Ухвала

від 10.07.2013 по справі 2а-3662/10/2370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2013 р. м. Київ К/9991/17488/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Саміченко Ю.В.

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової адміністрації в Черкаській області (далі - ДПА) та державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі - ДПІ)

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011

у справі № 2а-3662/10/2370

за позовом приватного малого підприємства "Зодчий" (далі - Підприємство)

до ДПІ

та ДПА

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та скасування акту перевірки.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 14.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011, позов задоволено частково; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 29.06.2010 № 0000093500/0 з мотивів недоведеності податковим органом обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди; у задоволенні позовних вимог щодо скасування акта невиїзної документальної перевірки від 24.06.2010 № 12/35-22788939 відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ та ДПА звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати зазначені судові акти у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків судів дійсним обставинам справи.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для їх задоволення з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, за наслідками проведення працівниками ДПА невиїзної документальної перевірки Підприємства з питань повноти визначення податку на додану вартість при здійсненні операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ремстройсервіс», товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Елкопром-Нова» та товариством з обмеженою відповідальністю «Сьомий будтрест» за період з 01.07.2007 по 31.12.2007, оформленої актом від 24.06.2010 № 12/35-22788939, ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2010 № 0000093500/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 575 941 грн. (у тому числі 1 050 627 грн. за основним платежем та 525 314 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначеного донарахування став висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за операціями з придбання підрядних робіт в рамках правовідносин з названими контрагентами, оскільки первинні документи (у тому числі податкові накладні) від імені останніх підписані невстановленими особами, а відтак не відповідають критеріям достовірності та не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку Підприємства.

Однак суди цілком об'єктивно не погодилися із зазначеною правовою позицією податкового органу по справі.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна. При цьому підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 Закону встановлюються обов'язкові для оформлення податкової накладної вимоги, недотримання яких є підставою для відмови у визнанні права платника на податковий кредит.

Таким чином, для формування податкового кредиту по ПДВ платник повинен підтвердити належними та достовірними документами факт придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях та пред'явити оформлені належним чином податкові накладні, складені постачальником з урахуванням сум податку на додану вартість.

Не визнаючи права позивача на формування податкового кредиту за наслідками придбання будівельних робіт у товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Ремстройсервіс», товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Елкопром-Нова» та товариства з обмеженою відповідальністю «Сьомий будтрест», податковий орган водночас не заперечував реальності виконання зазначених операцій.

Податковим органом не наведено належних доводів та не подано доказів на підтвердження існування обставин, що виключають право платника на податковий кредит, якими є, зокрема, безтоварність спірних операцій, узгодженість дій позивача та спірних контрагентів з метою створення схеми ухилення від оподаткування та отримання безпідставної податкової вигоди, відсутність самостійної ділової мети тощо.

А відтак посилання ДПІ на фіктивність реєстрації названих контрагентів та на підписання від їх імені первинних документів невстановленими особами об'єктивно відхилені судами як безпідставні. Адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди. Зазначені обставини є свідченням порушень, допущених постачальниками платника як третіх осіб.

Платник не має можливості встановлювати автентичність та приналежність підписів на кожному документі, представленому контрагентом, а також проводити почеркознавчу експертизу під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності.

Доказів того, що особи, які підписали спірні документи від імені названих контрагентів, не мали відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо Товариству, податковою інспекцією не представлено.

Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційних скарг відтворюють правову позицію відповідачів по справі, ці доводи досліджувалися у судах першої та апеляційної інстанцій та їм було надано належну правову оцінку.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги державної податкової адміністрації в Черкаській області та державної податкової інспекції у м. Черкаси залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 14.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.01.2011 у справі № 2а-3662/10/2370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак