Постанова

від 17.03.2009 по справі 12/2260

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/2260

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 березня 2009 р.                                                                                    № 12/2260  

Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

головуючогоПанової І.Ю.,

суддівЗаріцької А.О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Анкор"

на рішення

та постановугосподарського суду Черкаської області від 28 серпня 2008 рокуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від  24 листопада        2008 року

у справігосподарського суду№ 12/2260Черкаської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Анкор"

до

державного підприємства "Косарський спиртовий завод"

простягнення боргу у розмірі 10 267, 32 грн.

за участю представників сторін:

товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Анкор"директора Гриви В.Г.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю спільне підприємство "Анкор" (далі —ТОВ СП "Анкор") звернулося до суду з позовом до державного підприємства "Косарський спиртовий завод" (далі –ДП "Косарський спиртовий завод") про стягнення заборгованості за мировою угодою в розмірі 8 418, 82 грн., 1 621, 24 інфляційних втрат, 227, 26 грн. - 3 % річних.

В обґрунтування вимог позивач посилався на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо проведення розрахунків відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду Черкаської області від 30 червня 2004 року у справі № 01-08/5108 про банкрутство державного підприємства "Косарський спиртовий завод".

Рішенням господарського суду Черкаської області від 28 серпня                2008 року (суддя Грачов В.М.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 180,95 грн. судових витрат, припинено провадження у справі за позовними вимогами про стягнення заборгованості за мировою угодою в розмірі 8 418, 82 грн. у зв'язку з її погашенням, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2008 року (колегія суддів у складі: Мостова Г.І. –головуючий, Міщенко П.К., Шевченко В.Ю.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ СП "Анкор" просить скасувати прийняті у справі судові рішення, в частині відмови у задоволенні позову, та прийняти нове про стягнення з відповідача 1 621,24 грн. інфляційних втрат, 227, 26 грн. –3% річних.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 червня 2004 року у справі про банкрутство відповідача було укладено мирову угоду, за умовами якої (п.п. 6.52-6.53.1) відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві заборгованість в сумі 13 292, 91 грн. за погодженим графіком щомісячними фіксованими платежами на протязі 36 місяців у 2006-2008 роках.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 30 червня                 2004 року у справі № 1-08/5108 про визнання банкрутом відповідача було затверджено вказану мирову угоду, провадження у справі  про банкрутство припинено.

На час подачі позову відповідач мав заборгованість перед позивачем по зобов'язаннях, передбачених мировою угодою, а саме: за квітень 2006 - квітень 2008 року у розмірі 8 418, 82 грн. Однак, після подачі позову вказана заборгованість відповідачем добровільно сплачена, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу і рішення суду про це не оскаржується.

Судом також встановлено, що за умовами п.п. 6.52-6.53.1 мирової угоди кінцевим строком виконання зобов'язань відповідачем по сплаті боргу позивачу є 31 грудня 2008 року.

Крім того, згідно п. 9.1 мирової угоди, після затвердження господарським судом угоди, протягом періоду проведення розрахунків по угоді, неустойка (штраф, пеня), суми завданих збитків та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань боржником по угоді не нараховуються та не підлягають оплаті.

Суд першої інстанції на підставі цих умов мирової угоди, а також пославшись на неправильний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, вважав вимоги позивача необґрунтованими і відмовив у їх задоволенні.

Залишаючи рішення господарського суду без змін суд апеляційної інстанції виходив з того, що відмовлено у задоволенні спірних вимог вірно у зв'язку з  передчасністю звернення позивача до суду із такими вимогами. Висновку про те, що інфляційні втрати та 3% річних сплаті не підлягають постанова суду апеляційної інстанції не містить.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій суперечливими між собою і такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений  договором або законом. Це свідчить про те, що грошовим зобов'язанням боржника є грошова сума, що визначена  з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Суд першої інстанції, рішення якого залишене без змін, вказаним обставинам оцінки не дав, а виходячи з умов мирової угоди (п. 9.1) не звернув уваги на те, що у ній про такі нарахування не йдеться, оскільки вони прямо передбачені законом.

Що стосується часу звернення з такими вимогами, на що послався суд апеляційної інстанції, то судами не було враховано, що мирова угода затверджена судом містить конкретний графік погашення боргу протягом року, з визначенням сум, як на рік, так і на місяць, починаючи з початку 2006 року. У суді було доведено, що основний борг відповідачем сплачено лише під час розгляду даної  справи судом.  За таких обстави судам слід було з'ясувати обставини щодо порядку і строку погашення боргу і наявності підстав для звернення з відповідними вимогами.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем неправильно визначено розмір вимог, не містять жодних посилань на можливі помилки, тому колегія суддів позбавлена можливості ці висновки перевірити і вважає, що суд першої інстанції зобов'язаний вимоги (розрахунок розміру) уточнити  та у випадку неправильності розрахунків послатися на помилки.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що прийняті у справі судові рішення у частині відмови у позові про стягнення інфляційних втрат та 3% річних не ґрунтуються на вимогах закону, тому підлягають скасуванню з передачею справи до господарського суду, у вказаній частині, на новий розгляд, при якому слід врахувати наведене, визначити правову природу платежів, що є предметом спору, уточнити їх розмір, враховуючи період нарахування, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

                                       ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю спільного підприємства "Анкор" задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 24 листопада 2008 року та рішення господарського суду Черкаської області від 28 серпня 2008 року у справі № 12/2260, в частині відмови товариству з обмеженою відповідальністю спільному підприємству "Анкор" у позові, скасувати і справу у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області. В решті постанову від 24 листопада 2008 року та рішення від 28 серпня 2008 року залишити без змін.

Головуючий                                                                      І. Панова

Суддя                                                                                 А. Заріцька

                                                                                              Л. Продаєвич