Постанова

від 11.06.2013 по справі 814/1393/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

11 червня 2013 року Справа № 814/1393/13-а

м. Миколаїв

10:10

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Шередеки С.М.,

представника відповідача: Радчича О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА», вул. Фалеєвська, 3/4, м. Миколаїв, 54030 до відповідача:Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 про:визнання дій відповідача протиправними; визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 № 0000502220,

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000502220, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 15.01.2013.

3. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби щодо визнання в акті перевірки від 28.12.2012 № 1000/22-200/36317247 правочинів Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА», здійснених у серпні 2012 року з контрагентами-постачальниками і контрагентами-покупцями, такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що суперечать інтересам держави і є нікчемними.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА» судові витрати в сумі 2328,41 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 року Справа № 814/1393/13-а

м. Миколаїв

10:10

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Єрзікова О. М.,

представника позивача: Шередеки С.М.,

представника відповідача: Радчича О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА», вул. Фалеївська, 3/4, м. Миколаїв, 54030 до відповідача:Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 про:визнання дій відповідача протиправними; визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 № 0000502220, Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 0000502220 про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) на 340 291,50 грн., прийнятого Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ або відповідач) 15.01.2013 і про визнання протиправними дій ДПІ щодо визнання в акті перевірки від 28.12.2012 № 1000/22-200/36317247 правочинів Товариства, здійснених у серпні 2012 року з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що суперечать інтересам держави і є нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство вказало, що зазначене рішення було прийнято на підставі акта перевірки, який, в порушення «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984), не містить систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства. Як зазначив позивач, надані ним під час перевірки первинні документи підтверджують правильність формування податкового кредиту, а твердження відповідача про недотримання статей 185, 187, 188, 198, 200 Податкового кодексу України ґрунтуються на припущеннях і документах, які не є доказами у розумінні Податкового кодексу України. На думку позивача, не є обґрунтованими висновки відповідача про те, що товарно-транспортні накладні оформлені неналежним чином. Також Товариство вказало на безпідставність висновків ДПІ щодо нікчемності правочинів, вчинених позивачем.

ДПІ надала письмові заперечення проти адміністративного позову (т. с. 2, ар. 60-62), зміст яких повторює висновки акта перевірки. Також ДПІ у запереченнях вказала, що перевіркою позивача було встановлено відсутність поставки товарів (робіт, послуг). У додаткових поясненнях (т. с. 2, ар. 72-73) відповідач вказав, що «… надані позивачем неконкретні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не можуть вважатися первинними документами, оскільки не містять інформації про конкретні об'єми та направлення, по яким проводились відповідні послуги. В актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не визначено, які саме конкретні послуги оцінені сторонами у зазначених розмірах, відсутні документи за результатами консультацій та надання інформації з докладним та повним описом всіх питань. Крім того, із наданих позивачем документів (актів здачі-прийняття робіт (надання послуг)) не вбачається, які саме критерії використовувались для визначення вартості послуг та, відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності суб'єкта господарювання. Витрати на придбання юридичних, інформаційно-консультаційних послуг та ін. не підтверджені документами які б доводили об'єм проведених робіт, їх реальну вартість, направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, обґрунтування економічної вигоди від проведених операцій, відповідності та співрозмірності реального і заявленого змісту господарських операцій, а також причинного зв'язку між придбанням послуг та можливим отриманням економічної вигоди від цього придбання та ін. Вищенаведене вказує на невідповідність реального і заявленого змісту господарських операцій, тобто свідчить про їх безтоварність.».

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

11.06.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

З 17.12.2012 по 21.12.2012 ДПІ, на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період серпень 2012 року, результати якої оформила актом від 28.12.2012 № 1000/22-200/36317247 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 11-27).

Підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка проводиться в разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Жодних пояснень з приводу того, які недостовірні дані містилися у податкових деклараціях Товариства, представник ДПІ в судовому засіданні не надав. В Акті також відсутні посилання на недостовірність даних декларацій позивача.

Підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надано право для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою, та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків.

Як зазначено у підпункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та їх документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) органу державної податкової служби і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті органу державної податкової служби, та її документальне підтвердження, протягом одного місяця з дня, що настає на днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Як зазначено вище, підпунктом 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України органу державної податкової служби надано право здійснювати документальні позапланові перевірки в разі виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, прийняттю рішення про проведення перевірки передує направлення обов'язкового запиту. Статус обов'язкового запит набуває за умови, що у ньому зазначені підстави для його надіслання (як вони визначені у пункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України). У листі ДПІ від 26.11.2012 № 7347/10/22-222 (т. с. 2, ар. 99) підставою для його надіслання вказана стаття 20 Податкового кодексу України. Посилань на відповідну підставу (із зазначених у пункті 73.3 статті 73 Податкового кодексу України) лист не містить.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Товариство було звільнено від обов'язку надавати відповідь на запит ДПІ.

Незважаючи на це, 13.12.2012 Товариство надало зазначені відповідачем документи (т. с. 2, ар. 87-90).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про неправомірність здійсненої перевірки Товариства. До того ж, в тексті Акта відсутні посилання на недостовірність даних податкових декларацій позивача (тобто на відсутність відповідних документів), так само як і на розбіжності між даними податкових декларацій позивача і даними податкових декларацій його постачальників, що також свідчить про безпідставність перевірки.

Відповідно до первинних документів, що були складені за результатами господарських операцій, позивач включив до податкового кредиту серпня 2012 року (т. с. 1, ар. 213-219) за податковими накладними, виписаними Товариством з обмеженою відповідальністю «Цементрейд», суму 226 861 грн.

На стор. 33 Акта (т. с. 1, ар. 27) вказано, що заниження податку на додану вартість є результатом порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.

Податковим повідомленням-рішенням від 15.01.2013 № 0000502220 (надалі - Рішення, т. с. 1, ар. 10) ДПІ, з посиланням на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, абзаци 3, 4 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшила Товариству суму грошового зобов'язання з ПДВ на 340 291,50 грн., в тому числі 226 861 грн. - основний платіж, 113 430,50 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Як зазначено у підпункті 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової служби від 22.12.2010 № 984 був затверджений Порядок оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок проведення перевірок).

Як вказано у пункті 3 Розділу І Порядку проведення перевірок, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 6 Розділу І і підпункту 5.2 пункту 5 Розділу ІІ Порядку проведення перевірок факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку проведення перевірок документальна перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином, належним доказом порушення Товариством вимог податкового законодавства (і, відповідно, підставою для визначення відповідачем грошових зобов'язань позивача) міг бути акт перевірки, який би відповідав вказаним вимогам. Акт відповідача, на підставі якого було прийнято Рішення, цим вимогам не відповідає.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України визначено, що є об'єктом оподаткування, пунктом 188.1 статті 188 - що є базою оподаткування. В Акті не зазначено, яким чином Товариство порушило ці норми.

Посилання ДПІ в Акті на недотримання Товариством пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України (дата виникнення податкових зобов'язань) є недоречним, оскільки відповідач дійшов висновку про неправомірність формування Товариством податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Як вказано у пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України встановлений порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

На підтвердження правомірності включення суми 226 861 грн. до податкового кредиту серпня 2012 року Товариство надало документи: договори, рахунки, видаткові накладні, акти надання послуг, податкові накладні, товарно-транспортні накладні (т. с. 1, ар. 37-200,220-260, т. с. 2, ар. 1-59).

У поясненнях (т. с. 1, ар. 206-208) позивач зазначив, яким чином в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності були використані придбані у ТОВ «Цементрейд» товари (результати робіт, послуг).

Надані позивачем пояснення та їх документальне підтвердження, на думку суду, свідчать про те, що Товариство мало фактичні і правові підстави для включення до податкового кредиту суми 226 861 грн.

На стор. 20-21 Акта (т. с. 1, ар. 20-21) ДПІ вказала, що надані Товариством під час перевірки товарно-транспорті накладні оформлені неналежним чином: відсутні номери посвідчень водіїв, що не дає можливості їх ідентифікувати, відсутні реквізити автопідприємств (СПД), що не дає можливості їх ідентифікувати, у графі «пункт навантаження» зазначена лише назва міста.

Також відповідач вказав, що при опрацюванні первинних документів, наданих до перевірки, неможливо зробити висновок про походження дизельного палива та сільськогосподарської продукції, місць завантажування дизельного палива та сільськогосподарської продукції, за рахунок якого підприємства здійснювалось транспортування дизельного палива та сільськогосподарської продукції, тобто в наданих до перевірки документах не міститься доказової бази щодо фактичного підтвердження транспортування (руху) дизельного палива та сільськогосподарської продукції безпосередньо від контрагента-постачальника.

Суд ці доводи ДПІ відхиляє, оскільки, як вказано вище, Порядок проведення перевірок вимагає від органу державної податкової служби чіткого викладення змісту порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків.

Наявність податкових накладних і факт сплати Товариством постачальнику відповідних сум ПДВ підтверджені Актом.

Суд зауважує, що висновки Акта про порушення позивачем норм Податкового кодексу України ґрунтуються на висновках «Акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЦЕМЕНТРЕЙД» код за ЄДРПОУ 37701934 щодо підтвердження господарських відносин з ПП «КРАУСС-СОЮЗ» (код ЄДРПОУ 31170724) за серпень 2012 року» від 01.11.2012 № 4597/22-4/37701934 (т. с. 2, ар. 74-79).

З приводу цього документа суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Таким чином, належним доказом на підтвердження порушення Товариством вимог податкового законодавства могли би бути довідки за результатами проведення зустрічної звірки його контрагентів, якщо б ці звірки проводились за ініціативою ДПІ (шляхом направлення відповідного запиту на адресу відповідних підрозділів податкової служби), і така ініціатива мала бути проявлена відповідачем під час перевірки позивача.

Відповідач використав акт про неможливість проведення зустрічної звірки, а цей документ не є податковою інформацією. До того ж, в цьому акті відсутня інформація про недостовірність даних податкових декларацій Товариства (підпункт 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, зазначений відповідачем в якості підстави для проведення позапланової документальної перевірки позивача).

Крім того, суд зауважує, що в Акті (стор. 27, т. с. 1, ар. 24) відповідач вказав на те, що «… правочини, здійснені ТОВ «АЛЬ-ФА» з контрагентами - постачальниками є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків (п.5, ст. 203 ЦК України), та згідно ч.1 ст. 203 ЦК України суперечать інтересам держави і є нікчемними. Як слід, правочини, які були здійснені ТОВ «АЛЬ-ФА» з контрагентами-покупцями також можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави і є нікчемними.».

Стосовно цього суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину» .

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і його постачальниками відповідних правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Враховуючи те, що у ДПІ не було законних підстав для перевірки Товариства, Акт не відповідає ознакам носія доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, висновки про нікчемність правочинів є безпідставними, правомірність включення Товариством до податкового кредиту серпня 2012 року суми 226 861 грн. підтверджена документами, зазначеними у Податковому кодексі України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000502220, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 15.01.2013.

3. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби щодо визнання в акті перевірки від 28.12.2012 № 1000/22-200/36317247 правочинів Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА», здійснених у серпні 2012 року з контрагентами-постачальниками і контрагентами-покупцями, такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що суперечать інтересам держави і є нікчемними.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА» судові витрати в сумі 2328,41 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Постанова оформлена у відповідності до статті160 КАС України

та підписана суддею 17 червня 2013 року.