зроблено висновок про відсутність оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств за правочинами, укладеними ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» з названими вище контрагентами.

Висновки перевірки зафіксовані в акті № 6845/22-8/04784458 від 05.10.2012 року (т.1 а.с.13-27).

На висновки акту перевірки позивачем до податкового органу були подані заперечення (т.1 а.с.29-31).

Листом від 16.10.2012 року №22923/10/22-8 (т.1 а.с.32) позивачу повідомлено про те, що заперечення оставлені без розгляду у зв'язку з пропуском строку, встановленого п.86.7 ст. 86 ПК України.

На підставі даних акту перевірки, враховуючи виявлені порушення, податковим органом 17.10.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.11-12):

№0004582204, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток підприємств у розмірі 155419,75 грн., у тому числі 138106,00 грн. за основним платежем та 17313,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями,

№0004572204, в якому визначено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 144092,50 грн., у тому числі 115274,00 грн. за основним платежем та 28818,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Названі податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем у адміністративному порядку шляхом подання скарг до податкового органу (т.1 а.с.35-44).

Проте, скарги позивача залишені податковим органом без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 17.10.2012 року №0004582204 та №0004572204 без змін.

У зв'язку за зазначеним, податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Під час розгляду справи судом перевірено прийняті відповідачем рішення на відповідність вимогам законодавства та встановлено наступне.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначалось вище, в ході проведеної перевірки позивача було встановлено порушення вимог податкового законодавства за період з червня 2010 року по грудень 2011 року (2-4 квартали 2010 року, 3-4 квартали 2011 року).

У період до 01.04.2011 року порядок оподаткування податком на прибуток було визначеного Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334).

Підпунктом 2.1.1. п.2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зараз і далі по тексту в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначалось, що платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

При цьому, під валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст. 5 Закону).

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону).

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення щодо оподаткування прибутку підприємств визначені розділом ІІІ Податкового кодексу України, який у відповідності до п. 1 Розділу ХІХ Прикінцеві положення Податкового кодексу України набрав чинності з 01.04.2011 року.

Згідно із 134.1 ст. 134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Пунктом 135.2 ст. 135 ПК України встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст. 138 ПК України).

З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України слідує, що валові витрати при визначенні об'єкту оподаткування податком на прибуток обов'язково мають бути підтверджені відповідними первинними документами.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено також нормами Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону № 168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення встановлені розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно із ст. 198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до п. 1.2 Наказу № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні валових витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Під час розгляду справи судом перевірено наявність у позивача необхідних первинних документів для формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой».

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» як замовником були укладені договори субпідряду з субпідрядником ПП «Севелітстрой»:

№3/08/432 від 01.08.2011 року на виконання робіт згідно із завданням генпідрядника (т.1 а.с.52-54),

№3/08/432 від 01.08.2011 року на виконання робіт: будівництво ангару у с.Широке Дніпропетровської області (т.1 а.с.72-74),

№1/07/404 від 01.07.2011 року на виконання робіт: будівництво ангару у с.Красний Маяк (т.1 а.с.85-87).

Крім того, ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» як замовником 04.10.2010 року було укладено договір субпідряду № б/н з субпідрядником БВП «Строітель Плюс» на виконання робіт: розширення тепличного комбінату з 1,8 до 3,3 га в с. Почтове Бахчисарайського району (т.1 а.с.98-100).

Також, позивачем як замовником були укладені договори субпідряду з субпідрядником КП «Альянс»:

№05/05 ВІД 05.05.2010 року на виконання робіт: розширення тепличного комбінату з 1,8 до 3,3 га в с. Почтове (т.1 а.с.115-117),

№ 06/5 від 05.05.2010 року на виконання робіт: укладення керамічної плитки в приміщенні столової (т.1 а.с.126-128),

№ 30/12 від 01.12.2010 року на виконання робіт: капітальний ремонт крівлі столової у м. Алушті (т.1 а.с.134-136).

З метою встановлення реальності правочинів, укладених ТОВ «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» з названими вище контрагентами, судом по справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Приватного підприємства «Фірма «Амата».

На вирішення експерта було поставлене питання щодо того, чи підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача фактичне отримання від контрагентів КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой» товарів (робіт, послуг) на суму 691644,00 грн., в тому числі ПДВ - 115274,00 грн., їх фактична оплата та використання у господарській діяльності.

Експертом 04.06.2013 року було надано Висновок судово-економічної експертизи № 27/13, проведеної за матеріалами справи №801/234/13-а (т.3 а.с.132-170), яким підтверджено фактичне отримання позивачем від контрагентів КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой» товарів (робіт, послуг) на суму 691644,00 грн., в тому числі ПДВ - 115274,00 грн., їх фактична оплата та використання у господарській діяльності.

Висновки експертизи зроблені за наслідками вивчення первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача (договорів, актів звірки взаємних розрахунків, податкових накладних, актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, видаткових накладних виписок банку, фіскальних чеків, авансових звітів).

Крім того, експертом досліджувались регістри бухгалтерського обліку: журнали-ордери,картки по рахункам.

Копії названих вище документів у повному обсязі наявні в матеріалах справи.

Первинні бухгалтерські документи, за наслідками вивчення яких експертом складено висновок, фіксують і підтверджують господарські операції та містять необхідні реквізити згідно із ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні».

Частиною 5 ст. 82 КАС України встановлено, що висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Розглянувши висновок експертизи № 27/13 від 04.06.2013 року, співставивши викладені в ньому дані з наявними в матеріалах справи документами, нормами законодавства, суд вважає їх обґрунтованими та приймає до уваги при прийнятті рішення у справі.

Отже, під час розгляду справи підтверджено настання реальних правових наслідків за угодами, укладеними позивачем з контрагентами КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой».

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на те, що контрагенти позивача мають ознаки фіктивних підприємств, а також на те, що за наслідками зустрічних звірок встановлений факт недодержання контрагентами в момент укладення правочинів вимог статей 203,215, 216, 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частина першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Посилання відповідача в акті перевірки на результати досудового слідства у кримінальній справі не є належним доказом у справі, оскільки у відповідності до положень ст.72 КАС України таким доказом може бути лише вирок суду, який набрав законної сили.

У пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» також було зауважено про те, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки їх нікчемності, зокрема шляхом донарахування податкового зобов'язання та застосування до платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Відтак, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс», БВП «Строітель Плюс» та ПП «Севелітстрой».

Враховуючи, відсутність порушення з боку позивача вимог податкового законодавства, необґрунтованим є застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій.

За таких умов, податкові повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0004582204 та № 0004572204 є такими, що прийняті Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС протиправно, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Приймаючи до уваги, що рішення у справі ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне присудити всі здійснені ним судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2146,00 грн. з Державного бюджету.

У судовому засіданні, яке відбулось 04.07.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до вимог ст. 163 КАС України постанова оформлена та підписана 09.07.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 17.10.2012 року № 0004582204 та № 0004572204.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська СПМК Теплицьтехмонтаж» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Сидоренко Д.В.