Постанова

від 16.07.2013 по справі 48/303

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р. Справа№ 48/303

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Чорної Л.В.

секретар Джужа Р.Є.

за участю представників:

від позивача - Хоменко А.М. (представник за довіреністю)

від відповідача - Марковська В.В. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"

на рішення господарського суду міста Києва

від 20.05.2013 р. у справі №48/303 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс"

про стягнення 133329,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" про стягнення заборгованості за спожиту протягом квітня 2008 р. - вересня 2009 р. теплову енергію у розмірі 133329,96 грн., з яких: 117789,81 грн. основного боргу, 12759,92 грн. інфляційних втрат та 2780,23 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 26.03.2008 р. №7560267 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої протягом спірного періоду теплової енергії.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. у справі №48/303 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" основний борг у розмірі 117789 грн. 81 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 10417 грн. 79 коп., 3% річних у розмірі 2780,23 грн., державне мито у розмірі 1309 грн. 82 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 231 грн. 85 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. у справі №48/303 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржники зазначили неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому відповідач посилався на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 509, 712 ЦК України, ст.275 ГК України, у зв'язку з чим, на думку відповідача, суд дійшов помилкового висновку про наявність у Комунального підприємства обов'язку розрахуватися за спожиту мешканцями житлових будинків протягом спірного періоду теплову енергію. За поясненнями скаржника, господарський суд неправомірно не врахував, що Комунальне підприємство не є споживачем і не приймає теплову енергію для власних потреб, а тому не зобов'язаний оплачувати її вартість та відповідати за невиконання грошових зобов'язань перед позивачем. Також скаржник зазначив про неправомірність застосованих позивачем при розрахунку заборгованості тарифів на теплову енергію.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючого судді Іоннікової І.А., суддів: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) від 10.06.2013 р. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" на рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. у справі №48/303 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.07.2013 р.; зобов'язано скаржника доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги до Державного бюджету України в розмірі 8 (вісім) грн. та надати суду відповідні докази.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. у справі №48/303 змінено склад колегії суддів.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. у справі №48/303 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. у справі №48/303 - без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

26.03.2008 р. між АЕК "Київенерго", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Київенерго", як постачальником, та КП "Житло-сервіс", як споживачем, було укладено договір №7560267 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір).

Договір № 7560267 на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

В силу ч. 1, ч.2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору сторони погодили, що енергопостачальна організація зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

В пункті 2.3.1 Договору сторони погодили, що споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.

У п.10 Додатку №2 до Договору встановлено, що споживач зобов'язувався щомісячно забезпечувати не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця - сплачувати вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальник згідно з його розрахунком.

Виходячи зі змісту п.5 Додатку №2 до Договору, обов'язок по наданню звіту щодо обсягів фактичного місячного споживання теплової енергії за приладами обліку покладався на споживача.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо обсягу спожитої у квітня 2008 р. - вересня 2009 р. теплової енергії, адже він визначався за приладами обліку на підставі відомостей обліку використання теплової енергії, що надавались Комунальним підприємством енергопостачальній організації. Зазначений у вказаних відомостях обсяг спожитої теплової енергії відповідає обсягу, зазначеному в облікових картах, складених ПАТ "Київенерго".

Вартість спожитої у спірному періоді теплової енергії не була сплачена відповідачем у повному обсязі, а тому сума основного боргу становить 117789,81 грн.

Твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку розрахуватися із позивачем за поставлену теплову енергію, посилаючись на те, що Комунальне підприємство не використовує її для власних потреб, тобто не є споживачем у розумінні ст.714 ЦК України та Законів України "Про житлово-комунальні послуги" та "Про електроенергетику" і в силу цього не може нести відповідальності за несвоєчасну оплату вартості теплової енергії її безпосередніми споживачами - мешканцями житлових будинків, адже виконує лише посередницькі функції між ними та енергопостачальною організацією, колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На підставі укладеного між сторонами Договору у позивача та відповідача виникли цивільні правовідносини, предметом яких була поставка теплової енергії енергопостачальною організацією відповідачу за плату.

Отже, зобов'язаною стороною за укладеним Договором є саме Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс", на яке згідно п.2.3.1 Договору покладено обов'язок своєчасної сплати вартості спожитої теплової енергії, а не мешканців житлового будинку по вул. Дніпровська набережна, 23 в м. Києві.

Щодо посилання скаржника на неправомірність застосованих позивачем тарифів при розрахунку вартості спожитої теплової енергії. На думку скаржника, позивач не мав права застосовувати інший тариф, ніж той, що був визначений сторонами у п.1 Додатку №2 до Договору колегія суддів зазначає наступне.

В пункті 12 Додатку №2 до Договору передбачена можливість зміни тарифів у період дії Договору.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Колегія суддів погоджується із мотивами судового рішення в частині відхилення заперечень відповідача щодо неправомірності застосування позивачем тарифів, встановлених розпорядженнями КМДА і не зареєстрованих у Міністерстві юстиції України.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, Київська міська державна адміністрація є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. Таким чином, Київська міська державна адміністрація, як виконавчий орган Київської міської ради, наділена повноваженнями органу місцевого самоврядування і як орган виконавчої влади - повноваженнями органу державної влади, зокрема, щодо встановлення тарифів на теплову енергію.

З приводу доводів скаржника щодо відсутності державної реєстрації розпоряджень КМДА про встановлення тарифів на теплову енергію, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З метою впорядкування видання міністерствами, іншими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій видано Указ Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 року № 493/92.

Статтею 1 Указу установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Однак, відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Таким чином, акти Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 11.12.2012 р. у справі № К/9991/16573/11.

Крім того, позиція стосовно того, що рішення органу місцевого самоврядування про погодження тарифів на комунальні послуги, прийнятого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" та п. 2 ч. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не потребує реєстрації, викладена в постанові Верховного Суду України від 13.03.2012 р. у справі №21-967во10.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок вартості поставленої теплової енергії з урахуванням чинних протягом заявленого періоду тарифів, дослідивши фактичні обставини справи, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про стягнення із відповідача 117789,81 грн. боргу за теплову енергію, поставлену протягом квітня 2008 р. - вересня 2009 р.

Крім суми основного боргу за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 12759,92 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 2780,23 грн., нараховані за період прострочення з квітня 2008 р. по вересень 2009 р. включно.

Відповідач заперечував проти задоволення заявлених до нього вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на те, що Комунальне підприємство є неприбутковою організацією, кошти від мешканців будинків на своєму рахунку не накопичує, ними не користується та здійснює свою діяльність виключно з метою дотримання обов'язків щодо належного утримання і використання неподільного та загального майна.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення із відповідача, як з боржника, який порушив свої грошові зобов'язання, інфляційних втрат у розмірі 10417,79 грн. (з урахуванням здійсненого господарським судом вірного перерахунку) та 3% річних у розмірі 2780,23 грн. є правомірними та такими, що не суперечать закону і умовам укладеного між сторонами Договору.

При цьому, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника чи державою, і, як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором, не звільняють боржника від передбаченої частиною другою ст.625 ЦК України відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Що стосується неприбуткового характеру діяльності відповідача як обставини, яка звільняє його від господарської відповідальності, то судом апеляційної інстанції встановлено, що Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" є самостійною юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю та дієздатністю без будь-яких обмежень.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. у справі №48/303 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення необхідно залишити без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника. Враховуючи те, що скаржником, при зверненні до суду з апеляційною скаргою, не було сплачено в повному обсязі судовий збір, колегією суддів було зобов'язано відповідача доплатити судовий збір в розмірі 8 (вісім) грн., проте скаржником не надано суду доказів на підтвердження здійснення доплати судового збору, в зв'язку з чим недоплачена сума судового збору в розмірі 8 (вісім) грн. підлягає стягненню з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. у справі №48/303 залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-сервіс" (02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 25-Б, код ЄДРПОУ 31025659) в доход Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 8 (вісім) грн.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №48/303 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Повний текст постанови підписаний 17.07.2013 р.

Головуючий суддя Іоннікова І.А.

Судді Кропивна Л.В.

Чорна Л.В.