Ухвала

від 08.07.2013 по справі 801/1369/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/1369/13-а

08.07.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Жаворонок"- Сагдєєв Рінат Ферідович, довіреність б/н від 30.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби - Ночвіна Анастасія Олексіївна, довіреність №122/9/10-00 від 05.03.12

розглянувши матеріали справи №801/1369/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А.) від 26.03.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Жаворонок" (вул. Большовистська,33, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98637)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.13р. задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Жаворонок" до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0006334301 від 21.12.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 9425 грн., у тому числі за основним платежем - 7540 грн. та штрафними санкціями в розмірі 1885 грн.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби №0006332301 від 21.12.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 7540 грн., у тому числі за основним платежем - 6032 грн. та штрафними санкціями в розмірі 1508 грн.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Жаворонок» (ідентифікаційний номер 20728502) витрати зі сплати судового збору у розмірі 169, 66 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м. Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (98600, АРК, м. Ялта, вул. Васильєва, 16, ідентифікаційний номер 23192025).

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив залишити постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.13р. без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні постанови Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.13р. та прийнятті нового рішення.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права. Зокрема заявник апеляційної скарги наполягає на тому, що в межах договорів укладених між позивачем та ПП "Севелітстрой" (код ЄДРПОУ 35096833) операції по поставці товару, робіт (послуг) на адресу ПП "Севелітстрой" не відбувалось. Також первинні документи, які складені ПП "Севелітстрой" у період з 01.09.2009 року по 31.03.2012 року суперечать законодавчим та нормативним документам , та не є документами які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Жаворонок" (далі - позивач, ТОВ "Жаворонок") звернулось до Окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.12 р. №0006342301 та № 0006332301.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Жаворонок" зареєстрованою виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим (ідентифікаційний код 20728502), що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідкою з ЄДРПОУ (а.с.32-33), перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції в м. Ялта АР Крим, є платником податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

Посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ПП «Севелітстрой» (ЄДРПОУ 35096833) за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 07.12.2012 року № 2640/22-03/20728502/37 (а.с.11-20 далі - акт перевірки).

З висновків акту перевірки вбачається про встановлення наступних порушень позивачем:

- порушення п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94, встановлено заниження податку на прибуток в сумі 7540 грн., у тому числі за перший квартал 2010 року в сумі 7540 грн., у тому числі за 2010 рік в сумі 7540 грн.;

- порушення п.п.7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6032 грн., у тому числі за лютий 2010 року в сумі 6032 грн.

З акту перевірки вбачається, що за період який перевірявся позивач мав взаємовідносини з суб'єктом господарювання з ознаками "фіктивності" - ПП «Севелітстрой», діяльність якого була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру.

Вказаний висновок відповідачем зроблений з посиланням на дані акту про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин ПП "Севелітстрой" з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2012року №0006332301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 7540 грн., у тому числі за основним платежем - 6032 грн., за штрафними санкціями - 1508 грн. (а.с.9), від 21.12.2012 року №0006342301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 9425 грн., у тому числі за основним платежем - 7540 грн., за штрафними санкціями - 1885 грн. (а.с.7).

Спірні господарські операції позивача відбулися до 01.01.2011 року, тобто до набрання законної сили Податковим кодексом України, отже до спірних правовідносин у відповідний період застосовується Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168-97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо податкового кредиту) (далі - Закон України №168), Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. № 334 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо податкового кредиту) (далі - Закон України № 334).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. (п.1.7. ст.1 Закону України №168)

Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168 України податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно п.п.7.2.1.п.7.2. ст.7 Закону №168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). (п.п.7.5.1. ст.7 Закону України №168)

Отже, підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Відповідач в акті перевірки дійшов висновків, що позивачем під час проведення господарських операцій з ПП «Севелітсрой» у лютому 2010 року неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму в розмірі 6 032 грн.

У матеріалах справи наявна податкову накладну №77 від 22.02.2010 року, на підставі якої позивачем сформовано спірний податковий кредит. Колегією суддів досліджено вказану податкову накладну та встановлено, що вона відповідає вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України №168 (а.с.43).

Щодо ствердження відповідача у апеляційній скарзі про нікчемність угод між позивачем та ПП «Севелітсрой».

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести: договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них; документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг); документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару); фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Матеріалами справи підтверджується, що нежитлове приміщення гараж-склад лит. АА, яке знаходиться за адресою : м. Ялта, вул. Більшовицька, 33, належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Жаворонок»(а.с.83-88).

Для ремонту пошкодженої покрівлі складського приміщення за адресою: м. Ялта, вул. Більшовицька, 33, позивачем придбані у ПП «Севелітсрой» будівельні матеріали на загальну суму 36193,82 грн., у тому числі з нарахованим ПДВ у сумі 6032 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0000131 від 18.02.2010 року (а.с.41)., видатковою накладною №РН-00077 від 22.02.2010 року (а.с.42). Оплата зазначеної господарської операції підтверджується платіжним дорученням №285 від 19.12.2010 року на суму 36193,82 (а.с.40).

Порушень щодо порядку їх оформлення, зазначення реквізитів та інших даних згідно із Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку не встановлено. Зазначені документи відповідають вимогам п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності позивача.

Згідно акту огляду №21/16-148 від 17.02.2010 року складеного працівниками Ялтинського міського управління Головного управління МНС України В АР Крим (а.с.56-57) внаслідок впливу поривів шквального вітру в ніч з 15 на 16 лютого 2010 року було пошкоджено частину металевої покрівлі складського приміщення за адресою: м. Ялта, вул. Більшовицька, 33.

З метою подальшого використання у господарській діяльності позивача об'єкту нерухомого майна, яке належить позивачу на праві власності, були придбані будівельні матеріали у ПП «Севелітсрой» .

Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту на списання від 25.02.2010р. отримані позивачем від ПП «Севелітстрой» матеріали встановлені на об'єкті будівництва - ремонт покрівлі на об'єкті по вул. Більшовицька, б.33 (а.с.80).

Враховуючи наведене судова колегія вважає, що матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальнику, в тому числі ПДВ в ціні товару.

Законодавством передбачено, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону України №168, Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товарів.

Податковим органом не доведено наявності наміру у сторін на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Також колегія суддів вказує, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вище наведене та те, що апеляційна скарга відповідача мотивована виключно фіктивністю угод та неможливістю перевірки контрагента позивача, судова колегія вважає, що відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Сумуючи наведене, віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарською угодою із ПП "Севелітсрой" в розмірі 6032,30 грн. є повністю правомірним, а висновки акту перевірки безпідставними та спростовані матеріалами справи.

Стосовно визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на прибуток підприємств податковим повідомленням-рішенням №0006342301 від 21.12.2012 року.

Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. (п.1.32. ст.1 Закону № 334)

Згідно п.5.1. ст.5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334)

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. №996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Позивач оформив господарську операцію зі своїм постачальником первинними документами, які мають усі передбачені Законом № 996 реквізити.

Як вже вказувалось, підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податком на прибуток є ствердження про фіктивність угод та неможливість перевірки контрагента позивача.

Судова колегія враховує, що матеріалами справи підтверджуються реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування вважає необґрунтованим та спростованим матеріалами справи, отже податкове повідомлення-рішення №0006842301 від 21.12.2012 року є не обґрунтованим та безпідставним.

До апеляційної скарги додано копію вироку Київського районного суду м.Сімферополь по справі №123/3318/13-к відносно ОСОБА_5. (а.с.137)

Враховуючи приписи ч.4 ст.72 КАС України, а також вирок по справі №123/3318/13-к, колегія суддів дійшла висновку, що діяння скоєне ОСОБА_5 стосується інших суб'єктів господарювання та не може бути застосовано як доказ фіктивності операцій між позивачем та його контрагентами.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 26.03.13р. по справі №801/1369/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 липня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко