Постанова

від 03.03.2009 по справі б-15/18

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б-15/18

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 березня 2009 р.                                                                                    № Б-15/18  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А.О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДочірнього підприємства "Майс", м. Ковель, Волинська обл.

на постанову

та ухвалугосподарського суду Івано-Франківської області від 01.02.2007господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2007

у справі№ Б-15/18

за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "САКО ОЙЛ ГРУП", м. Надвірна, Івано-Франківська обл.

провизнання банкрутом

за участю представників сторін:

від скаржника:Альве Ж.В. - директор

від боржника:  не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "САКО ОЙЛ ГРУП" (надалі –ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП") господарським судом Івано-Франківської області порушено провадження у справі про банкрутство цього товариства в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП" визнано банкрутом, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, припинені повноваження органів управління та засновників товариства щодо управління банкрутом та розпорядження майном, призначено ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Рибачука В.В., якого зобов'язано опублікувати відомості про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в офіційних друкованих органах тощо.

Доповідач: Продаєвич Л.В.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2007 (судді: Деделюк Б.В.) затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП" ліквідовано як юридичну особу, провадження у справі припинено.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у порядку статті 107 Господарського процесуального кодексу України звернулося Дочірнє підприємство "Майс" (надалі –ДП "Майс") і просить скасувати прийняті в справі судові акти через порушення норм матеріального та процесуального права, зауважує на тому, що воно є кредитором боржника за договором комісії від 04.02.2005, а процедура банкрутства проведена з порушенням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 60 Господарського кодексу України та статей 105, 110, 111 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду, проте, боржник не скористався правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України щодо участі у засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.      

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду Івано-Франківської області від 01.02.2007 на підставі статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" за заявою ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП" в особі голови ліквідаційної комісії порушено справу про банкрутство вказаного товариства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП" визнано банкрутом, призначено ліквідатора банкрута.

Провадження у справі про банкрутство ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП" здійснюється з урахуванням особливостей, визначених щодо процедури банкрутства, яка ведеться при порушенні провадження за заявою керівних органів боржника або голови ліквідаційної комісії боржника в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частини 1 цієї статті, якщо вартості майна боржника - юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов'язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Ліквідація юридичної особи здійснюється у порядку, визначеному цивільним або господарським законодавством.

Місцевий господарський суд при винесенні оскаржуваної постанови виходив із того, що відповідно до рішення зборів засновників товариства розпочато процедуру його ліквідації, згідно з матеріалами справи майна боржника недостатньо для погашення вимог кредиторів.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що до такого висновку суд першої інстанції дійшов передчасно без урахування особливостей застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником.

Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення юридичної особи, встановлені у статті 105 Цивільного кодексу України, серед яких зазначено: негайне письмове повідомлення учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, органу, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення; призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія, ліквідатор тощо), яка поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються  відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї.

Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Відповідно до вимог частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується: за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягнення мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи.

У силу частини 3 цієї статті, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа  ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Крім загальних правил щодо порядку припинення юридичних осіб, передбачених статтею 105 Цивільного кодексу України, цей Кодекс встановлює і спеціальні правила порядку ліквідації юридичної особи, які спрямовані на забезпечення прав та інтересів кредиторів. Комісія з припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія), яка створюється і діє на попередніх етапах відповідно до статей 105, 110 Цивільного кодексу України, обов'язково складає після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Відповідно до вимог частини 1 статті 111 Цивільного кодексу України проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

На етапі затвердження проміжного ліквідаційного балансу з'ясовуються питання про достатність чи недостатність в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів, у разі недостатності яких ліквідаційною комісією здійснюється продаж майна юридичної особи.

За недостатньої вартості майна ліквідаційна комісія має діяти відповідно до правил статті 110 Цивільного кодексу України, яка приписує в цьому випадку здійснювати ліквідацію в порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Зазначені норми цивільного законодавства кореспондуються і з приписами статті 60 Господарського кодексу України, яка регулює загальний порядок ліквідації суб'єкта господарювання. Зі змісту частини 5 цієї статті вбачається, що ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Якщо в процесі ліквідації буде виявлено недостатність коштів на погашення всіх зобов'язань перед кредиторами, застосовуються правила статті 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що тільки після оцінки  вартості наявного майна боржника  у порядку статті 60 Господарського кодексу України, публікації оголошення в порядку статті 105 Цивільного кодексу України для виявлення кредиторів, повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію підприємства та складання проміжного ліквідаційного балансу, після закінчення строку, який передбачений частиною 4 статті 105  Цивільного кодексу України, можливо з'ясувати питання про повний обсяг кредиторської заборгованості та про недостатність вартості майна боржника для задово-лення вимог кредиторів, а також можливо звернення до господарського суду після закінчення строку, який передбачений статтею 105 Цивільного кодексу України, із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника в порядку статті 51 Закону України "Про відновлення платоспро-можності боржника або визнання його банкрутом", яка передбачає спрощену процедуру банкрутства.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 10.06.2008 у справі №15/682-б.

Із наданої до господарського суду заяви голови ліквідаційної комісії ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП" про порушення справи про банкрутство вбачається, що серед додатків відсутні докази: розміщення в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї; повідомлення органу державної податкової служби про ліквідацію товариства у встановленому законодавством порядку; складання у встановленому порядку проміжного ліквідаційного балансу, затвердженого учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Дослідження вказаних обставин має істотне значення для правильного вирішення справи, проте, господарський суд на це уваги не звернув і залишив без належної правової оцінки, що свідчить про невстановлення судом першої інстанції обставин, які входять до предмету доказування у даній справі.

Отже, справа про банкрутство ТОВ "САКО ОЙЛ ГРУП" порушена  неправомірно, без належного з'ясування кола кредиторів боржника, у відсутності публікації у порядку статті 105 Цивільного кодексу України,  без дотримання строків, які передбачені частиною 4 статті 105  цього Кодексу, та встановлення відповідно факту про те, що вартості майна боржника, щодо якого власником прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим у господарського суду були відсутні правові підстави для продовження процедури банкрутства та  визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою, яка передбачена статтею 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також були відсутні правові підстави для ліквідації юридичної особи та припинення провадження у справі про банкрутство згідно ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2007 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання - передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна (частина 5 вказаної статті).

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, як-то зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 "Про судове рішення".

Постанова та ухвала господарського суду в даній справі цим вимогам в частині викладення обставин справи, надання їм належної правової оцінки не відповідають.

З урахуванням наведеного, оскаржувані судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим останні підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду слід врахувати вищенаведене.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Майс" –задовольнити.

Постанову господарського суду Івано-Франківської області від 01.02.2007 та ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 30.03.2007 у справі №Б-15/18 –скасувати.

Справу передати на розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий:                                                                                   І.Панова

Судді:                                                                                         А. Заріцька

                                                                                                    Л. Продаєвич