Постанова

від 17.07.2013 по справі 826/10356/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 липня 2013 року 11:12 № 826/10356/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В. розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехприлад" до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дії, скасування наказу №741 від 22.04.2013.

за участю представників сторін:

від позивача : Петровськ-Іваніченко О.С.

від відповідача: Ріпак О.Д.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17.07.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 квітня 2013 року № 741 "Про проведення документальної позапланової перевірки"; визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехприлад", за результатами якої складено акт від 26 квітня 2013 року № 1587/22-205/37826521.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що Відповідачем незаконно було винесено Наказ на проведення перевірки та дії Відповідача є незаконними та такими, які порушують законні права підприємства.

Відповідач проти позову заперечує з підстав викладених в запереченні на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Позивач отримав від ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС Лист від 28.03.2013 р №3381/10/22-214, в якому просив надати пояснення та їх документальні підтвердження щодо взаємовідносин з ТОВ «Трейд-Ком.Ін.» за період з 01.01.2012 р. по 28.02.2013р.

У відповідності до пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Позивачем було направлено на адресу Податкового органу Лист від 01.04.2013 р. №6/04, в якому повідомлялося, що запит було складено з порушенням вимог податкового законодавства, в такому випадку Позивач не зобов'язаний надавати відповідь на запит.

Податковим органом було прийнято Наказ від 22.04.2013 року №741 «Щодо проведення документальної позапланової перевірки» (надалі по тексту Наказ №741).

В Наказі №741 зазначено наступне: «Провести документальну позапланову перевірку ТОВ "Нафтогазтехприлад" (код за ЄДРПОУ 37826521) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТРЕЙД-КОМ. ІН.» (код ЄДРПОУ 37701861) за період з 01.07.2012 р. по 31.01.2013 р. тривалістю 3 робочих днів з 22.04.2013 р. по 24.04.2013 р.

Суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне:

Згідно зі ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 5, 6 ст.71 КАС України суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Положеннями ч.1 ст. 72 КАС України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пп.75.1.2., п.75.1. ст.75 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Особливості проведення документальної позапланової виїзної перевірки визначені статтею 78 Кодексу, які містить вичерпний перелік підстав для її проведення.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (п.78.4. ст.78 Кодексу).

У відповідності до пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України встановлює, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язків письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту; платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом; платником податків подано органу державної податкової служби уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної податкової служби; виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки; розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків; платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень; щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання; отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні; органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Судом під час розгляду справи не встановлено, а відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження існування в межах спірних правовідносин будь-якої підстави для проведення документальної позапланової перевірки, що визначені в пункті 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, дії Податкового органу щодо проведення документальної позапланової перевірки Позивача здійснено не на підставі та не у межах, визначених Податковим кодексом України, а тому є протиправними та Наказ №741 підлягає скасуванню.

Крім того, суд звертає увагу, що в Наказі №741 не зазначено, яка є перевірка позапланова виїзна, чи не виїзна, що в свою чергу суперечить законодавству.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині щодо визнання протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 квітня 2013 року № 741 "Про проведення документальної позапланової перевірки" підлягають задоволенню.

В частині щодо визнання протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехприлад", за результатами якої складено акт від 26 квітня 2013 року № 1587/22-205/37826521, суд зазначає наступне.

Співробітниками ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Нафтогазтехприлад" (код за ЄДРПОУ 37826521) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ТРЕЙД-КОМ. ІН.» (код ЄДРПОУ 37701861) за період з 01.07.2012 р. по 31.01.2013 р. тривалістю 3 робочих днів з 22.04.2013 р. по 24.04.2013 р. За результатами перевірки складено Акт від 26.04.2013 р. №1587/22-205/37826521.

В Акті перевірки зазначено, що перевірка проводиться на підставі направлення від 22.04.2013 р. №648, виданого ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС, в той час, як законодавством чітко зазначено, що перевірка повинна проводитися на підставі Наказу та повідомлення, про це Платника податків, що в свою чергу свідчить про протиправність дій Відповідача.

Крім того, в висновках Акту перевірки зазначено, що Товариством порушено вимоги п.138.5.1, 135.2, пп.. 135.4.1, п. 135.4 ст. 135, п. 137.1, 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, в результаті підприємством до складу доходів по взаємовідносинах з контрагентами-покупцями суму 2795875 грн.; пп.. 138.1.1, п. 138.1, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством безпідставно віднесено до складу витрат вартість отриманих товарів в загальному на суму 2795875 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 602 233 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.6, ст.198, п.201.4, п.201.8, п.201.10 ст.201. Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, в результаті чого податковий кредит на загальну з податок на додану вартість на з суму 593105 грн.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець) та ТОВ «ТРЕЙД-КОМ. ІН.» (Продавець) було укладено Договір №3/7-12 від 07.07.2012 р. (надалі по тексту Договір №3/7-12).

У відповідності до п.1.1 Договору №3/7-12, постачальник зобов'язується передати або надати у зумовлені строки Покупцеві товар, виконати роботи, надати послуги, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару, виконаних робіт, наданих послуг, перелік та ціна, яких вказується специфікацією, що додається до Договору і є невід'ємною частиною.

Згідно п. 2.1 вищезазначеного Договору, ціна товару, виконаних робіт, наданих послуг, вказується в у специфікаціях, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується специфікаціями, Актами приймання-передачі, Актами здачі-приймання робіт, податковими накладними, банківськими виписками та іншими документами (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Крім того, в матеріалах справи міститься Договір про закупівлю приладів для вимірювання фізичних та хімічних величин від 12.09.2012 р., укладеного між Позивачем (Продавець) та ДК «Укргазвидобування ПАТ «НАК «Нафтобаз України» (Покупець).

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2 даного Договору, Продавець зобов'язується у 2012 р. на умовах, визначених Договором, поставити Покупцю прилади для вимірювання фізичних та хімічних величин (далі товар), а Покупець зобов'язується на умовах, визначених Договором, прийняти і оплатити такі «Товари». Найменування (номенклатура, асортимент0, кількість та вартість «Товарів», що зобов'язується поставити «Продавець», зазначено в Специфікації №1 та Специфікації №2, що додаються до Договору і є його невід'ємною частиною (Додаток №1 до Договору).

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується калькуляцією, Специфікаціями, видатковими накладними, довіреністю, Актами приймання-передачі, податковими накладними, банківськими виписками та іншими документами (оригінали були дослідженні в судовому засіданні та копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директорів Товариств на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача та позивачем від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені, як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зобов'язання сторін по договорами були виконані в повному обсязі, що підтверджує первісною документацією, яка міститься в матеріалах справи (копії залучені до матеріалів справи).

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржувані договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази того, що отримані послуги по договору були Позивачем в подальшому реалізовані, що в свою чергу не заперечується і Відповідачем.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Також, Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду, що за результатом перевірки були винесенні податкові повідомлення-рішення, що в свою чергу суперечить законодавству.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Постанові ВАСУ від 19 грудня 2012 р. К/9991/64526/12; Постанові ВАСУ від 05 вересня 2012 року К/9991/42479/12; Постанова ВАСУ 14.11.2012 р. №К/9991/50772/12, Ухвалах ВАСУ від 07 листопада 2012 К/9991/48571/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в даній частині підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 квітня 2013 року № 741 "Про проведення документальної позапланової перевірки".

3. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехприлад", за результатами якої складено акт від 26 квітня 2013 року № 1587/22-205/37826521.

4. Судові витрати в сумі 34,41 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазтехприлад" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук