Ухвала

від 11.07.2013 по справі 2а-13489/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13489/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "СОЛДІ І КО" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство "СОЛДІ І КО" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003692250 від 21.09.2012 р.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року вимоги адміністративного позову задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 21.09.2012 р. № 0003692250.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ «СОЛДІ І КО» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з КП «АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 32468182) за період з 01 лютого 2010р. по 28 лютого 2011 року та ПП «МАСТЕР ТОРГ» (код ЄДРПОУ 37196250) за період з 01 серпня 2011р. по 31 серпня 2011р., за результатами якої складено акт від 06 вересня 2012 року №347/22-511/23162981.

На підтвердження відсутності факту надання послуг (виконання робіт) за укладеними правочинами посадові особи податкового органу посилались в акті перевірки на постанову від 02.04.2012, прийняту слідчим ОВС ГСУ ДПС України, про порушення кримінальної справи № 69-0146 за фактом фіктивного підприємства шляхом створення (придбання) групою осіб, до яких, за версією слідчого, також належать і засновники підприємств - контрагентів позивача.

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2012р. №0003692250, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 514 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 629 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, так як господарські операції позивача з контрагентами належним чином відображено у податковому обліку та у податковій звітності, а право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та іншими первинними документами.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2010 та 01.08.2011 року між позивачем (покупцем) та Колективним підприємством "Альянс" (продавцем) укладено договори купівлі-продажу № 102 та № 1097 відповідно, на підставі яких КП «АЛЬЯНС» поставив ПАТ «СОЛДІ І КО» ТМЦ за номенклатурою: відеокамера, лінза-об'єктив, відео реєстратор, жорсткий диск, адаптер, монтажний набір, кабель, кабель силовий.

На підтвердження реальності вчиненої між Позивачем та КП «АЛЬЯНС» господарської операції позивачем надані видаткові накладні, акт приймання-передачі та податкові накладні від 24.02.2010р. №388 на суму 6 564,00грн. і (в т.ч. ПДВ-1 094,00грн.) та від 17.08.2011р. №139 на суму 720,00грн. (в т.ч. ПДВ - 120,00грн.).

Крім того, на договору купівлі-продажу в спрощеній формі від 03 серпня 2011р. ПП «МАСТЕР ТОРГ» поставив ПАТ «СОЛДІ І КО» ТМЦ за номенклатурою: стіл .однотумбовий, полка навісна, стіл Г-подібний, секція кутова, шафа для документів з п/к закінченням, тумба мобільна, панель перфорована.

На підтвердження реальності вчиненої між Позивачем та ПП «МАСТЕР ТОРГ» господарської операції позивачем надані видаткові накладні, акти приймання-передачі та податкова накладна від 03.08.2011р. №16 на суму 7800,00грн. (в т.ч. ПДВ-1 300,00грн.).

Отримані ТМЦ були в повному обсязі сплачені ПАТ «СОЛДІ І КО», про що свідчать платіжні доручення.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім, того суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Отже, укладаючи угоди із своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність, тощо.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з КП «АЛЬЯНС» та ПП «МАСТЕР ТОРГ» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Податковий орган як на підтвердження правомірності прийнятого ним рішення посилається на порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: ПП «Гранд М», ПП «Райс М», ПП «Грандпродукт», ПП «Севелітстрой», ТОВ «ВТК «Окнополь», ТОВ «Бренд Строй», ПП«Сіті Буд», ПП «Скипер», ПП «Добре Місто», ПП «Комманд», ПП «Пантехімидж», ПП «Кримторг», ТОВ «Будівельна компанія «Акрополь», ПП «Базис Торг», ПП «Укрторгпартнер», ПП «Мастер Торг», ПП «Кримспецтехнолоджи», ТОВ «Кримстройиндустрия», ТОВ «Аквамарин», ПП «Евроградстрой», КП «Альянс» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками складу злочину, передбаченого ст.ст. 28 ч 2, 205 ч. 2 КК України.

Виходячи з цієї обставини, незважаючи на надані під час перевірки позивачем первинні документи, які підтверджують проведення господарських операцій, відповідач стверджує, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ на підставі податкових накладних, отриманих від КП «АЛЬЯНС» та ПП «МАСТЕР ТОРГ».

Стосовно викладеного колегія суддів зазначає наступне.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Так, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у своїх контрагентів наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останніх, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичними особами при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Крім того, в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо можливого протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

На момент укладання договорів та складання податкових накладних КП «АЛЬЯНС» та ПП «МАСТЕР ТОРГ» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мали свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість. Вказані свідоцтва не були анульовані навіть після здійснення господарських відносин з позивачем.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.