Постанова

від 22.07.2013 по справі 921/300/13-г/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2013 р. Справа № 921/300/13-г/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство", б/н від 24.05.2013р.

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.04.2013р.

у справі № 921/300/13-г/14, суддя Руденко О.В.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вальдмаш", м. Тернопіль

до відповідача Державного підприємства "Бучацьке лісове господарство", м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область

про стягнення 39878,91 грн. заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Не погодившись з рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.04.2013р., Державне підприємство "Бучацьке лісове господарство", звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н від 24.05.2013р.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 01.07.2013р. справу за № 921/300/13-г/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням голови суду від 02.07.2013р. у склад колегії для розгляду справи № 921/300/13-г/14 введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.07.2013р.

В судове засідання, призначене на 22.07.2013р., сторони участі уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, їх своєчасно та належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи, а також те, що клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване судове рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Вальдмаш", на підставі видаткових накладних № РН-0000484 від 10.06.2009 р., № РН-0000623 від 17.07.2009 р., № РН-0001170 від 15.11.2010 р., № РН-0001250 від 23.11.2010 р., № РН-000418 від 29.04.2011 р., № РН-000517 від 26.05.2011 р., № РН-000676 від 15.06.2011 р., № РН-000687 від 15.06.2011 р., № РН-000706 від 17.06.2011 р., № РН-0007707 від 17.06.2011 р., № РН-000775 від 01.07.2011 р., № РН-000888 від 25.07.2011 р., № РН-001175 від 15.09.2011 р., № РН-001459 від 16.11.2011 р. та товарно-транспортних накладних № 013757 від 14.09.2009 р., № 016434 від 16.12.2009 р., наявних в матеріалах справи, передало ДП "Бучацьке лісове господарство" (згідно довіреностей) товарно-матеріальні цінності в асортименті на загальну суму 119 125,75 грн.

За отриманий від позивача товар ДП "Бучацьке лісове господарство" розрахувалось частково, заборгувавши ТОВ "Вальдмаш" 38 424, 72 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Місцевий господарський суд позовні вимоги (з врахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог) задоволив частково. При цьому, судом встановлено, що проведені позивачем нарахування 3% річних не в повній мірі ґрунтуються на приписах ст. 530 та ст.625 Цивільного кодексу України, з огляду на що дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних в сумі 956,93 грн. починаючи з 22.05.2012 р. (семиденний строк від дня пред'явлення вимоги).

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 4-7 ГПК України, судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків викладених у судовому акті дійсним обставинам справи, реалізується також положеннями ст. 43 ГПК України, згідно якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та факти, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. В силу частини 2 статті 22 ГПК України сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина 2 статті 43 ГПК України), якими в силу статті 32 даного Кодексу є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції, це вбачається з матеріалів справи і не заперечується обома сторонами, між ними тривалий час існують правовідносини з купівлі-продажу мотоінструментів та запчастин до них.

Спір виник з приводу неповної оплати відповідачем вартості поставленого йому товару по видаткових накладних з червня 2009р. по листопад 2011р.

В апеляційній скарзі скаржник не заперечує наявність заборгованості перед позивачем в заявленій до стягнення сумі. Разом з тим, просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі у зв'язку з важким матеріальним становищем підприємства та прийняти нове судове рішення про задоволення позову з розстрочкою його виконання на 6 місяців.

З приводу вказаних вимог апеляційної скарги судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідач звертався до суду з відповідним клопотанням, а останній немотивовано відмовив в його задоволенні.

В силу ж вимог ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відтак, доводи скаржника про наявність підстав для скасування судового рішення, є безпідставними.

Матеріали справи свідчать про те, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, є законними, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 29.04.2013р. у справі № 921/300/13-г/14 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 23 липня 2013 року.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.