Рішення

від 15.07.2013 по справі 760/5794/13-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/5794/13-ц

2-2443/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15 липня 2013 року м. Київ

Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Прокопчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства «Автодорексплуатація» про визнання правочинів мнимими та фіктивними,

в с т а н о в и в:

03 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ВАТ «Автодорексплуатація» про визнання правочинів мнимими та фіктивними.

Свої вимоги мотивує тим, що 04 червня 2003 року між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 800000 гривень; 01 липня 2005 року - на суму 330000 гривень; 01 листопада 2005 року - на суму 510000 гривень; 01 серпня 2008 року - на суму 3760000 гривень.

28 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Автодорексплуатація» був складений акт звірки розрахунків за договорами позик від 04 червня 2003 року; 01 липня 2005 року; 01 листопада 2005 року; 01 серпня 2008 року на загальну суму 5400000 гривень.

01 вересня 2008 року між ВАТ «Автодорексплуатація», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена угода про заміну кредитора в зобов'язанні, за якою всі права та обов'язки позикодавця (ВАТ «Автодорексплуатація») переходять до ОСОБА_3

03 лютого 2010 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва, що набрало законної сили 29 квітня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_2 та позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 були задоволені в повному обсязі. Зокрема, встановлено факт фактичного проживання однією сім'єю, поділене майно між нею та ОСОБА_2, стягнуто солідарно з неї та ОСОБА_2 5401952 гривні.

Вважає зазначені вище договори позики фіктивними та такими, що укладені без наміру створення правових наслідків, що зумовлювались цими правочинами.

Звертає увагу, що станом на дату укладення договору від 04 червня 2003 року кредитор не був зареєстрований як юридична особа. Крім того, у видатковому касовому ордері від 04 червня 2003 року зазначено, що кошти позичальником отримані за паспортом, виданим 24 червня 2004 року, що само по собі є неможливим з огляду на дату укладення договору та дату виготовлення видаткового касового ордеру.

Стосовно договорів від 01 липня 2005 року та 01 листопада 2005 року звертає увагу на відсутність господарської діяльності підприємства з моменту реєстрації.

Щодо договору від 01 серпня 2008 року зазначає, що на підставі постанови Господарського суду м. Києва від 14 червня 2007 року кредитор знаходився в процесі ліквідації, що передбачає закриття банківських рахунків з передачею керівництва підприємством ліквідаційній комісії.

Також посилається на те, що у видаткових касових ордерах за кожним з договорів відсутні підписи позичальника про отримання коштів та підписи касира. Крім того, касові ордери не містять необхідних реквізитів.

Просить ухвалити рішення, яким:

- визнати мнимою угоду від 04 червня 2003 року, укладену між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 800000 гривень;

- визнати фіктивним правочин від 01 листопада 2005 року, укладений між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 510000 гривень;

- визнати фіктивним правочин від 01 липня 2005 року, укладений між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 330000 гривень;

- визнати фіктивним правочин від 01 серпня 2008 року, укладений між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 3760000 гривень;

- визнати фіктивними акт звірки розрахунків за договорами позики від 04 червня 2003 року, 01 липня 2005 року, 01 листопада 2005 року, 01 серпня 2008 року на загальну суму 5400000 гривень від 28 серпня 2008 року, укладеними між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2;

- визнати фіктивною угоду про заміну кредитора у зобов'язанні від 01 вересня 2008 року, укладену між ВАТ «Автодорексплуатація», ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року в задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 105-108).

12 грудня 2012 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва зазначене рішення залишено без змін (т. 1, а.с. 169-173).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 12 грудня 2012 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1, а.с. 227-228).

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала заявлений позов з підстав, зазначених у позовній заяві та просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся в порядку, передбаченому ч. 9 ст. 74 ЦПК України шляхом публікації оголошення в пресі (т. 2, а.с. 99). Подав до суду письмові заперечення проти позову (т. 2, а.с. 35-37) та заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача (т. 2, а.с. 38-39).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся (т. 2, а.с. 60, 61).

Відповідач ВАТ «Автодорексплуатація» в судове засідання не з'явилося, про час та місце розгляду справи повідомлялося в порядку передбаченому ч. 9 ст. 74 ЦПК України шляхом публікації оголошення в пресі (т. 2, а.с. 99).

Суд за згодою позивача ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 224 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що між ВАТ «Автодорексплуатація» і ОСОБА_2 були укладені наступні договори позики: 04 листопада 2003 року на суму 800000 гривень (т. 1, а.с. 17-18, 202); 01 липня 2005 року на суму 330000 гривень (т. 1, а.с. 23-24); 01 листопада 2005 року на суму 510000 гривень (т. 1. а.с. 20-21); 01 серпня 2008 року на суму 3760000 гривень (т. 1, а.с. 26-27).

28 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Автодорексплуатація» складений акт звірки розрахунків за договорами позик від 04 червня 2003 року; 01 липня 2005 року; 01 листопада 2005 року; 01 серпня 2008 року на загальну суму 5400000 гривень (т. 1, а.с. 217).

01 вересня 2008 року між ВАТ «Автодорексплуатація», ОСОБА_2, ОСОБА_3 була укладена угода про заміну кредитора в зобов'язанні, відповідно до якої всі права та обов'язки позикодавця (ВАТ «Автодорексплуатація») переходять до ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 29, 218).

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва 03 лютого 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності та за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа ВАТ «Автодорексплуатація» про повернення грошових коштів, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності.

Встановлено факт фактичного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю з моменту юридичного розлучення, а саме з 21 лютого 2005 року до 28 березня 2009 року.

Поділено майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Також задоволено позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 як нового кредитора за договорами позики, укладеними між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2, від 01 липня 2005 року на суму 330000 гривень, від 01 серпня 2008 року на суму 3760000 гривень, від 01 листопада 2005 року на суму 510000 гривень, від 04 червня 2003 року на суму 800000 гривень до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з них боргу в розмірі 5400000 гривень (т. 2, а.с. 69-75).

При розгляді справи ОСОБА_1 підтвердила, що до договору позики від 04 червня 2003 року на суму 800000 гривень є додаткова угода сторін № 1 від 04 листопада 2003 року, в якій сторони зазначили, що датою укладення договору позики слід вважати 04 листопада 2003 року (т. 1, а.с. 202).

У судовому засіданні 15 липня 2013 року в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 10 ЦПК України судом ОСОБА_1 роз'яснювалось її право на зміну, уточнення позовних вимог щодо визнання мнимою угоди від 04 листопада 2003 року (дата укладення договору змінена додатковою угодою сторін).

Позивач ОСОБА_1 підтвердила, що вважає за необхідне визнати мнимою угоду - договір позики саме від 04 червня 2003 року.

Зі змісту наданої суду додаткової угоди № 1 від 04 листопада 2003 року до договору позики від 04 червня 2003 року (т. 1, а.с. 202) вбачається, що в зв'язку з допущеною у договорі позики від 04 червня 2003 року технічною помилкою, а саме: невірним зазначенням дати укладення договору « 04 червня 2003 року», сторони підписали дану додаткову угоду про наступне:

«Вважати датою укладення Договору позики від 04 червня 2003 року - дату 04 листопада 2003 року.

Дана Додаткова угода №1 є невід'ємною частиною Договору позики від 04 червня 2003 року».

Наведе свідчить про те, що датою укладення договору позики на суму 800000 гривень слід вважати 04 листопада 2003 року, оскільки сторони угоди підтвердили це своїми підписами в додатковій угоді № 1 від 04 листопада 2003 року.

Вбачається, що на день розгляду справи судом договору позики від 04 червня 2003 року на суму 800000 гривень, укладеного між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2, не існує.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У судовому засіданні позивач не вважала за необхідне змінювати чи уточнювати позовні вимоги в цій частині, тому в задоволені позову про визнання мнимою угоди - договору позики від 04 червня 2003 року слід відмовити, оскільки такого договору позики сторін на 800000 гривень від 04 червня 2003 року не існує як предмету спору.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З аналізу зазначених норм випливає, що визнання угоди мнимою та визнання правочину фіктивним, можливе за відсутності вчинення їх сторонами будь-яких дій на виконання таких угод.

Стосовно фіктивності договорів від 01 липня 2005 року та 01 листопада 2005 року ОСОБА_1 посилається на відсутність господарської діяльності ВАТ «Автодорексплуатація» з моменту реєстрації.

Щодо договору від 01 серпня 2008 року зазначає, що на підставі постанови Господарського суду м. Києва від 14 червня 2007 року кредитор знаходився у процесі ліквідації, що передбачає закриття банківських рахунків з передачею керівництва підприємством ліквідаційній комісії.

Зазначені об'єктивні обставини унеможливлювали передачу коштів за договором позики.

Також посилається на те, що у видаткових касових ордерах за кожним з договорів відсутні підписи позичальника про отримання коштів та підписи касира. Крім того, касові ордери не містять необхідних реквізитів.

Зазначені доводи підтверджуються наданими письмовими доказами.

Постановою Господарського суду міста Києва від 14 червня 2007 року встановлено, що ВАТ «Автодорексплуатація» не виконує покладені на нього ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» обов'язки та не подає до органів державної податкової служби податкових декларацій і документів фінансової звітності з моменту реєстрації, що свідчить про відсутність господарської діяльності (т. 2, а.с. 87-90).

Цією ж постановою ухвалено припинити Відкрите акціонерне товариство «Автодорексплуатація» та зобов'язати державного реєстратора створити ліквідаційну комісію для здійснення заходів щодо припинення юридичної особи в зв'язку з ліквідацією, внести до Єдиного державного реєстру запис про судове рішення, провести державну реєстрацію припинення юридичної особи відповідно до чинного законодавства.

Зазначене підтверджує доводи позивача про перебування кредитора в процесі ліквідації, а це в свою чергу передбачає закриття банківських рахунків з передачею керівництва підприємством ліквідаційній комісії.

Вбачається, що цією постановою господарського суду встановлено відсутність господарської діяльності підприємства (ВАТ «Автодорексплуатація»), закриття банківських рахунків, а відтак і можливість реально укладати оспорювані договори.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Заслуговують на увагу і посилання позивача на те, що у видаткових касових ордерах за кожним із договорів відсутні підписи позичальника про отримання коштів та підписи касира.

Акти передачі коштів юридичною особою фізичній особі не можуть підміняти видаткові касові ордери та не є в такому випадку бухгалтерськими документами.

Суд погоджується і з доводами ОСОБА_1 про те, що зі змісту рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2010 року, яким встановлено факт фактичного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю з моменту юридичного розлучення, а саме з 21 лютого 2005 року по 28 березня 2009 року та поділено майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також задоволено позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 як нового кредитора за договорами позики, укладеними між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2, від 01 липня 2005 року на суму 330000 гривень, від 01 серпня 2008 року на суму 3760000 гривень, від 01 листопада 2005 року на суму 510000 гривень, від 04 червня 2003 року на суму 800000 гривень до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з них боргу в розмірі 5400000 гривень не вбачається, що судом досліджувалися обставини укладення зазначених договорів позики та угоди про заміну кредитора (т. 2, а.с. 69-75).

Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у частині визнання фіктивними правочинів, укладених між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 від 01 листопада 2005 року на суму 510000гривень; 01 липня 2005 року на суму 330000 гривень; 01 серпня 2008 року на суму 3760000 гривень, та визнання фіктивною угоди про заміну кредитора у зобов'язанні від 01 вересня 2008 року, укладену між ВАТ «Автодорексплуатація», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як такі, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочинами.

Щодо визнання фіктивними акту звірки розрахунків за договорами позик від 04 червня 2003 року, 01 липня 2005 року, 01 листопада 2005 року, 01 серпня 2008 року на загальну суму 5400000 гривень від 28 серпня 2008 року, укладеними між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2, то зазначені вимоги не підлягають задоволенню.

Позивач вважає, що зазначений акт звірки порушує її права, а тому просить визнати його фіктивним.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 4 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України.

Юридичним актом, який може бути оспорений у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий в межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів.

Акти звірки є одним з доказів для сторін стосовно розрахунків по договорах позики. Відповідно, в разі визнання угод фіктивними, акти звірки розрахунків не мають жодного правового значення та не породжують ні прав, ні обов'язків.

Відповідач ОСОБА_2 направив до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача (т. 2, а.с. 38-39).

При вирішенні цієї заяви, суд виходить з того, що ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом 03 квітня 2012 року (т. 1, а.с. 2-5). У позовній заяві зазначала, що про існування всіх правочинів їй стало відомо під час розгляду Солом'янським районним судом м. Києва цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до неї про поділ спільної сумісної власності, третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3, третя особа без самостійних вимог ВАТ «Автодорексплуатація».

Відповідачами не надано належних доказів на спростування цих доводів позивача, тому вбачається, що позов заявлено у визначений статтями 257, 261 ЦК України строк та відсутні правові підстави для відмови в задоволені позову в зв'язку з спливом позовної давності на звернення в суд за захистом порушеного права.

Керуючись ст. 58 ЦК України (в редакції Закону 1963 року), статтями 6, 15, 202, 203, 234, 257, 261 ЦК України (в редакції Закону 2003 року), статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223-226 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства «Автодорексплуатація» про визнання правочинів мнимими та фіктивними задовольнити частково.

Визнати фіктивним правочин - договір позики від 01 липня 2005 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 330000 гривень.

Визнати фіктивним правочин - договір позики від 01 листопада 2005 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 510000 гривень.

Визнати фіктивним правочин - договір позики від 01 серпня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 3760000 гривень.

Визнати фіктивним правочин - угоду про заміну кредитора у зобов'язанні від 01 вересня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Автодорексплуатація», ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 гривень 76 копійок судового збору та 420 гривень витрат на публікацію оголошення в пресі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 35 гривень 76 копійок судового збору та 420 гривень витрат на публікацію оголошення в пресі.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Автодорексплуатація» на користь ОСОБА_1 35 гривень 76 копійок судового збору та 420 гривень витрат на публікацію оголошення в пресі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: