Ухвала

від 20.06.2013 по справі 2а-14639/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-14639/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

20 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Ганечко О.М., Файдюка В.В.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 року №0008492220, №0008502220, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.10.2012 року №0008492220 та №008502220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» за результатами якої 01.10.2012 року складено акт №1485/22-20/37269136 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки за період з 01.07.2011 року по 31.12.2011 року.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом 12.10.2012 року прийнятті спірні податкові повідомлення-рішення №0008492220, яким за порушення п. 44.1 статті 44, п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 п. 139 статті 139 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 773 815 грн. та №0008502220, яким за порушення п. 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено податок на додану вартість в розмірі 1 009 325 грн., в тому числі 672 883грн. основний платіж та 336 442 грн. штрафні санкції.

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів виходить з наступного.

Між позивачем та ТОВ «Агротехкомплекс» укладені договори від 14.09.2011 року № МС-19 та від 31.08.2011 року №МП-73.

На виконання вказаних договорів ТОВ «Агротехкомплекс» виписані видаткові та податкові накладні, які дослідженні судом першої інстанції, та наявні в матеріалах справи.

По господарських операціях з зазначеним контрагентом суми податку на додану вартість позивачем включено до складу податкового кредиту.

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно акту перевірки від 27.12.2011 року №751/23-325/32884505, складений фахівцями ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, не підтверджено факт реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Агротехкомплекс» у вересні 2011 року, у зв'язку з чим правочини укладені ТОВ «Агротехкомплекс» з контрагентами - постачальниками ПП «ТІСОНА» та ТОВ «Паритет-78» є нікчемними, так як і, правочини укладені ТОВ «Агротехкомплекс» з контрагентами покупцями.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагента товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати ним податку на додану вартість у складі ціни виписані позивачу видаткові та податкові накладні.

Матеріали справи містять підтвердження реальності здійснення господарських операцій між зазначеними вище контрагентами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, колегією суддів до уваги не приймаються.

Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Доводи апелянта про наявність умислу на укладення угоди, спрямованого на ухилення від сплати податків є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є)ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи вище викладене, слід зазначити, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими ним первинними документами.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними договорами до складу валових витрат підприємства.

Враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення від 12.10.2012 року №0008492220 та №0008502220 є протиправними та підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційної скарги ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 26.06.2013 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Ганечко О.М.

Файдюк В.В.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Ганечко О.М.

Файдюк В.В.