Постанова

від 10.07.2013 по справі 5027/645/2012

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2013 р. Справа № 5027/645/2012

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Гриців В.М., суддів Кордюк Г.Т., Юрченко Я.О.

при секретарі судового засідання Бохонок В.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Чернівецької області від 08 листопада 2012 року у справі №5027/645/2012 за позовом приватного підприємства «Всесвіт Ко» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 105336,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року приватне підприємство «Всесвіт Ко» звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 105336,09 грн. заборгованості за договором № 1900-к, укладеним сторонами 01 лютого 2010 року.

Господарський суд Чернівецької області (суддя Миронюк С.О.) рішенням від 08 листопада 2012 року стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь приватного підприємства «Всесвіт Ко» 105336,09 грн. боргу та 2106,72 грн. судового збору.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення господарського суду Чернівецької області від 08 листопада 2012 року у справі №5027/645/2012, просить скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вважає, що рішення суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням і неправильним з'ясуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які могли б підтвердити факт передачі товару саме відповідачу.

29 березня 2013 року ПП «Всесвіт Ко» надіслало Львівському апеляційному господарському суду відзив на апеляційну скаргу, вважає таку безпідставною, необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, а тому не підлягає задоволенню, з мотивів зазначених у відзиві.

Суд апеляційної інстанції неодноразово відкладав розгляд справи з причини відсутності доказів отримання відповідачем ухвал суду про призначення розгляду апеляційної скарги та у зв'язку із зміною складу суду.

Поштові відправлення, які апеляційний суд надсилав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (відповідачу) повертались із довідкою поштового відділення про причини повернення «за закінченням терміну зберігання».

На запит суду, відділ державної реєстрації Чернівецької міської ради 11 червня 2013 року надіслав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про місце проживання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1). Згідно Витягу, місце проживання ФОП ОСОБА_1: 58004, АДРЕСА_1 (тобто та адреса, за якою суд надсилав відповідачу ухвали).

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 09 липня 2013 року у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Хабіб М.І. у склад колегії для розгляду справи уведено суддю Юрченка Я.О.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином.

В судове засідання представники сторін не з'явились.

Згідно з ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Львівський апеляційний господарський суд розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, матеріали справи, вважає, що рішення господарського суду Чернівецької області від 08 листопада 2012 року по справі №5027/645/2012 слід залишити без змін враховуючи наступне.

Згідно із матеріалами справи 01 лютого 2010 року між приватним підприємством «Всесвіт Ко» (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір №1900_к (Договір), відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач в свою чергу прийняти та оплатити в порядку та на умовах, що передбачені Договором.

За умовами п. 2.1. Договору кількість, асортимент та ціна постачає мого товару фіксується у видатковій накладній, яка формується у відповідності із узгодженою заявкою Покупця.

Згідно п. 4.1. Договору відпуск проводиться з умовою сплати протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту отримання товару Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

На виконання умов Договору за період з 06.01.2012 року по 06.04.2012 року позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 369058,83 грн. за видаткових накладних (а.с. 9-27).

Відповідачем частково оплачено вартість поставленого товару в сумі 263722,74 грн. Відтак за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем на загальну суму 105336,09 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які могли б підтвердити факт передачі товару саме відповідачу, а саме акт про одержання продукції з участю представника Постачальника (як єдиний документ, відповідно до положень Договору, що може засвідчувати факт передачі товару відповідачу), який передбачений абз. 2 п. 7.1. Договору.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на той факт, що даний пункт договору знаходиться в розділі 7 Договору під назвою «Порядок вирішення спорів». За приписами п. 7.1. Договору, кожна сторона має право виставити іншій стороні претензію до поставленої (поверненої) продукції у встановлені законом терміни. До заявленої претензії на поставлену продукцію повинні бути додані: оригінальні копії видаткових накладних, акт про одержання продукції з участю представника Постачальника, виклик якого обов'язковий.

Таким чином, даний пункт Договору застосовується лише у разі виставлення претензії до поставленої продукції та не є єдиним документом, відповідно до положень Договору, що може засвідчувати факт передачі товару.

Також відповідач звертає увагу на те, що як доказ часткової оплати по видатковим накладним позивач наводить картку рахунок, в той час як первинним бухгалтерським документом, що може засвідчувати розмір перерахованих коштів є виписка з розрахункового рахунку (у випадку безготівкових переказів коштів).

Проте, до поданого відзиву на апеляційну скаргу позивачем додано Реєстр надходження коштів на рахунок позивача, відкритий в АТ «Банк «Національні Інвестиції», від відповідача в період з 01.01.2012 року до 31.12.2012 року, що підтверджує факт часткової оплати за товар, отриманий саме за договором №1900_к від 01 лютого 2010 року та заборгованості відповідача з оплати частини вартості отриманого товару. Даний Реєстр скріплений печаткою та підписом працівника банку.

Також слід зазначити, що відповідач сам факт поставки і отримання ним товару за видатковими накладними (а.с. 9-27) не заперечує, однак доказів сплати коштів за поставлений товар не надав.

За умовами ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виходячи з вищевикладеного, позиція відповідача про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які могли б підтвердити факт передачі товару відповідачу спростовується приписами закону та матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як зазначено у статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно із ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Серед основних засад судочинства, визначених ст. 129 Конституції України, є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Постановляючи оскаржене рішення господарський суд Чернівецької області дослідив усі обставини справи, дав їм належну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права щодо вирішення спору.

Відповідач належними і допустимими доказами не спростував позовних вимог про стягнення 105336,09 грн. заборгованості за договором № 1900-к від 01 лютого 2010 року та не заперечив факту укладення ним з позивачем означеного договору, факту отримання ним поставленого позивачем на виконання умов цього ж договору товару на загальну суму 369058,83 грн. і часткової оплати вартості отриманого товару. Тому твердження відповідача про неналежність доказів про часткову оплату товару суд відхиляє, оскільки предметом спору є стягнення заборгованості за договором №1900-к.

Отже, рішення господарського суду Чернівецької області від 08 листопада 2012 року по справі №5027/645/2012 є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону. Доводи ж апеляційної скарги цього висновку не спростовують, а тому підстав для скасування оскарженого рішення немає.

Керуючись ст.ст. 82-1, 99, 101, 103, 105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Чернівецької області від 08 листопада 2012 року по справі №5027/645/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Головуючий суддя Гриців В.М.

суддя Кордюк Г.Т.

суддя Юрченко Я.О.