Постанова

від 16.07.2013 по справі 919/320/13

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року Справа № 919/320/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Борисової Ю.В.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

прокурор: Джавлах Сергій Миколайович, посвідчення №015173 від 12.02.13, старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя;

позивача: Тельнова Катерина Павлівна, довіреність №б/н від 09.01.13, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

відповідача: Ковилін Ігор Сергійович, довіреність №02/04-2013 від 01.04.13, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський";

третьої особи: Чернікова Тетяна Євгенівна, довіреність №02-05/539 від 21.02.13, Територіальне управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в місті Севастополі;

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Погребняк О.С.) від 30 травня 2013 року у справі № 919/320/13

за позовом прокурора Гагарінського району міста Севастополя (вул. Корчагіна, 16, Севастополь, 99014) в інтересах держави в особі

Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, Севастополь, 99011)

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" (вул. Пожарова, 22, Севастополь, 99008)

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Територіальне управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі (вул. О. Кошового, 6, Севастополь, 99007)

про стягнення 427923,34 грн.;

за зустрічним позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський"

до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради та Територіального управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі

за участю прокурора Гагарінського району міста Севастополя

про визнання недійсним Договору про пайову участь в створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя №426/12 ф від 18.11.2011

ВСТАНОВИВ :

Прокурор звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради до обслуговуючого кооперативу „Житлово-будівельний кооператив „Приморський" про стягнення 427 923,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору №426/11ф від 18 листопада 2011 року про пайову участь замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя в частині своєчасного перерахування суми пайової участі.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 23 квітня 2013 року у справі №919/320/13 судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за первісним позовом: управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі.

14 травня 2013 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява обслуговуючого кооперативу „Житлово-будівельний кооператив „Приморський" до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, за участю прокурора Гагарінського району міста Севастополя про визнання недійсним Договору про пайову участь в створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста Севастополя №426/11ф від 18 листопада 2011 року (а.с. 94-97).

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що Договір про пайову участь був укладений позивачем за зустрічним позовом під впливом помилки та під впливом тяжкої обставини, а також на невигідних для неї умовах, у зв'язку з чим він має бути визнаний недійсним відповідно до положень статей 229, 233 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач за зустрічним позовом вказав, що об'єкт будівництва належить до житлового фонду соціального призначення, у зв'язку з чим існують підстави для звільнення його від пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з підстав частини 4 статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" в частині житлового фонду об'єкту (а.с. 94-97). В якості доказів того, що об'єкт будівництва належить до соціального житла позивачем за зустрічним позовом представлено Дозвіл на виконання будівельних робіт №1326 від 12 грудня 2007 року, у якому зазначено про виконання будівельних робіт з будівництва комплексу багатоповерхових житлових будинків з службовими квартирами для працівників управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі по вул. Колобова, 22 (а.с. 103).

14 травня 2013 року зустрічна позовна заява була прийнята судом першої інстанції для сумісного розгляду з первісним позовом у справі №919/320/13, залучено до участі у справі в якості іншого відповідача за зустрічним позовом управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28 травня 2013 року Управління міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі було замінено його правонаступником - Територіальним управлінням міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі (ідентифікаційний код 38097232, 99007, місто Севастополь, Ленінський район, вул. О. Кошевого, будинок 6).

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 30 травня 2013 року у справі №919/320/13 (суддя Погребняк О.С.) первісний позов прокурора Гагарінського району міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради задоволено частково.

Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради 417 860,58 грн., а саме 415 018,00 грн. - сума основного боргу, 2 012,55 грн. - 3% річних, 830,03 грн. - інфляційні витрати.

В іншій частині позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є обов'язком замовника будівництва об'єкта містобудування - Управління міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі, при цьому обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" є інвестором у даних правовідносинах.

Таким чином, обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" зазначив, що боржником за зобов'язаннями зі сплати пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя та належним відповідачем по даній справі є Управління міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі.

У судовому засіданні, призначеному на 16 липня 2013 року, представник відповідача за первісним позовом підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представник позивача, прокурор та третя особа з зазначеними доводами не погодились та заперечували проти їх задоволення.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

22 березня 2007 року між Управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у місті Севастополі (замовник), правонаступником якого є Територіальне управління міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі, та товариством з обмеженою відповідальністю „Інтербудсервіс" (Інвестор-Генпідрядник) був укладений Інвестиційний договір про будівництво 9-поверхових житлових будинків на земельній ділянці, що знаходиться за адресою: місто Севастополь, вул. Колобова, 22 (а.с. 23-26), предметом якого є об'єднання зусиль та вкладів сторін, а також спільна діяльність з метою будівництва об'єкту.

19 травня 2010 року між обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" та товариством з обмеженою відповідальністю „Інтербудсервіс" на підставі інвестиційного договору від 22 березня 2007 року про будівництво 9-поверхових будинків по вул. Колобова, 22 був укладений договір про дольову участь в будівництві комплексу 9 поверхових житлових будинків на земельній ділянці площею 0,1 га за адресою: місто Севастополь, вул. Колобова, 22 (а.с. 20-22).

Предметом цього договору є об'єднання організаційних та інших зусиль, виробничих можливостей, ділових зв'язків та майна з метою будівництва комплексу 9 поверхових житлових будинків на земельній ділянці площею 1,0 га, розташованій у місті Севастополі по вул. Колобова, 22. Дольове будівництво здійснюється згідно з Договором на земельній ділянці, що належить управлінню Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у місті Севастополі згідно з актом постійного користування.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору про дольову участь в будівництві при організації будівництва об'єкта обов'язки генерального замовника із усіма повноваженнями приймає на себе обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський". Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" забезпечує організацію та виконання робіт по забудові та благоустрою вказаної ділянки.

Згідно з Додатковою угодою №1 від 23 травня 2013 року до Договору про дольове будівництво від 19 травня 2010 року сторони домовились, що після завершення будівництва об'єкта та здачі його в експлуатацію об'єкт підлягає розподілу, а саме в приватну власність обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" перейде 100% від решти частин об'єкта від частки, що дорівнює 87% за інвестиційним договором від 22 березня 2007 року; в приватну власність обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" перейде 100% інженерних комунікацій та мереж (а.с. 19).

18 листопада 2011 року між Територіальною громадою в особі Севастопольської міської Ради, від імені та в інтересах якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (уповноважений орган), управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій (Замовник) та обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" (інвестор) укладений договір про пайову участь замовників в утворенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури у місті Севастополі №466/12Ф.

Згідно з пунктом 1.1 Договору на підставі договору про дольову участь, укладеного між замовником та інвестором, інвестор здійснює пайову участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя (пайова участь) шляхом перерахування грошових коштів в цільовій фонд утворення та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя Севастопольської міської Ради (цільової фонд).

Відповідно до пункту 1.2 Замовник та інвестор здійснюють будівництво 206 квартирного житлового будинку за адресою: міста Севастополь, вул. Колобова, 22/3, відповідно до цільового призначення за державним актом на право постійного користування землею ІІ-КМ №005774.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору Інвестор перераховує суму пайової участі в розмірі 415 018,00 грн. на рахунок цільового фонду згідно з розрахунком. Величина пайової участі зменшується на величину витрат, пов'язану з будівництвом інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, що розташовані за межами земельної ділянки, відповідно до технічних умов, за умовами передачі їх в комунальну власність.

Інвестор зобов'язався, зокрема, здійснити розрахунки за договором рівними частками або єдиним платежем до 31 грудня 2012 року (пункт 3.1.1).

Відповідно до пункту 4.1 Договір діє до повного виконання інвестором зобов'язань з договором про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Згідно з пунктом 5.1 Договору за порушення строків внесення платежів інвестор несе відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

01 серпня 2012 року між Територіальним управлінням Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у місті Севастополі (замовник) та обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" (інвестор) був укладений акт звірки, за змістом якого сторонами підтверджено, що розподіл прав власності на площі в об'єкті здійснено відповідно інвестиційного договору від 22 березня 2007 року, належне виконання своїх обов'язків за інвестиційним договором від 22 березня 2007 року, а також відсутність будь-яких претензій, вимог, заперечень майнового або іншого характеру (а.с. 124-126).

Згідно з довідкою Територіального управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у місті Севастополі від 20 травня 2013 року №02-18/903, відповідно до затверджених кошторисів та планів асигнувань бюджету на 2008-2012 році кошти на видатки за кодами економічної класифікації „капітальне будівництво (придбання) житла", „капітальний ремонт житлового фонду" та реконструкція житлового фонду" не затверджувались та не виділялись (а.с. 122).

30 жовтня 2012 року Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради на адресу відповідача був скерований лист №01-15/4094 щодо необхідності у виконання зобов'язань за договором №426/11ф від 18 листопада 2011 року перерахувати грошові кошти до 01 січня 2013 року (а.с. 11).

03 січня 2013 року Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради на адресу відповідача був скерований лист №01-15/19, у якому вказано про те, що строк виконання зобов'язань по перерахуванню в Цільовий фонд 415 018,00 грн. сплинув 31 грудня 2012 року, у зв'язку з чим необхідно в строк до 20 січня 2013 року сплатити заборгованість в повному обсязі (а.с. 18).

Проте, відповідач суму пайового внеску за Договором про пайову участь замовників в утворенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури у місті Севастополі №426/11Ф до місцевого бюджету не перерахував, що і стало причиною звернення прокурора в інтересах держави до суду з даним позовом.

Укладення договору про пайову участь в будівництві з боку обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" під впливом тяжких обставин на невигідних умовах, а також наявність підстав для звільнення позивача за зустрічним позовом від пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі положень частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" стало підставою для звернення позивача за зустрічним позовом до суду з вимогами зустрічного позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зі змісту вказаної статті вбачається, що договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки, в той час як зобов'язанням є різновид цивільного правовідношення, яке може виникати як із договору, так і на інших підставах передбачених цивільним законодавством.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору, означає право громадян або юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Зі змісту цієї норми вбачається, що свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів. Змістом договору є умови, які сторони передбачили в угоді.

Аналогічний правовий припис викладений у статті 180 Господарського кодексу України, яка встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Виходячи зі змісту глави 20 Господарського кодексу України, в основу формування договірних зобов'язань покладений принцип вільного волевиявлення, відповідно до якого вирішення судом неврегульованих умов, що виникли при укладенні договору, можливо лише за спільною згодою усіх сторін.

Винятком з цього правила є порядок укладення договорів за державним замовленням або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статті 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Відповідно до вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник об'єкта будівництва зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (окрім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті) та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування до прийняття об'єкта містобудування в експлуатацію.

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідно до частини 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", встановлюють органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 4 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, затвердженого рішенням сесії Севастопольської міської ради №9128 від 26 січня 2010 року, Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської ради, якому делеговані повноваження щодо укладення цивільно-правових угод про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури міста Севастополя, а також виконання зобов`язань за угодами із вищезазначених питань, укладених Севастопольською міською державною адміністрацією у період до 26 січня 2010 року, якій до вказаної дати делегувалися ці повноваження відповідно до рішення Севастопольської міської ради №1429 від 22 жовтня 2003 року.

Отже, органом, який наділений повноваженнями виступати стороною на захист інтересів держави у спірних правовідносинах з питань створення інженерно-транспортної інфраструктури на території міста Севастополя є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради.

Судом першої інстанції було встановлено, що сторонами по справі у виконання положень статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що діяв у момент виникнення спірних правовідносин, був укладений договір про пайову участь замовників в утворенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури у місті Севастополі №426/11Ф, при цьому обов'язок перерахування суми пайової участі у розмірі 415 018,00 грн. було покладено сторонами саме на інвестора (відповідача), який зобов'язався здійснювати розрахунки за договором до 31 грудня 2012 року.

За змістом Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Інвестор зобов'язався здійснити розрахунки за договором до 31 грудня 2012 року (пункт 3.1.1).

Судом встановлено, що сторонами Договору про пайову участь замовників в утворенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури у місті Севастополі №426/11Ф була досягнута згода за усіма істотними умовами договору, будь-яких заперечень або протоколів розбіжностей щодо істотних умов договору сторонами не представлено.

При цьому відповідно до пункту 2.1 Договору про дольову участь у будівництві від 19 червня 2010 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю „Інтерстройсервіс" та обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Приморський", останній прийняв на себе обов'язки генерального замовника; а також відповідно до пункту 2.4.2 зобов'язався, зокрема, за рахунок власних або залучених коштів здійснити побудову об'єкта, а також загальних інженерних мереж та комунікацій та по закінченні будівництва забезпечити прийняття закінчених будівництвом об'єктів до експлуатації.

Таким чином обов'язки з фінансування об'єкту будівництва прийняв на себе відповідач за первісним позовом, з огляду також і на те, що кошторисних призначень у 2007-2013 роках у Територіального управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у місті Севастополі на здійснення будівництва не передбачалося, про що свідчить відповідна довідка Територіального управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у місті Севастополі (а.с. 122).

З огляду на означене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що належним відповідачем за вимогами первісного позову у даній справі є саме обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський", та відповідно, вважає заяву про залучення в якості іншого відповідача за первісним позовом Територіального управління Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій у місті Севастополі необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Заявник апеляційної скарги посилаючись на укладення договору під впливом помилки, тяжкої обставини (загрози затримки введення об'єкту в експлуатацію) просив визнати договір про пайову участь в створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Севастополя №426/12ф від 18 листопада 2011 року - недійсним, а пункт 2.1 цього договору та додаток до означеного договору такими, що суперечать нормам статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності".

Але, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що вимоги зустрічного позову є недоведеними з огляду на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, частиною 1 статті 233 Цивільного кодексу України, встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкладай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин який вчиняється особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризується тим, що особа вчиняє їх добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. За відсутності тяжких обставин потерпіла особа взагалі або на зазначених умовах не укладала би правочин.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 „Про судовому практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зазначено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 Цивільного кодексу України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутству та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти таких правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

За переконанням суду, тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначатися судом з урахуванням всіх обставин справи. Сторона, яка оскаржує правочин, повинна довести, що за відсутності тяжких обставин вона взагалі, або на зазначених умовах не укладала би правочин. При цьому, визнання правочину недійсним не може пов'язуватися з тим, чи усвідомлювала сторона користь, яку матиме від нього.

Правочини, який вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Тобто, в таких випадках немає обману або помилки.

В той же час, позивач за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві в якості підстав недійсності договору посилається на помилку при його укладенні.

Відповідно до частин першої і другої статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 Цивільного кодексу України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом листа Верховного суду України „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним" від 24 листопада 2008 року воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Відповідно до позиції Верховного Суду України такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України - кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Так, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що позивачем за зустрічним позовом у відповідності до статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, абз.2 пункту Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06 листопада 2009 року та листа Верховного суду України „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним" від 24 листопада 2008 року до матеріалів справи не надано доказів, які б свідчили про помилку або наявність вплив тяжких обставин для заявника апеляційної скарги щодо укладення спірного правочину.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 40 Закону України „Про регулювання містобудівної діяльності" до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла.

Так, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) у зустрічний позовній заяві посилається на те, що об'єкт будівництва належить до житлового фонду соціального призначення, у зв'язку з чим наявні підставі для звільнення його від пайової участі на підставі частині 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про те, що він вважає вказане вище твердження відповідача (позивача за зустрічним позовом) недоведеним, обґрунтованим з огляду на таке.

Статтею 4 Житлового кодексу Української СРС передбачено, що жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України „Про житловий фонд соціального призначення" житловий фонд соціального призначення - сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту.

Частиною 3 статті 2 Закону України „Про житловий фонд соціального призначення" встановлено, що соціальне житло надається органами місцевого самоврядування.

Відповідно до положень частини 2 статті Житлового кодексу Української СРС та пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України „Про житловий фонд соціального призначення" до житла з житлового фонду соціального призначення належать, у тому числі, квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, котрі надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту, у порядку черги на одержання соціального житла.

Згідно з частини 5 статті 3 Закону України „Про житловий фонд соціального призначення" соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Частинами 2, 7 статті 4 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" встановлено, що державна підтримка будівництва доступного житла полягає у сплаті державою 30 відсотків вартості будівництва (придбання) доступного житла та/або наданні пільгового іпотечного житлового кредиту, яка здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів.

Порядком забезпечення громадян доступним житлом, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2009 року №140 закріплено, що об'єкт фінансування за цим порядком, це об'єкт житлового будівництва чи квартира в об'єкті житлового будівництва.

Так, обслуговуючим кооперативом „Житлово-будівельний кооператив „Приморський" не надано документів, які підтверджують факт фінансування будівництва багатоповерхового житлового будинку по вул. Колобова, 22, за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, або інших документів, на підтвердження вимог про звільнення від пайової участі на підставі пункту 3 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Зазначення в Дозволі на виконання будівельних робіт №1326 від 12 грудня 2007 року про будівництва комплексу багатоповерхових робіт із службовими квартирами для працівників управління Міністерства надзвичайних ситуацій України у місті Севастополі не підтверджує факту будівництва житлового фонду соціального призначення та доступного житла, у розумінні пункту 3 частини 4 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", частини 1 статті 1, частини 3 статті 2, пункту 1 частини 1 статті 3, частини 5 статті 3 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення" та пункту 1 частини 1, частини 2, 7 статті 4 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва".

З огляду на означене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо недоведеності зустрічних позовних вимог та відмову у їх задоволенні, цілком правомірними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України та статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання.

Відповідно до положень статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом першої інстанції було встановлено, що наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 415 018,00 грн. підтверджена належними доказами, письмових доказів сплати даного боргу відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 415 018,00 грн. є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також прокурор просив суд першої інстанції стягнути з відповідача суму пені за неналежне виконання обов'язку у розмірі 10 062,76 грн. відповідно до представленого рахунку.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статей 3-4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Так, господарські суду встановили, що сторонами у договорі у договорі №426/11 від 18 листопада 2011 року не узгоджено умов щодо стягнення пені та не встановлено її розміру, тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо того, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені є необґрунтованим та таким що не підлягають задоволенню.

Також, прокурор просив суд першої інстанції стягнути з відповідача суму 3% річних від простроченої суми за представленим розрахунком (а.с. 9) у розмірі 2 012,55 грн. та суму інфляційних витрат - 830,03 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції було встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобов'язання за договором в частині оплати грошових коштів, отже, нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами, а також інфляційних витрат колегія суддів вважає правомірним.

Але, вивчивши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, зроблений позивачем, суд першої інстанції правомірно визнав його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Так, при проведенні розрахунку збитків від інфляції позивачем були застосовані рекомендації, що викладені в Листі Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року №62-97Р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 417 860,58 грн., а саме 41 5018 грн. - сума основного боргу, 2 012,55 грн. - 3% річних, 830,03 грн. - інфляційні витрати.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 30 травня 2013 року у справі №919/320/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді Ю.В. Борисова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Прокурор Гагарінського району міста Севастополя (вул. Корчагіна, 16, Севастополь, 99014)

2. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5, Севастополь, 99011)

3. Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Приморський" (вул. Пожарова, 22, Севастополь, 99008)

4. Територіальне управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в м. Севастополі (вул. О. Кошового, 6, Севастополь, 99007)

до відома:

5. Прокуратури міста Севастополя (вул. Л. Павліченко, 1, місто Севастополь, 99011)

6. Господарський суд міста Севастополя