Ухвала

від 09.07.2013 по справі 2а-19809/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2013 року м. Київ К-39369/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранит Донбасу»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року

у справі № 2а-19809/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранит Донбасу»

до Державної податкової інспекції у Тельманівському районі Донецької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранит Донбасу» (позивач) до Державної податкової інспекції у Тельманівському районі Донецької області (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001022300/0 від 06 липня 2010 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Гранит Донбасу» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано безпідставністю донарахування податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання із земельного податку, оскільки, ТОВ «Гранит Донбасу» фактично є орендарем спірних земельних ділянок, а відтак не повинно сплачувати земельний податок.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у Тельманівському районі Донецької області задоволено. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року та залишення в силі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Гранит Донбасу» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 541/23-011-1/32330314 від 23 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001022300/0 від 06 липня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 3 757,74 грн. (2 278,49 грн. - основний платіж, 1 479,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 14 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII), статті 18 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту «в» підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неподанням розрахунків земельного податку за 2008 рік та 2009 рік, а також ненарахуванням та несплатою земельного податку за земельні ділянки під власними будівлями, а також прилеглі до них земельні дільники, які фактично використовувались в господарській діяльності, що підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеним Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель у Донецькій області 24 квітня 2009 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Статтею 5 Закону № 2535-XII визначено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Згідно із статтею 15 Закону № 2535-XII власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Аналогічні приписи закріплено в частині 1 статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, слід погодитись з наданою судом апеляційної інстанції правовою оцінкою, відповідно до якої позивач в 2008 році та 2009 році повинен був сплачувати земельний податок за земельні ділянки під власними будівлями, а також прилеглі до них земельні дільники, які фактично використовувались ТОВ «Гранит Донбасу» в господарській діяльності.

При цьому колегія суддів вважає, що Донецький апеляційний адміністративний суд обґрунтовано не підтримав правову позицію суду першої інстанції про те, що позивач є орендарем спірних земельних ділянок, а відтак повинен сплачувати орендну плату.

Адже, за приписами статті 13 Закону № 2535-XII підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідний договір оренди укладено між позивачем та Тельманівською селищною радою лише 20 серпня 2010 року, а в охоплений перевіркою період правовстановлюючі документи, які б надавали ТОВ «Гранит Донбасу» право на користування спірними земельними ділянками, були відсутні.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 125 ЗК України, оскільки, вказана норма регулює випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку як окремий об'єкт, а тому посилання на її приписи є помилковим.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранит Донбасу» відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Ланченко Л.В.