Постанова

від 02.07.2013 по справі 910/3270/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2013 р. Справа№ 910/3270/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Гончарова С.А.

Чорної Л.В.

при секретарі Помаз І.А.

від позивача: Просалова О.Є. - представник за дов. б/н від 12.10.2011р.;

від відповідачів: Семак І.А. - представник за дов. б/н від 04.01.2013р.;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр»

на рішення господарського суду м. Києва

від 19.03.2013р. (дата підписання - 20.03.2013р.)

у справі №910/3270/13 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит-Лізинг»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн»

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Лайн» (відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору про відступлення права вимоги б/н від 02.01.2013р.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що переуступлене на підставі спірного правочину право грошової вимоги до ТОВ «УніКредит Лізинг» ґрунтувалося на укладеному між позивачем та ТОВ «ІТЦ-Центр» Договорі фінансового лізингу №737-LD від 29.07.2008р., умови якого, а саме: п.14.11.1, передбачали, що лізингоодержувач - ТОВ «ІТЦ-Центр» не може передавати, заставляти або передавати повністю або частково будь-які свої права, зобов'язання та обов'язки за цим Договором без попередньої письмової згоди лізингодавця - ТОВ «УніКредит Лізинг». Такої згоди, на укладення спірного Договору про відступлення права вимоги б/н від 02.01.2013р. ТОВ «УніКредит Лізинг» не надавало.

З огляду на наведене, позивач просив визнати недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, ч.3 ст.512 ЦК України укладений між відповідачами Договір про відступлення права вимоги б/н від 02.01.2013р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.02.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №910/3270/13.

Відповідачі позов не визнали, зазначивши, що станом на день укладення спірного правочину положення п.14.11.1 Договору фінансового лізингу №737-LD від 29.07.2008р. не діяло, оскільки дію цього Договору з 21.08.2009р. було припинено за ініціативою лізингодавця - ТОВ «УніКредит Лізинг» шляхом його розірвання у порядку п.12.4 цього Договору та ч.2 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг». Відтак, на думку відповідача, станом на дату підписання відповідачами Договору про відступлення права вимоги б/н від 02.01.2013р. не існувало жодних обмежень на його укладання, тому вимоги позивача слід відхилити як необгрунтовані і у задоволенні позову відмовити.

Рішенням господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у справі №910/3270/13 (суддя - Якименко М.М.) позов задоволено повністю, визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 02.01.2013р., укладений між ТОВ «ІТЦ-Центр» та ТОВ «Авто-Лайн». Судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції покладено на відповідачів.

Як вбачається зі змісту судового рішення, визначальним, на думку місцевого господарського суду, у даному випадку є відсутність згоди лізингодавця - ТОВ «УніКредит Лізинг» на укладення між ТОВ «ІТЦ-Центр» (лізингоодержувачем) та ТОВ «Авто-Лайн» Договору про відступлення грошової вимоги, яка грунтується на положеннях укладеного між ТОВ «УніКредит Лізинг» та ТОВ «ІТЦ-Центр» Договорі фінансового лізингу №737-LD від 29.07.2008р.

Підстави відхилення заперечень відповідачів, наведених у відзиві на позовну заяву, господарський суд у прийнятому рішенні не навів.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого рішення, ТОВ «ІТЦ-Центр» (відповідач-1) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у даній справі та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження заявник вказував на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення про задоволення заявлених позивачем вимог.

За оцінкою скаржника, господарський суд неправомірно застосував до спірних правовідносин положення п.14.11.1 Договору фінансового лізингу, який з 21.08.2009р. припинив свою дію. До того ж, вказував апелянт, відступлене право грошової вимоги виникло у ТОВ «ІТЦ-Центр» не лише на підставі п.14.10 Договору фінансового лізингу, а й на підставі ст.1212 ЦК України. При цьому законом не встановлено жодних обмежень щодо переуступки права вимоги, яке виникло на підставі вказаної правової норми.

Серед інших доводів заявник апеляційної скарги вказував на відсутність порушення прав позивача та його законних інтересів у зв'язку із укладенням спірного правочину, адже визначальним є належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» своїх грошових зобов'язань, які виникли на підставі укладеного із ТОВ «ІТЦ-Центр» Договору фінансового лізингу №737-LD від 29.07.2008р. не залежно від того, хто саме виступатиме на стороні кредитора у даному зобов'язанні. Натомість відступлення права вимоги до ТОВ «УніКредит Лізинг» є правом ТОВ «ІТЦ-Центр», обмежень щодо реалізації якого ні законом, ні положеннями договорів не встановлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2013р. №910/3270/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Гончаров С.А., Іоннікова І.А.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 21.05.2013р.

20.05.2013р. через канцелярію суду від ТОВ «Авто-Лайн» (відповідач-2) надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому воно підтримало доводи апеляційного оскарження, просило прийняте судом першої інстанції рішення у даній справі скасувати, а у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою позицію скаржник підтримав і в додатково поданих апеляційному господарському суду 20.05.2013р. письмових поясненнях по справі.

03.06.2013р. через канцелярію суду від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «УніКредит Лізинг» заперечило проти наведених апелянтом доводів, просило оскаржений судовий акт залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

За оцінкою позивача, зобов'язання, які виникли на підставі Договору фінансового лізингу №737-LD від 29.07.2008р., і відповідно положення Договору, які регулюють ці зобов'язання, діють до моменту припинення існування такого зобов'язання. Відтак, встановлена пунктом 14.11.1 Договору фінансового лізингу заборона передавати лізигоодержувачем будь-які свої права та обов'язки, які випливають із цього Договору, без попередньої письмової згоди лізингодавця діяла і під час укладення відповідачами спірного правочину.

Крім того, у поданих через канцелярію суду письмових поясненнях від 10.06.2013р. позивач вказував на порушення його прав та законних інтересів у зв'язку із укладенням відповідачами Договору про відступлення права вимоги б/н від 02.01.2013р. За оцінкою позивача, заборона передачі лізигоодержувачем своїх прав та обов'язків за Договором фінансового лізингу будь-якій іншій особі є істотною умовою договору, спрямованою на унеможливлення втручання третіх осіб у правовідносини, що виникли між ТОВ «УніКредит Лізинг» та ТОВ «ІТЦ-Центр», а також на забезпечення можливості ТОВ «УніКредит Лізинг» реалізувати надане йому ст.601 ЦК України право на зарахування зустрічних однорідних вимог із ТОВ «ІТЦ-Центр», адже ТОВ «ІТЦ-Центр» заборгувало ТОВ «УніКредит Лізинг» 1 487 546,98грн., тоді як заборгованість ТОВ «УніКредит Лізинг» становить 108 618,11 грн.

У порядку ст.77 ГПК України у судових засіданнях від 21.05.2013р. та від 04.06.2013р. оголошувалась перерва на 11.06.2013р.

11.06.2013р. через канцелярію суду від ТОВ «ІТЦ-Центр» надійшла заява про відкладення розгляду справи та продовження строку її розгляду у порядку ст.69 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2013р. розгляд апеляційної скарги у даній справі відкладався у порядку ст.77 ГПК України на 02.07.2013р. Цією ж ухвалою задоволено клопотання відповідача-1, подане у порядку ст.69 ГПК України, та продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів.

27.06.2013р. скаржник подав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення, в яких, зокрема, вказував на відсутність у ТОВ «УніКредит Лізинг» права на звернення до господарського суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не був.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2013р. №910/3270/13 у зв'язку із перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі, суддю Іоннікову І.А. замінено суддею Чорною Г.В.

02.07.2013р. початку судового засідання через канцелярію суду від скаржника надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні представник відповідачів підтримав доводи апеляційного оскарження, просив про задоволення апеляційної скарги ТОВ «ІТЦ-Центр». Натомість, представник позивача проти доводів апеляційного оскарження заперечив, просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено господарським судом м. Києва при розгляді спору у справі №5011-18/2832-2012, склад сторін якого ідентичний сторонам у справі №910/3270/13, 29.07.2008р. між ТОВ «ІТЦ-Центр» (лізингоодержувач) та ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець) був укладений договір фінансового лізингу стосовно вантажного автобетонозмішувача KARRENA на базі Mercedes Benz ACTROS 32418 № шасі WDB9333051L338180.

Внаслідок прострочення ТОВ «ІТЦ-Центр» сплати лізингових платежів позивач (ТОВ «УніКредит Лізинг») листом від 07.09.2009р. відмовився від договору фінансового лізингу з 21.08.2009р., а відповідно до акту приймання-передачі предмет лізингу було повернуто лізингоодержувачем 20.08.2009р.

Переданий на вирішення спір у справі №910/3270/13 стосувався питання, чи обмежений кредитор у зобов'язанні, яке випливає з договору, згодою боржника на відступлення права вимоги, якщо передача своїх прав до кредитора відбулася після розірвання договору, а сам договір містив заборону на передачу прав та зобов'язань третій особі без попередньої письмової згоди іншої сторони за договором.

02.01.2013р. між ТОВ «ІТЦ-Центр» та ТОВ «Авто-Лайн» був укладений договір про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «ІТЦ-Центр» відступило, а ТОВ «Авто-Лайн» набуло право вимоги до ТОВ «УніКредит Лізинг» щодо повернення сплаченої лізингоодержувачем у лізингових платежах частини викупної ціни предмету лізингу у розмірі 108 618, 11 грн.

На думку цедента (первісного кредитора) і цесіонарія (нового кредитора), можливість передання своїх прав та обов'язків за цим договором є безумовною і не потребує попередньої письмової згоди лізингодавця, адже останній від договору фінансового лізингу відмовився.

Обґрунтовуючи свої доводи, відповідачі (цедент - ТОВ «ІТЦ-Центр» та цесіонарій - ТОВ «Авто-Лайн») посилалися на ч.3 ст.651 та ч.2 ст.653 ЦК України і вважали, що одностороння відмова від договору, якщо право на таку відмову встановлено договором чи законом, має наслідком розірвання договору та припинення зобов'язань між сторонами у т.ч. щодо передачі прав та зобов'язань третій особі лише за попередньою згодою іншої сторони договору.

Натомість позивач - ТОВ «УніКредит Лізинг» (лізингодавець), який був зобов'язаною стороною перед первісним кредитором здійснити на його користь виплати, вважав, що в момент цесії обов'язок лізингодавця здійснити виплати лізингоодержувачу не був припиненим, а тому не були припиненими і зобов'язання за договором фінансового лізингу, у тому числі про неможливість передачі управленою стороною своїх прав третій особі без згоди зобов'язаної сторони.

Судова колегія погоджується з доводами позивача, виходячи з такого.

Дійсно, відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленостей про розірвання договору.

Однак, з договору лізингу виникає не одне, а комплекс правовідносин, адже суб'єкти лізингу укладають обов'язкові та супутні договори. Так, за змістом ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до укладеного 29.07.2008р. договору фінансового лізингу лізингодавець придбав безпосередньо у лізингоодержувача предмет лізингу з передачею його у найм лізингоодержувачу на строк не менше 1 року та з передачею предмету лізингу лізингоодержувачу у власність (п.1.1. та преамбула договору визначення терміну «фінансовий лізинг»).

Включення до істотних умов договору фінансового лізингу положення про те, що лізингоодержувач не може передавати, заставляти або передавати повністю або частково будь-які свої права, привілеї та обов'язки за цим договором без попередньої згоди лізингодавця, обумовлене характером та особливостями укладеного між сторонами договору, де наймач і продавець предмету лізингу збігається в одній особі.

З доводів апеляційної скарги вбачається, що апелянт невірно розуміє співвідношення понять про зобов'язання та договір. Зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тоді як договір - юридичний факт, одна з підстав виникнення правовідношень, зокрема, - зобов'язальних. Апелянт помилково вважає, що кожен договір породжує лише одне правовідношення, а відмова від договору - взагалі припиняє зобов'язання (правовідношення) між сторонами.

За змістом ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора у зобов'язанні, переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З моменту відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу і повернення предмету лізингу припинилася лише частина із комплексу зобов'язань, підставою виникнення яких був договір, тоді як на підставі п.14.9 та 14.10 договору фінансового лізингу у лізингодавця виник обов'язок повернути лізингоодержувачу всі сплачені останнім кошти, за врахуванням комісії за організацію, включаючи збитки. Аналогічним чином обсяг правовідносин визначений абзацом другим ч.1 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», за яким лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Оскільки весь комплекс правовідносин (зобов'язань) з договору фінансового лізингу не був припинений, тому перехід прав лізингоодержувача до іншої особи міг відбуватися не лише в обсязі, але й на умовах, які існували на момент такого переходу, тобто з урахуванням обмежень п.14.11 договору.

За змістом п.14.11.1 Договору, свої права за цим договором лізингоодержувач не може передати повністю або частково без попередньої письмової згоди лізингодавця.

Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що про вчинення лізингоодержувачем правочину за межами обмежень, встановлених договором фінансового лізингу, третя особа (цесіонарій ТОВ «Авто-Лайн») знала у момент укладення договору цесії, адже, як встановлено господарським судом у справі №5011-18/2832-2012, виступила поручителем виконання зобов'язань лізингоодержувача перед лізингодавцем за договором фінансового лізингу, уклавши з ними 29.07.2008р. договір поруки.

Для чинності правочину особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України). За ч.1 ст.204 цього Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням того, що обмеження на укладення договору встановлені на користь позивача, спірний Договір про відступлення права вимоги від 02.01.2013р. між відповідачами як оспорюваний правочин є недійсним з моменту його вчинення за судовим рішенням за позовом особи, на користь якої встановлені обмеження.

Доводи апеляційної скарги вірних по суті висновків місцевого господарського суду не спростовують, а тому у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТЦ-Центр» на рішення господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у справі №910/3270/13 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 19.03.2013р. у справі №910/3270/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/3270/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Гончаров С.А.

Чорна Л.В.