Рішення

від 17.08.2015 по справі 760/5794/13-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

760/5794/14-ц

2-811/14

Солом'янський районний суд м. києва

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі судді Кицюк В.С.,

за участю секретаря Грінченко Е.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства «Автодорексплутація» про визнання правочину фіктивним, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2012 року позивач звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнень просила визнати фіктивним договір позики від 04 червня 2003 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Автодорексплуатація» (далі - АВТ «Автодорексплуатація») та ОСОБА_2 на суму 800 000,00 грн., правочини від 01 листопада 2005 року, укладені між ВАТ «Автодорекксплуатація» та ОСОБА_4 на суму 510 000,00 грн., 01 липня 2005 року, укладені між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 330 000,00 грн., 01 серпня 2008 року, укладені між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 3 760 000,00 грн.,а також визнати акт звірки розрахунків за вищезазначеними договорами позик від 04.06.2003 року, 01.07.2005 року, 01.11.2005 року, 01.08.2008 року на загальну суму 5 400 000,00 грн. від 28 серпня 2008 року, укладеного між ВАТ «Автодорексплуатація», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що станом на дату укладання договору від 04 червня 2003 року кредитор не був зареєстрований як юридична особа. Крім того, у видатковому касовому ордері від 04 червня 2003 року зазначено в графі «одержувач», що кошти позичальником отримані за паспортом виданим «24.06.04», що само по собі є неможливим з огляду на дату укладення договору та дату виготовлення видаткового касового ордеру. Щодо договорів від 01 липня 2005 року та 01 листопада 2005 року зазначала про відсутність господарської діяльності підприємства з моменту реєстрації. Щодо договору від 01 серпня 2008 року зазначала, що на підставі постанови Господарського суду м. Києва від 14 червня 2007 року кредитор знаходився у процесі ліквідації, що передбачає закриття банківських рахунків з передачею керівництва підприємством ліквідаційній комісії. Також позивач стверджувала, що у видаткових касових ордерах, за кожним із договорів, відсутні підписи позичальника про отримання коштів та підписи касира. Окрім того, касові ордери не містять необхідних реквізитів. Відповідно вважала і угоду про відступлення права вимоги фіктивною (Том №1 а.с.2-5)

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано фіктивним договір позики від 01 липня 2005 року, укладений між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 510 000,00 грн., визнано фіктивним договір позики від 01 серпня 2008 року, укладений між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 на суму 3 760 000,00 грн., визнано фіктивним правочин - угоду про заміну кредитора в зобов`язанні від 01 вересня 2008 року, укладений між ВАТ «Автодорекпслуатація», ОСОБА_2 та ОСОБА_3, в задоволенні решти вимог - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати (Том №2 а.с.104-109, 142-144)

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ВАТ «Автодорексплуатація» про визнання фіктивною угоди від 04 листопада (04 червня) 2003 року скасовано та в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (Том №2 а.с.166-167)

При цьому, судами було встановлено наступне.

Між ВАТ «Автодорексплуатація» і ОСОБА_2 були укладені наступні договори позики: 04 листопада 2003 року на суму 800 000,00 гривень (Том №1, а.с.17-18, 202); 01 липня 2005 року на суму 330 000,00 гривень (Том №1, а.с.23-24); 01 листопада 2005 року на суму 510 000,00 гривень (Том №1 а.с.20-21); 01 серпня 2008 року на суму 3 760 000,00 гривень (Том №1, а.с.26-27)

28 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Автодорексплуатація» складений акт звірки розрахунків за договорами позик від 04 червня 2003 року; 01 липня 2005 року; 01 листопада 2005 року; 01 серпня 2008 року на загальну суму 5 400 000,00 гривень (Том №1 а.с.217)

01 вересня 2008 року між ВАТ «Автодорексплуатація», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була укладена угода про заміну кредитора в зобов'язанні, відповідно до якої всі права та обов'язки позикодавця (ВАТ «Автодорексплуатація») переходять до ОСОБА_3 (Том №1 а.с.29, 218)

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва 03 лютого 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільної сумісної власності та за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа ВАТ «Автодорексплуатація» про повернення грошових коштів, задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ спільної сумісної власності. Встановлено факт фактичного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю з моменту юридичного розлучення, а саме з 21 лютого 2005 року до 28 березня 2009 року. Поділено майно між ними, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Також задоволено позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 як нового кредитора за договорами позики, укладеними між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2, від 01 липня 2005 року на суму 330 000,00 гривень, від 01 серпня 2008 року на суму 3760000,00 гривень, від 01 листопада 2005 року на суму 510 000,00 гривень, від 04 червня 2003 року на суму 800 000,00 гривень до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з них боргу в розмірі 5 400 000,00 гривень (Том №2 а.с.69-75)

Також судами було встановлено, що до договору позики від 04 червня 2003 року на суму 800 000,00 гривень є додаткова угода сторін № 1 від 04 листопада 2003 року, в якій сторони зазначили, що датою укладення договору позики слід вважати 04 листопада 2003 року (Том №1 а.с.202)

Зі змісту наданої суду додаткової угоди № 1 від 04 листопада 2003 року до договору позики від 04 червня 2003 року (Том №1 а.с.202) вбачалося, що в зв'язку з допущеною у договорі позики від 04 червня 2003 року технічною помилкою, а саме: невірним зазначенням дати укладення договору « 04 червня 2003 року», сторони підписали дану додаткову угоду про наступне:

«Вважати датою укладення Договору позики від 04 червня 2003 року - дату 04 листопада 2003 року. Дана Додаткова угода №1 є невід'ємною частиною Договору позики від 04 червня 2003 року».

Наведе дало підстави суду стверджувати про те, що датою укладення договору позики на суму 800 000,00 гривень слід вважати 04 листопада 2003 року, оскільки сторони угоди підтвердили це своїми підписами в додатковій угоді № 1 від 04 листопада 2003 року.

Суд зробив висновок про те, що на день розгляду справи судом договору позики від 04 червня 2003 року на суму 800 000,00 гривень, укладеного між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2, не існує.

Керуючись ч.1 ст.11 ЦПК України і зважаючи на те, що позивач не вважала за необхідне змінювати чи уточнювати позовні вимоги в цій частині, тому в задоволені позову про визнання фіктивною угоди - договору позики від 04 червня 2003 року суд відмовив, акцентувавши увагу на тому, що такого договору позики сторін на 800 000,00 гривень від 04 червня 2003 року не існує як предмету спору, оскільки позивач про це не заявляла .

В той же час касаційний суд зазначив, що висновки суду щодо відмови у визнанні фіктивною угоди від 04 листопада (04 червня) 2003 року є передчасними, оскільки не перевірені письмові докази у справі на підтвердження позиції позивача в цій частині (Том №2 а.с.167)

Так, 12 червня 2015 року позивач подала до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій фактично уточнила свої позовні вимоги і виклала їх в наступній редакції, а саме просить суд визнати фіктивним правочин - Додаткову угоду №1 від 04 листопада 2003 року до договору позики від 04 червня 2003 року, укладену між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2 від 04 листопада 2003 року (Том №3 а.с.27-28)

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до положень ст.74 ЦПК України (Том №3 а.с.2-4, 11-13, 20-23, 36-41). В свою чергу, позивач подала заяву про розгляд справи за її відсутності, окремо зазначила, що позовні вимоги підтримує та проти винесення заочного рішення не заперечує (Том №3 а.с.42)

Суд за згодою позивача вважає за можливе ухвалити рішення в порядку заочного провадження на підставі наявних доказів у справі згідно ст. ст.224-226 ЦПК України.

Відповідно до ст.214 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При цьому, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.1 ст.11 ЦПК України)

Саме на сторони покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених законом, зокрема, ст.61 ЦПК України (ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України)

Наведені судом обставини справи, встановлені рішеннями судів, в порядку ч.3 ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню і враховуються судом при прийнятті рішення у справі.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі до 21 лютого 2005 року і у фактичних шлюбних правовідносинах з 21 лютого 2005 року по 28 березня 2009 року. Судом також встановлено, що 04 листопада 2003 року було укладено договір позики, за яким ВАТ «Автодорексплуатація» надало, а ОСОБА_2 отримав позику в розмірі 800 000,00 грн. При укладанні цього договору сторонами угоди було допущено помилку, а саме, неправильно вказано дату правочину 04 червня 2003 року, яка була виправлена додатковою угодою від 04 листопада 2003 року.

Заперечуючи зазначену угоду, позивач вказує на її удаваність. Зазначала, що станом на 03 червня 2003 року ВАТ «Автодорексплуатація» не було зареєстроване як юридична особа. На підтвердження недійсності вказаного правочину посилалася на обставини, зазначені у письмових документах, складених відповідачами.

Так згідно з пунктом 3.1 спірного договору позика отримана ОСОБА_2 готівкою у день підписання договору (Том №1 а.с.17)

Згідно з видатковим ордером про видачу 800 000,00 грн. готівки кошти видані 04 червня 2003 року. Крім того, в ордері зазначені дані паспорта боржника, виданого йому 24 червня 2004 року, - через рік після виготовлення ордера (Том №1 а.с.19)

Зважаючи на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку пр. те, що зазначена додаткова угода є також фіктивною, відтак підстав стверджувати про достовірність додаткової угоди від 04 листопада 2003 року та акта передачі грошей від цього ж числа, немає.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

У п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З аналізу зазначених норм випливає, що визнання угоди мнимою та визнання правочину фіктивним, можливе за відсутності вчинення їх сторонами будь-яких дій на виконання таких угод.

Рішеннями судів, які набрали законної сили, встановлено фіктивність договорів від 01 липня 2005 року та 01 листопада 2005 року, у зв`язку з відсутністю господарської діяльності ВАТ «Автодорексплуатація» з моменту реєстрації.

Щодо договору від 01 серпня 2008 року, то його фіктивність підтверджена на підставі постанови Господарського суду м. Києва від 14 червня 2007 року, згідно якої кредитор знаходився у процесі ліквідації, що передбачає закриття банківських рахунків з передачею керівництва підприємством ліквідаційній комісії. Також постановою Господарського суду міста Києва від 14 червня 2007 року встановлено, що ВАТ «Автодорексплуатація» не виконує покладені на нього ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування» обов'язки та не подає до органів державної податкової служби податкових декларацій і документів фінансової звітності з моменту реєстрації, що свідчить про відсутність господарської діяльності (Том №2 а.с.87-90). Зазначені об'єктивні обставини унеможливлювали передачу коштів за договором позики і можливість реально укладати будь-які договори.

Заслуговують на увагу і посилання позивача на те, що у видаткових касових ордерах за кожним із договорів відсутні підписи позичальника про отримання коштів та підписи касира. Крім того, касові ордери не містять необхідних реквізитів.

Акти передачі коштів юридичною особою фізичній особі не можуть підміняти видаткові касові ордери та не є в такому випадку бухгалтерськими документами.

Суд погоджується і з висновком касаційного суду про те, що зі змісту рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 лютого 2010 року, яким встановлено факт фактичного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю з моменту юридичного розлучення, а саме з 21 лютого 2005 року по 28 березня 2009 року та поділено майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також задоволено позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 як нового кредитора за договорами позики, укладеними між ВАТ «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2, від 01 липня 2005 року, від 01 серпня 2008 року, від 01 листопада 2005 року, від 04 червня 2003 року до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з них боргу в розмірі 5 400 000,00 гривень не вбачається, що судом досліджувалися обставини укладення зазначених договорів позики та угоди про заміну кредитора (Том №2 а.с.69-75)

Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню і сума сплачених нею витрат на розміщення оголошення в пресі.

Керуючись статтями 6, 15, 202, 203, 234, 257, 261 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 223-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Відкритого акціонерного товариства «Автодорексплутація» про визнання правочинів фіктивними, - задовольнити в повному обсязі .

Визнати фіктивним правочин - Додаткову угоду №1 від 04 листопада 2003 року, укладену між Відкритим акціонерним товариством «Автодорексплуатація» та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2, ІПН НОМЕР_1, НОМЕР_2, виданий 07.04.2009 ТУМ Солом`янського РУ ГУМВС України в м. Києві, останнє відоме місце реєстрації АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 140 (сто сорок) грн. 00 коп. витрат на розміщення оголошення в пресі.

Стягнути з ОСОБА_3, НОМЕР_3, виданий 11 серпня 1995 Печерським РУ ГУМВС України в м. Києві, останєє відоме місце проживання АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1 140 (сто сорок) грн. 00 коп. витрат на розміщення оголошення в пресі.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Автодрексплуатація», код ЄДРПОУ 32592861, м. Київ, вул. Флоренції, 1/11, на користь ОСОБА_1 140 (сто сорок) грн. 00 коп. витрат на розміщення оголошення в пресі.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Солом`янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя: Кицюк В.С.