Постанова

від 22.07.2014 по справі 814/1393/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/1393/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

при секретарі - Алексєєвої Н.М.

за участю представника апелянта Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - Гаргаун Я.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання дій відповідача протиправними; визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 № 0000502220,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 0000502220 про збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) на 340 291,50 грн., прийнятого Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ або відповідач) 15.01.2013 і про визнання протиправними дій ДПІ щодо визнання в акті перевірки від 28.12.2012 № 1000/22-200/36317247 правочинів Товариства, здійснених у серпні 2012 року з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що суперечать інтересам держави і є нікчемними.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000502220, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 15.01.2013.

Визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби щодо визнання в акті перевірки від 28.12.2012 № 1000/22-200/36317247 правочинів Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА», здійснених у серпні 2012 року з контрагентами-постачальниками і контрагентами-покупцями, такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що суперечать інтересам держави і є нікчемними.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що з 17.12.2012 по 21.12.2012 ДПІ, на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період серпень 2012 року, результати якої оформила актом від 28.12.2012 № 1000/22-200/36317247 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 11-27).

За результатами перевірки Відповідачем зроблено висновок про порушення з боку позивача як платника податків вимог п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.198.3,198.6 ст. 198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 226 861,00 грн. за звітний період серпня 2012 року. Перевіряючи правильність формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Цементрейд» відповідачем зроблено висновок про його завищення на суму 226 861 грн у зв'язку з тим, що правочини позивача з вищевказаним контрагентом-постачальником є таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків та суперечить інтересам держави і є нікчемним.

На підставі Акта перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.01.2013 року № 0000502220 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 340 291,50 в т.ч. за основним платежем 226 861 грн та за штрафними санкціями 113 430,50 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням від 15.01.2013 року № 0000502220 позивач звернувся до відповідача про скасування вищезгаданого податкового повідомлення-рішення.

Рішенням від 13.02.2013 року за № 312/10/10-209 відповідач за результатами розгляду скарги у її задоволенні відмовив.

14.03.2013 року позивачем отримано рішення ДПС України від 11.03.2013 року за № 3915/6/10-2115 про результати розгляду повторної скарги, яким в її задоволені відмовлено.

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача та необхідність їх задоволення.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки -цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно до п. п. 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги є ґрунтовними, документально підтверджені та відповідають чинному законодавству, а отже позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача підлягають задоволенню повністю.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно до п.п. 85.2, 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки. При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинний станом на дату виникнення спірних правовідносин) регулюється порядок обчислення та сплати податку, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно до п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що податковим органом при проведенні перевірки позивача встановлено, що підприємство здійснювало операції з ТОВ «Цементрейд» по придбанню: - консультаційних послуг на загальну суму 8100,00 грн у тому числі ПДВ 1350,00 грн, - послуг по оренді рекламних площин на загальну суму 16100,00 грн, у тому числі ПДВ 2683 грн., -автопослуг з перевезення вантажу на загальну суму 76220,00 грн у тому числі ПДВ 12703,34 грн, електроустаткування на загальну суму 31113,00 грн, у тому числі ПДВ 5185,50, комп'ютерного устаткування на загальну суму 31113,00 грн у тому числі ПДВ 5185,50 грн., - ультразвукового, радіографічного контролю на загальну суму 45000,00, у тому числі ПДВ 7500,00 грн.,- подрібненого лушпиння на загальну суму 239600,00 грн у тому числі ПДВ 39933,32 грн., - дизельного палива на загальну суму 913420,00 у тому числі ПДВ 152236,67 грн.

Щодо господарських операцій по придбанню: - консультаційних послуг на загальну суму 8100,00 грн у тому числі ПДВ 1350,00 грн, - послуг по оренді рекламних площин на загальну суму 16100,00 грн, у тому числі ПДВ 2683 грн., -автопослуг з перевезення вантажу на загальну суму 76220,00 грн у тому числі ПДВ 12703,34 грн, електроустаткування на загальну суму 31113,00 грн, у тому числі ПДВ 5185,50, комп'ютерного устаткування на загальну суму 31113,00 грн у тому числі ПДВ 5185,50 грн., - ультразвукового, радіографічного контролю на загальну суму 45000,00, у тому числі ПДВ 7500,00 грн.,- подрібненого лушпиння на загальну суму 239600,00 грн у тому числі ПДВ 39933,32 грн., позивачем не надано до матеріалів справи відомостей на підтвердження здійснених операції, не вбачається обсяг та вид наданих послуг, наявність достатньої кількості персоналу для здійснення вказаних операцій, підтвердження розрахунків між постачальником послуг та їх отримувачем, не надано банківських виписок.

Таким чином, колегія суддів вважає, що докази, на які посилався суд першої інстанції є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування, у справі, яка розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

З питання реальності здійснення господарської операції по придбанню позивачем дизельного палива колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи колегія суддів не вбачає факту поставки дизельного пального, а саме відсутні шляхові листи, договори на перевезення та інших документів, в тому числі заявок на поставку, паспортів якості товару, які підтверджують виконання такої поставки. Також не було надано належних доказів оплати покупцем(позивачем) отриманих від ТОВ «Цементрейд" товарів шляхом, зокрема, зарахування відповідних сум покупця на рахунки постачальника, такими доказами, на ряду з іншим, могли б бути платіжні доручення, виписки з банківських рахунків постачальника або покупця та інші матеріали.

Колегія суддів зазначає, що правила перевезення нафтопродуктів регулюється Інструкцією "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України".

Так в силу приписів п.5.4.1 Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України", яка відповідно до п.1 є обов'язковою для всіх суб'єктів господарювання - підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду ( залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град.С відповідно до ГОСТ 3900.

Відповідно до п.5.4.3 вказаної Інструкції маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі, якщо нафтопродукти в заводській упаковці. Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Положення п.6.1 даної Інструкції передбачають, що на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Пункти 7.5.6 - 7.5.10 Інструкції "Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України", в свою чергу, визначають відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

- перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

- другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

- третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику; при цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу;

- четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності. На вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників. У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства. ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.

Колегія суддів з матеріалів справи не вбачає ані ТТН належної форми для перевезення нафтопродуктів, ані довіреності вантажоодержувача та вантажовідправника, ані подорожнього листа, ані відомостей щодо конкретного місця розвантаження палива та інших документів необхідних для підтвердження реальності здійснення господарської операції з продажу та поставки дизельного палива.

Також з матеріалів справи колегія суддів не вбачає ні в ТОВ «АЛЬ-ФА» ні в ТОВ «Цементрейд» виробничних потужностей для можливості прийняття та зберігання дизельного палива, яке було предметом господарської операції.

Таким чином, докази, на які посилався суд першої інстанції є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування, у справі, яка розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Таку ж позицію висловив і Верховний Суд України у своїй постанові від 27 березня 2012 року по справі № 21-737во10.

Виходячи з норм податкового законодавства можливо зробити висновок, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, як то: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів та інше, а тому відсутність достатніх доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність формування товариством витрат та податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних та інших доказів.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама по собі не свідчить про його виконання сторонами, і за відсутності обов'язкових первинних документів не може вважатися безперечним доказом реальності здійснення відповідної господарської операції.

Всупереч вимогам статей 11,159 КАС України зазначені доводи відповідача суд першої інстанції до уваги не взяв і не перевірив, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не наддав, хоча вони піддають сумніву висновки суду першої інстанції щодо неправомірності доводів ДПІ і мають істотне значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає ( частина чеверта та пята зазначеної статті)

Згідно ст. 159 КАС України Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Враховуючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нової постанови, якою відмовити у задоволенні позовних вимог позивача

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 207 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання дій відповідача протиправними; визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 № 0000502220,- скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬ-ФА» до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання дій відповідача протиправними; визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 15.01.2013 № 0000502220,- відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст постанови виготовлено 25 липня 2014 року.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.