Ухвала

від 19.12.2013 по справі 810/1680/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1680/13-а( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Троян Н.М., Бужак Н.П.,

за участю секретаря Погребняк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндор плюс» до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м.Києві про визнання дій протиправними, скасування постанови, звільнення майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндор плюс» (далі - Позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м.Києві (далі - Відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 ВП №36516073, скасування арешту майна Позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 року ВП №36516073 в частині накладення арешту на майно Позивача, що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, яким стягнуто з Позивача на користь ОСОБА_2; знято арешт з майна Позивача, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 року ВП №36516073 в частині, що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 року приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.02.2013 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 видано виконавчий напис №133, яким з Позивача стягнуто на користь ОСОБА_2 борг в розмірі 1 451 700,00 грн.

12.02.2013 року Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м.Києві Козиревою Т.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №36516073 з примусового виконання виконавчого напису №133, виданого 01.02.2013 року.

02.04.2013 року Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м.Києві Козиревою Т.І. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №36516073.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).

Згідно ст.1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст.2 Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Частиною 1 статті 19 Закону передбачено, що . ст.19Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону:

Частинами 1, 2 статті 17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, судові накази.

Згідно ч.2 ст.25 Закону державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону встановлено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ч.2 ст.57 Закону арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Частинами 1, 2, 6 статті 52 Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Позивачем, встановлений в постанові про відкриття виконавчого провадження від 12.02.2013 року №36516073 семиденний строк для виконання виконавчого напису, не виконано, а тому колегія суддів вважає правомірними дії Відповідача щодо накладення арешту на майно боржника Позивача та оголошення заборони на його відчуження.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.38) відповідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відсуження від 02.04.2013 року обтяження накладено на все нерухоме майно Позивача.

Так, оскаржуваною постановою Відповідача арешт накладено на все майно Позивача в межах суми боргу, однак, не вказано обсягу майна, яке підлягає арешту.

Як вбачається з виконавчого напису №133 від 01.02.2013 року з Позивача стягнуто борг на суму 1 451 700,00 грн. Позивач володіє майном на загальну суму 22 562 459,00 грн.

Отже, накладення Відповідачем арешту на майно Позивача на суму, що перевищує суму боргу, без визначення та оцінки арештованого майна, є підставою для визнання протиправною та скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 року ВП №36516073 в частині накладення арешту на майно Позивача, що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 року приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу.

Згідно ч.5 ст.60 Закону у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Частиною 2 статті 11 КАС України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Судом обґрунтовано прийнято рішення про вихід за межі позовних вимог та про задоволення їх також в частині зняття арешту з майна Позивача, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.04.2013 року ВП №36516073 в частині, що перевищує суму боргу за виконавчим написом №133 від 01.02.2013 року приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Троян Н.М.

Бужак Н.П.

Ухвала складена в повному обсязі 23 грудня 2013 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Бужак Н.П.