Постанова

від 10.07.2013 по справі 910/6826/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2013 р. Справа№ 910/6826/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 10.07.2013 року

розглянувши апеляційну скаргу Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року (підписано 26.04.2013 року)

у справі № 910/6826/13 (суддя Станік С.Р.)

за позовом Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь»

до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві

про стягнення 17 334,66 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/6826/13 позовні вимоги Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12 420,20 грн. основного боргу, 595,56 грн. пені та 1 291,84 грн. судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь» звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати частково в частині відмови у задоволенні стягнення 3 740,83 грн. витрат на продукти харчування і 578,07 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги. В своїх доводах позивач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою від 13.06.2013 року зазначену вище апеляційну скаргу апеляційним господарським судом було прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Головним управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/6826/13 відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року скасувати частково в частині відмови у задоволенні стягнення 3 740,83 грн. витрат на продукти харчування і 578,07 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та заперечив проти доводів, які викладені позивачем в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» - без задоволення.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.2012 року між Головним військово-медичним клінічним ордена Червона зірка центром «Головний військовий клінічний госпіталь» (виконавець) та Головним територіальним управлінням Міністерства надзвичайних ситуацій України у м. Києві (замовник) укладено договір №12/82/пмп, за умовами якого відповідач замовляє, а позивач зобов'язується надати платні медичні послуги, що встановлюються у розмірі фактичних витрат на придбання медикаментів і перев'язувальних матеріалів, продуктів харчування та витрат на оплату комунальних послуг і електроносіїв, що визначаються відповідно до законодавства, яке регулює здійснення розрахунків зазначених витрат виробництва продукції (робіт, послуг), згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923 та обумовлені КВЕД 85.11.1, 86.12.1, 85.13.1, 55.52.1 (надалі комплекс платних медичних послуг, що надаються за договором), а відповідач зобов'язується прийняти та здійснити розрахунок (оплату) за надані послуги в порядку та на умовах, погоджених у даному договорі.

Умовами п. 2.1.5 договору сторони погодили, що відповідач здійснює розрахунки за надані послуги у строк 10 календарних днів з дня отримання рахунків від позивача разом із звітами про надання медичних послуг, актами наданих послуг та списками осіб замовника, яким надано послуги.

Пунктом 4.2 договору визначено, що сума договору складає шістдесят тисяч гривень та може бути зменшена або збільшена згідно кошторисних призначень відповідача, що оформляються додаткової угодою.

Відповідно до акта виконаних робіт №10 за жовтень 2012 року, який підписаний представниками сторін без будь-яких претензій/зауважень та скріплений печатками юридичних осіб, вартість виконаних позивачем та прийнятих відповідачем послуг по договору №12/82/пмп від 10.05.2012 року за жовтень 2012 року склала 15 351,29 грн.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу акт виконаних робіт та рахунки на оплату послуг №6 від 03.02.2012 року, №12 від 06.03.2012 року, №25 від 03.04.2012 року, №С12/111 від 09.11.2012 року, №С13/22 від 18.03.2013 року.

Згідно з доводами позивача, останнім було виконано свої договірні зобов'язання у повному обсязі, надано послуги відповідачу, натомість, відповідач здійснив лише частковий розрахунок за надані послуги, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг в сумі 16 161,03 грн., з яких 12 420,20 грн. - витрати на придбання медикаментів, перев'язувальних матеріалів та оплату комунальних послуг і електроносіїв згідно з актом №10 за жовтень 2012 року та 3 740,83 грн. - за продукти харчування згідно рахунків №6 від 03.02.2012 року, №12 від 06.03.2012 року, №25 від 03.04.2012 року.

У квітні 2013 року Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки центр «Головний військовий клінічний госпіталь» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Головного територіального управління МНС України у м. Києві (нині - Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві) про стягнення 16 161,03 грн. основного боргу та 1 173,63 грн. пені.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 12 420,20 грн. за надані послуги згідно договору № 12/82/пмп від 10.05.2012 року та 595,56 грн. пені є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3 740,83 грн. витрат на продукти харчування та 578,07 грн. пені судом першої інстанції було відмовлено за необґрунтованістю та недоведеністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на те, що сума основного боргу в сумі 16 161,03 грн. складається з витрат на придбання медикаментів, перев'язувальних матеріалів, оплати комунальних послуг і електроносіїв та витрат на продукти харчування, проте саме сума боргу по витратах на продукти харчування не була досліджена судом першої інстанції, що і призвело до прийняття неправильного рішення. Крім того, на думку скаржника, розрахунок суми пені в розмірі 595,56 грн., якій було здійснено судом першої інстанції, є помилковим.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Частиною 1 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно до ст. 2 Закону України «Про здійснення держаних закупівель» цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII-1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Пунктом 5 ст. 2 Закону України «Про здійснення держаних закупівель» встановлено, що забороняється укладання договорів, які передбачають витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

В силу п. 7 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 року №1923, відшкодування витрат на надання медичної допомоги військовослужбовцям у військово-медичних закладах інших військових формувань здійснюється у 10-денний термін з дня надходження рахунків від військово-медичних закладів, в яких надавалася медична допомога. Копії платіжних доручень після здійснення оплати за надану медичну допомогу надсилаються на адресу військово-медичного закладу.

Згідно з п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Проте всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань перед позивачем щодо повної оплати вартості наданих послуг.

Таким чином, судова колегія вважає доведеним факт невиконання відповідачем свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Одночасно, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову частково, з огляду на наступне.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується частково з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 12 420,20 грн. витрат на придбання медикаментів, перев'язувальних матеріалів та оплату комунальних послуг і електроносіїв.

Проте колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 3 740,83 грн. витрат на продукти харчування, враховуючи наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 3 740,83 грн. за продукти харчування, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано документів, відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які містять усі обов'язкові реквізити і є первинним документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Колегія суддів із такими висновками місцевого господарського суду погодитись не може, з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання місцевого господарського суду на відсутність доказів на підтвердження надання послуг на суму 3 740,83 грн. за продукти харчування, є помилковим, оскільки судовою колегією встановлено, що факт надання вказаних послуг є доведеним належними доказами, якими є, зокрема, акт виконаних робіт №10, який підписано сторонам, рахунки №6 від 03.02.2012 року, №12 від 06.03.2012 року, №25 від 03.04.2012 року.

Проти перебування військовослужбовців Головного територіального управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у м. Києві на лікуванні у позивача не заперечував представник відповідача у судовому засіданні.

Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом помилково не було прийнято до уваги положення п. 2.1.6 договору та не враховано той факт, що відповідач зобов'язався отримувати безпосередньо своїм представником рахунки, звіти по наданню медичних послуг, списки осіб, акти наданих послуг у відділі договірної роботи позивача до 10 числа кожного наступного місяця за звітним (форма яких згідно додатків №№5, 6, 7, 8, 9, 10 до договору, які є його невід'ємною частиною).

Нормами статті 598 ЦК України регламентовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Отже, сума основного боргу станом на час звернення позивача з позовом становить 16 161,03 грн. (12 420,20 грн. + 3 740,83 грн.).

Твердження відповідача про те, що заборгованість виникла у зв'язку з тим, що останній не міг передбачити наперед вартість наданих послуг, колегія суддів апеляційного господарського суду не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Листом №09-08/88-2305 від 22.02.2012 року Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві, посилаючись на ст.1, ст.48 Бюджетного кодексу України, ст.2, ст.10 Закону України «Про здійснення держаних закупівель», повідомило відповідача, що укладання договорів, які передбачають витрачання держаних коштів без проведення процедур закупівель забороняється, крім випадків передбачених п.3 ст.2 наведеного Закону.

Зокрема, відповідач зазначив, що акт за надані медичні послуги був наданий позивачем відповідачу лише в січні 2013 року, у зв'язку з чим суму наданих послуг відповідач зміг визначити лише в січні 2013 року, а тому заборгованість відповідача за договором №12/82/пмп від 10.05.2012 року виникла з вини позивача.

Згідно з нормами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Також, суд відзначає, що виходячи зі змісту п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013 року №01-06/374/2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки в разі відсутності коштів для оплати замовник був вправі та мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати послуг, а не приймати їх результати, а тому, враховуючи наведене, судова колегія не приймає посилання відповідача щодо причин виникнення заборгованості - відсутність бюджетного фінансування.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Разом з цим, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 16.03.2012 року по 17.03.2013 року в сумі 1 173,63 грн. у зв'язку із простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг за договором.

Пунктом 6.1 договору встановлено, що за затримку платежів позивачу проти строків, встановлених п. 2.1.5. договору, відповідач додатково сплачує позивачу пеню, яка обчислюється виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент фактичного проведення платежів, нараховану на суму несвоєчасно проведених відповідачем платежів за кожний день такої затримки.

Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати за надані медичні послуги.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

В Інформаційному листі від 11.04.2005 року №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд висловив позицію, згідно якої господарський суд з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Отже, здійснивши розрахунок суми пені за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:Еліт 8.2.3», з урахуванням кількості днів прострочення відповідачем орендної плати, судова колегія дійшла висновку, що стягненню з відповідача за заявлений позивачем період існування заборгованості підлягає 774,93 грн. - пені .

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду слід скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 3 740,83 грн. та пені в сумі 1 173,63 грн. та прийняти в цій частині нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/6826/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/6826/13 скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 3 740,83 грн. та пені в сумі 1 173,63 грн. та прийняти в цій частині нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/6826/13 залишити без змін.

4. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 13, код ЄДРПОУ 38620155) на користь Головного військово-медичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (01133, м. Київ, вул. Госпітальна, 18, код ЗКПО 07773293 ) заборгованість в сумі 16 161,03 грн., пеню в сумі 774,93 грн. та судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1 680,92 грн. і за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 840,21 грн.

В іншій частині в позові відмовити.»

5. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

6. Справу №910/6826/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.