Постанова

від 19.06.2013 по справі 810/1680/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2013 року 810/1680/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Барон К»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Барон К» з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 № 0041972220, від 18.12.2012 № 000041982220 і від 18.12.2012 № 0041992220.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки, в якому встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і з податку на додану вартість у зв'язку з включенням до витрат і податкового кредиту коштів, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаного товару у Приватного підприємства «Авірум». За твердженнями посадових осіб податкового органу господарські відносини між позивачем і даним контрагентом не були спрямовані на настання правових наслідків, а правочини є нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки, в ході якої податковий орган встановив відсутність реального здійснення фінансово-господарських взаємовідносин позивача з Приватним підприємством «Авірум» є безпідставними і не обґрунтованими, оскільки реальність господарських операцій з даним контрагентом підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Відповідач позову не визнав. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки позивача від ДПІ у м. Херсоні надійшов Акт позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Авірум». Згідно вказаного Акта встановлено відсутність реального здійснення операцій даним підприємством при придбанні і продажу товарів (надання послуг). У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку про те, що правочин між ПП «Авірум» і ТОВ «Барон і К» має протиправний характер, тому у позивача відсутнє право на формування податкового кредиту та валових витрат.

Крім того, під час судового розгляду представник відповідача заявив клопотання про виклик у якості свідка директора ПП «Авірум» ОСОБА_1

Суд з метою повновго та всебічного розгляду справи ухвалою від 30.05.2013 викликав у якості свідка директора ПП «Авірум» - ОСОБА_1, зупинив провадження у справі до 19.06.2013 та призначив наступне судове засідання у справі на 19.06.2013. Ухвалою від 19.06.2013 суд поновив провадження у справі.

У судове засідання 19.06.2013 уповноважені представники сторін та свідок не з'явились.

Позивач, відповідач та свідок повідомлені судом належним чином про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується даними наявних в матеріалах справи поштових повідомлень про вручення рекомендованого поштового відправлення за № № 0113316184536, 0113316184544, 0113316184528.

Від представника позивача до суду надійшло клопотання від 19.06.2013, в якому позивач просить суд здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у 2011 році позивач мав фінансово-господарські правовідносини з Приватним підприємством «Авірум».

У червні 2011 року між позивачем і Приватним підприємством «Авірум» укладено договір купівлі-продажу товарів від 20.06.2011 (том І, а.с. 118-120). Предметом договору була поставка овочів і фруктів.

Результати виконання даних правочинів оформлювались податковими і видатковими накладними, а факт перерахування коштів рахунками і платіжними дорученнями.

Суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг включені до складу податкового кредиту відповідних періодів.

Крім того, суми здійснених позивачем витрат включені до складу витрат за ІІ і ІІІ квартал 2011 року.

У листопаді 2012 року посадовою особою Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Барон К» щодо встановлення сумнівності у факті здійснення операцій по господарським відносинам із Приватним підприємством «Авірум» їх реальності і повноти відображення в обліку за період квітень - вересень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 30.11.2012 № 555/22-0/37036650 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки за наслідками її проведення податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - занижено суму податку на прибуток у розмірі 87380,00 грн. за ІІ - ІІІ квартали 2011 року, пункту 198.6, статті 198 Податкового кодексу України - занижено суму податку на додану вартість в сумі 75982,37 грн. за квітень - вересень 2011.

Вказаних висновків податковий орган дійшов у зв'язку з наступним.

Як вбачається з Акта перевірки (сторінка 4) відповідачем зазначено, що Бориспільською ОДПІ отримано від ДПІ у м. Херсоні ДПС Акт від 27.01.2012 № 293/23-2/32809763 про проведення позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Авірум» (код 32809763) з питань дотримання вимог податкового законодавства.

Відповідно до даного Акта ДПІ у м. Херсоні виявлено, що у період з квітня по вересень 2011 року постачальником ПП «Авірум» було ТОВ «Світ Імпекс».

ДПІ у м. Херсоні досліджено витяг з Акта від 01.12.2011 № 4168/23-2/36235508 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Світ Імпекс» (код 36235508) за квітень - серпень 2011 року, згідно з яким службовою запискою ГВПМ ДПІ у м. Херсоні від 24.11.2011 № 3546/26-316 повідомлено про те, що в ході проведення заходів здійснено опитування громадянина ОСОБА_2, який відповідно до реєстраційних документів є директором і засновником ТОВ «Світ Імпекс». Останній повідомив, що зареєстрував підприємство за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності.

Згідно наданих пояснень гр. ОСОБА_2 встановлено, що придбання товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг від підприємств ТОВ „Олві Груп"(36825637). ПВКП «Агрорезерв» (30667966), ФГ «Зеніт» (24112330), ТОВ « 7 небо» (37289879), ППТК «Драйвер» (30729896), ТОВ «Дівітек» (33235070), ТОВ «Бізнес - Профіт» (37416338), а також подальшу їх реалізацію на адресу підприємств - покупців він не здійснював, з жодним з керівників підприємств ніколи не зустрічався.

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва складено довідку про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Олві Груп» (код ЄДРПОУ 36825637) за період з 08.07.2011 по 15.11.2011.

Згідно інформації, що міститься в довідці перевірки ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі м, Києва 26.10.2011 відібрано пояснення у гр. ОСОБА_3. який є керівником ТОВ «Олві Груп», згідно яких встановлено, що до гр. ОСОБА_3 звернувся знайомий на ім'я ОСОБА_8 і запропонував за грошову винагороду у розмірі 200 доларів США стати керівником підприємства. Також він повідомив, що підприємство буде перереєстроване на гр. ОСОБА_3 з метою ліквідації.

Враховуючи викладене, ДПІ у м. Херсоні дійшла висновку про те, що фактичне відвантаження товару або надання послуг (робіт) у перевіряємому періоді покупцям з боку ТОВ «Світ Імпекс» не є можливим. Метою укладення угод між постачальниками і ТОВ «Світ Імпекс» є надання податкової вигоди третім особам. Тому, ДПІу у м. Херсоні також зазначила, що ПП «Авірум» використовуючи лише документальне оформлення господарських операцій без фактичного здійснення від постачальника ТОВ «Світ - Імпекс», що підтверджено Актом від 01.12.2011 № 4168/23-2/36235508, сформувало податковий кредит внаслідок операцій, які фактично не здійснювались, отже угода з ТОВ Світ Імпекс» у квітні - серпні 2011 року є нікчемною.

Розглянувши вказані матеріали перевірки і встановлені обставини, відповідач в Акті перевірки (сторінка 13) зазначив, що наведене свідчить, що правочини між ПП «Авірум» і контрагентами - покупцями за квітень - вересень 2011 року здійснені без мети настання реальних наслідків.

Таким чином, у зв'язку з не підтвердженням у ПП «Барон К» об'єктів оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від ПП «Авірум», у ПП «Авірум» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість і податком на прибуток по операціям з продажу товарів (робіт) послуг підприємствам-покупцям. У зв'язку з викладеним у ПП «Барон К» відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з ПП «Авірум».

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 004192220, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 87380,00 грн., від 18.12.2012 № 0041982220, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 19915,47 грн., з них 15932,37 грн. за основним платежем і 3983,10 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і від 18.12.2012 № 0041972220, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2011 року у сумі 26447,99 грн. і за липень 2011 року у сумі 33602,01 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення неправомірним, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишені без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Непогоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочину між позивачем і ПП « Авірум» та безтоварності господарської операції, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

На підтвердження реальності виконання договору купівлі - продажу від 20.06.2011 з даним підприємством позивачем надано суду копії:

- видаткових накладних від 20.06.2011 № 9/6, 25.06.2011 № 11/6, від 30.06.2011 № РН - 0000066, від 07.07.2011 № РН - 0000075, від 12.07.2011 № 78, від 12.07.2011 № РН - 0000076, від 19.07.2011 № 80, від 26.07.2011 № 83, від 30.07.2011 № 87, від 02.08.2011 № 89, від 24.08.2011 № 100, від 31.08.2011 № 102;

- податкових накладних від 20.06.2011 № 3, від 25.06.2011 № 7, від 30.06.2011 № 8, від 07.07.2011 № 2, від 12.07.2011 № 5, від 12.07.2011 № 3, від 19.07.2011 № 7, від 26.07.2011 № 9, від 30.07.2011 № 15, від 02.08.2011 № 3, від 24.08.2011 № 10, від 31.08.2011 № 11;

- рахунків - фактур від 20.06.2011 № СФ - 9/6, від 25.06.2011 № СФ - 11/6, від 30.06.2011 № СФ - 13/6, від 07.07.2011 № СФ - 2/7, від 12.07.2011 № СФ - 57, від 19.07.2011 № СФ - 58, від 26.07.2011 № СФ - 60, від 30.07.2011 № СФ - 71;

- платіжних доручень від 22.06.2011 № 877, від 21.06.2011 № 874, від 25.06.2011 № 896, від 29.06.2011 № 897, від 01.07.2011 № 913, від 04.07.2011 № 918, від 05.07.2011 № 922, від 08.07.2011 № 937, від 14.07.2011 № 952, від 12.07.2011 № 939, від 25.07.2011 № 988, від 20.07.2011 № 975, від 25.07.2011 № 988, від 28.07.2011 № 1008, від 02.08.2011 № 1021, від 10.08.2011 № 1039, від 14.09.2011 № 1137, від 31.08.2011 № 1096.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару у контрагента та оплати даного товару позивачем. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Під час удового розгляду представник позивача пояснив суду, що придбаний у ПП «Авірум» товар» підприємство продавало іншим покупцям. Так, на підтвердження даної обставини позивач надав суду копії видаткових накладних, згідно з якими ПП «Барон К» продавало у період з червня по серпень 2011 року овочі і фрукти підприємствам - покупцям ТОВ «Експансія», ТОВ «Славянка», ТОВ «Норман Плюс», ТОВ «АЛНАИР», ТОВ «ДЖАСПЕР», ТОВ «ТС ПЛЮС», ТОВ «Ікс 5 Рітейл груп Україна», ТОВ «Край - 2», ТОВ «АТОР», ТОВ «Торговий центр «Континент», Всеукраїнський благодійний фонд «Соціальне партнерство», ТОВ «Континент - Торг», ТОВ «АТОР», ТОВ АТБ - МАРКЕТ», ТОВ «Торговий Комплекс «Венера» (том І, а.с. 70 - 118).

Пов'язуючи господарську діяльність позивача з фінансово-господарськими відносинами з ПП «Авірум» слід зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії Довідки № 460578 з єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, основним видом діяльності ПП «Барон К» є оптова торгівля фруктами і овочами, оптова торгівля м'ясом і м'ясопродуктами, інші види оптової торгівлі. Таким чином, позивач придбавав у ПП «Авірум» овочі і фрукти для подальшої реалізації підприємствам - покупцям, що безпосередньо пов'язано із господарською діяльністю ПП «Барон К».

Крім того, позивач на підтвердження тієї обставини, що у позивача наявні відповідні приміщення для зберігання придбаного товару, надав суду належним чином засвідчену копію договору оренди складу від 27.09.2010, який укладено між ТОВ «Агрофірма Вишеньки» і ПП «Барон К», предметом якого є оренда приміщення складу № 1 загальною лощеною 240 м2 за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Петровське, вул. Молодіжна, 1; Акта приймання - передачі майна від 27.09.2010.

Обгрунтовуючи обставини щодо транспортування товару позивач надав суду договір позички транспортного засобу від 28.12.2010 укладеного між ОСОБА_5 і ПП «Барон К»; договір оренди транспортного засобу від 21.04.2011 укладеного між ОСОБА_6 і ПП «Барон К»; договір оренди транспортного засобу від 21.04.2011 укладеного між ОСОБА_7 і ПП «Барон К» (том І, а.с. 128-133).

При цьому, представник позивача у письмових поясненнях від 22.05.2013 зазначив, що підприємство здійснювало вивіз товару власним транспортом без залучення інших перевізників, у зв'язку з чим товарно-транспортні накладі не виписувались, а перевезення здійснювалось на підставі видаткових накладних.

Надаючи правову оцінку твердженням представника податкового органу щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних як одну з підстав відсутності у позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат слід зазначити про таке. Товарно-транспортна накладна, не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання товару (послуги). Зокрема, вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 № К-27230/10.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ПП «Барон К» і ПП «Авірум».

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність і безтоварність укладеного між позивачем і ПП «Авірум» правочинів на підставі розгляду матеріалів перевірок, які здійснені іншими податковими органами, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ПП «Авірум» з іншими підприємствами за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем і його контрагентом. Проте, оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ПП «Авірум» нікчемних правочинів або господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а також доказів безтоварності операцій між позивачем та його контрагентом.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, висновок Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про нікчемність і безтоварність укладеного між позивачем і ПП «Авірум» правочину є безпідставним, необґрунтованим документально та спростованим позивачем в ході судового розгляду даної справи.

Відносно твердження податкового органу про заниження податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ПП «Авірум» в оплату за поставлені товари є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

Відносно визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту та валових витрат, зокрема, первинні розрахункові і інші документи, у тому числі видаткові і податкові накладні, платіжні доручення.

У свою чергу, відповідачем суду не надано доказів того, що контрагент позивача неправомірно виписав податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів, а висновки податкового органу викладені в Акті перевірки не підтверджені фактично і є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 № 0041972220, від 18.12.2012 № 0041982220 і від 18.12.2012 № 0041992220 підлягають скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач не заявляв, судовий збір стягненню на користь позивача не підлягає.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 18.12.2012 № 0041972220, від 18.12.2012 № 0041982220 і від 18.12.2012 № 0041992220.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.