Ухвала

від 10.07.2013 по справі 825/1470/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1470/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Бородавкіна С.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2013 року по справі за позовом приватного підприємства «РЕНТ СЕРВІС» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПП «РЕНТ СЕРВІС» звернулися до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у м. Чернігові ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 квітня 2013 року № 0001632200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 193 585,00 грн., з них: 130 356,00 грн. - за основним платежем та 63 229,00 грн. - за штрафними санкціями та № 0001642200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 182 881,00 грн., з них: 122 960,00 грн. - за основним платежем та 59 921,00 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.05.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у м. Чернігові ДПС подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та скасував їх. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «РЕНТ СЕРВІС» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість з ТОВ «САТУРН-КП» за грудень 2010 року, з ТОВ « 2РОККО» за квітень, травень 2012 року, з ТОВ «ОВК-ТЕХНОЛОГІЯ» за липень, серпень 2012 року, з ТОВ «ХОЗСТРОЙСЕРВІС» за травень 2012 року, з ТОВ «АМКР-СК» за червень, серпень 2012 року та з питань достовірності, повноти нарахування податку на прибуток у деклараціях з податку на прибуток підприємства за відповідний період.

Перевіркою було встановлено наступні порушення: 1) п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.1.1 п.138.1, п. 138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток на суму 130 356,00 грн., в т.ч. за 2010 рік в сумі 7 800,00 грн., за 1 півріччя 2012 року в сумі 81 741,00 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 122 556,00 грн.; 2) п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.74 ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України від 02.12.2010 року, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет всього на суму 122 960,00 грн. в т.ч. за грудень 2010 року на суму 6 240,00 грн., за квітень 2012 року на суму 22 058,00 грн., за травень 2012 року на суму 32 327,00 грн., за червень 2012 року на суму 23 464,00 грн., за липень 2012 року на суму 15 436,00 грн., за серпень 2012 року на суму 23 435,00 грн.

Дані висновки послужили підставою для прийняття спірних рішень.

Так, позивачем (покупець) було укладено ряд договорів купівлі-продажу суб'єктами господарювання (продавцями), зокрема: 10.06.2012 року з ТОВ «АМКР-СК», 21.10.2011 року з ТОВ «ХОЗСТРОЙСЕРВІС», 24.04.2012 з ТОВ «РОККО».

Відповідно до умов договору: продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується оплатити товар та прийняти його; асортимент, кількість та ціна товару визначається за взаємним погодженням сторін в кожному окремому випадку постачання товару і зазначається в рахунках продавця, котрі є невід'ємним додатком до даного договору; оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

Виконання договорів підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними на поставку товару, яка, в свою чергу, підтверджується копіями товарно-транспортних накладних.

Позивач належним чином розрахувався за придбаний товар, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, а контрагентами було надано належним чином оформленні податкові накладні.

Також, позивачем, як замовником, було укладено договори про надання послуг, а саме: від 01.06.2012 з ТОВ «ОВК-ТЕХНОЛОГІЯ» та 20.10.2011 року з ТОВ «РОККО», за якими виконавець зобов'язаний надавати послуги з ремонту та обслуговування комп'ютерної техніки та торгівельного обладнання, засобів зв'язку, монтаж та налаштування локальної обчислювальної мережі, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити його. Асортимент, кількість та ціна виконаних робіт, надання послуг визначаються за взаємним погодженням. Оплата за виконання роботи, на дані послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця діб на підставі акт виконаних робіт.

Виконання даних договорів підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Позивач належним чином розрахувався за надані послуги, що підтверджується платіжними дорученнями, а ТОВ «ОВК-ТЕХНОЛОГІЯ» та ТОВ «РОККО» виписали ПП «РЕНТ СЕРВІС» податкові накладні, оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Також позивачем було укладено договір з ТОВ «САТУРН-КП», виконання якого підтверджується актами здачі-прийняття робіт та видатковими накладними.

ПП «РЕНТ СЕРВІС» належним чином розрахувалися з даним контрагентом, що підтверджується платіжними дорученнями від 01.02.2010 року, останній, в свою чергу виписав позивачу податкові накладні згідно вимог чинного законодавства.

Позивач суборендує у ПП «Мост-Ріал» відповідно до договору від 18.10.2010 року № 34/10 приміщення площею 14,4 м.кв., за адресою: м. Чернігів, пр-т Миру, 54.

Придбаний товар та отримані послуги в подальшому були використані в господарській діяльності підприємства по взаємовідносинам з:

- ТОВ «ГЕРА-СЕРВІС» відповідно до договору від 01.12.2009 року;

- ТОВ «РВС СЕРВІС» відповідно до договорів від 01.07.2011 року № 20, від 01.10.2011 № 103;

- ТОВ «Гринтек» відповідно до договору від 20.07.2012 року № 29;

- ДП «Київські Хліби» відповідно до договору від 01.09.2011 року № 25;

- ТОВ «Контек» відповідно до договорів від 01.07.2012 року № 31, № 32, № 33.

Виконання даних договорів підтверджуються актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими накладними, довіреностями, та виписаними ПП «РЕНТ СЕРВІС» податковими накладними на продаж товарів та надання послуг. Дані операції були відображені позивачем в бухгалтерському обліку підприємства, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 631.

Слід зауважити, що на момент здійснення позивачем господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані в якості суб'єктів господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та відповідно до свідоцтв є платниками ПДВ, що сторонами не заперечувалося.

Таким чином, колегія суддів повністю погоджується з доводами суду першої інстанції, що господарські операції з придбання товарів та послуг між позивачем та ТОВ «РОККО», ТОВ «АМКР-СК», ТОВ «ОВК-ТЕХНОЛОГІЯ», ТОВ «САТУРН-КП», ТОВ «ХОЗСТРОЙСЕРВІС» мали реальний характер, оскільки придбання товару та послуг, зазначеного у податкових та видаткових накладних, відбулось з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача. Крім того, наявні всі належні первинні документі, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарських операцій, яка є підставою для формування податкового обліку, також господарські операції спричинила реальні зміни майнового стану платника податків.

За ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

На момент виникнення спірних правовідносин з ТОВ «САТУРН-КП» діяли норми Закону України «Про податок на додану вартість» та норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». З 01.01.2011 року набрав чинності ПК України, норми якого в частині визначення податку на додану вартість та податку на прибуток кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Виходячи з положень п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Відповідно до п.201.6 ст.200 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Суд першої інстанції правомірно звернув увагу, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судова колегія не може не погодитися з доводами суду першої інстанції, що викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.