Постанова

від 24.07.2013 по справі 5009/1427/12

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

24.07.2013 р. справа №5009/1427/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддівТатенко В.М. Зубченко І.В., Радіонова О.О..

за участю представників сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився від третьої особи:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи, ОСОБА_4, м. Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької області від 02.07.2012р. по справі№ 5009/1427/12 (суддя: Горохов І.С.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок», м. Запоріжжя до Фізичної особи ОСОБА_4, м. Запоріжжя третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «ЗОРЗ», м. Запоріжжя простягнення 9' 461,15 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок», м. Запоріжжя (далі - «Позивач») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя (далі - «Відповідач») 10' 905,69 грн., яка складається з: заборгованості у сумі 3' 398,94 грн. грн., пені у сумі 6' 203,07 грн., 3% річних у сумі 567,40 грн., індексу інфляції у сумі 736,28 грн..

Позивач неодноразово зменшував позовні вимоги, остаточно визначившись звернувся з заявою, у якій просив стягнути з відповідача 3' 007,54 грн. - основного боргу, інфляційні у розмірі 652,85 грн., 3% річних у розмірі 311,16 грн., пені у розмірі 5' 489,60 грн.

Заява судом першої інтонації прийнята, відповідно до ст.. 22 ГПК України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 02.07.2012 року у справі № 5009/1427/12 позовні вимоги були задоволені частково. Стягнуто на користь позивача

заборгованість у сумі 183,62 грн., пені у сумі 235,00 грн., 3% річних у сумі 249,98 грн., індекс інфляції у сумі 606,59 грн..

В іншій частині у задоволені позову - відмовлено.

Відмовляючи у частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог у цій частині.

Не погодившись з прийнятим рішенням ОСОБА_4 (який на час звернення з апеляційною скаргою припинив підприємницьку діяльність) подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заявник апеляційної скарги вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було порушено норми процесуального та матеріального права, наполягає на тому, що судом надана неправильна оцінка доказам зібраним по справі.

Сторони та третя особа були апеляційним судом належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду апеляційної скарги, у судове засідання не з'явилися, поважність не явки не повідомили.

Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається лише на ті документи, які вже досліджувались судом, приймаючи до уваги те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представників сторін та третьої особи.

Відповідно до статей 4 4 , 81 1 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу технічними засобами здійснено не було за відсутністю учасників процесу, складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним при неповному з'ясуванні усіх обставин справи та - частковим порушенням норм матеріального права; а апеляційну скаргу - такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 1 листопада 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Авто -Плюс" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 було укладено договір № 862 про надання основних та додаткових послуг Автомобільним ринком (далі - «Договір»).

Предмет договору передбачає, що Сторона 1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Плюс" за плату надає Сторні 2 - суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 послуги щодо користування Строною 2 торговим місцкм № НОМЕР_1загальної площею 12,5 м 2 ., розміщене у торгівельному ряду № НОМЕР_2, згідно х ренегальним планом Автомобільного ринку, за адресою: АДРЕСА_1. На торговому місці Стороною 2 розташовано торгівельний об'єкт (павільйон, навіс). Сторона 1 видає Стороні 2 паспорт на власність торговельного об'єкта та прийняття його до експлуатації зі складанням акту. Жодне з положень цього договору не може тлумачитися, як підстава переходу до Сторони 1 права власності на торговий об'єкт та майно вказане у п.2.2 цього договору.

Відповідно до п. 4.1 за основні послуги ринку Сторона-2 сплачує Стороні-1 12,45 грн.за 1 м 2 . за 1 місяць. Зазначена у цьому пункті ціна за основні послуги ринку, що сплачується Стороні-2 підлягає зміні (тільки за згодою Сторони-2) у разі затвердження або скасування Запорізькою обласною адміністрацією нових гранічних тарифів на послуги Автомобільного ринку.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що з початком дії угоди, сплата справляється щомісячно до 20 числа поточного місяця.

У разі прострочення оплати, передбаченої цим договором платежів, Сторона-2 повинна сплатити Стороні-1 пеню у розмірі 0,5% від суми прострочених платежів, за кожен день прострочення.

Відповідно до п.7.1 договору, останній вступає в силу з дня підписання і діє до 01 червня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань, тобто, в порядку, обсягах та на умовах узгоджених сторонами, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості за період з 01.08.2007р. по 26.05.2009р. (21 місяць та 26 днів), з урахуванням часткової оплати відповідачем сум за отримані послуги. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань є підставою до застосування правових наслідків неналежного виконання зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних, індексу інфляції та нарахування пені, як вид забезпечення зобов'язання.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, так і заперечень.

Стаття 4 3 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Приписи статті 11 ЦК України, передбачають, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 18.03.2008р. у справі № 14/232/07 (за участю тих-самих сторін (том 1 а.с.114-117) встановлено преюдиціальний факт, а саме те, що договір № 862 за своєю правовою природою - є договором про надання торговельного місця на визначений термін та надання послуг ринку. Строк дії Договору - до 01.06.2013р.

Як зазначено у даному договорі, ТОВ "Авто -Плюс" уклав договір № 862 від 01.11.2005р. в інтересах ТОВ "Автомобільний ринок" на підставі договору довірчого управління № 2 від 10.06.04р. (том 1 а.с.14).

Згідно договору довірчого управління № 2 від 10.06.04р. позивач-1 передав ТОВ "Авто -Плюс" в управління цілісний майновий комплекс "Автомобільний ринок" за адресою АДРЕСА_1. Власником майна переданого за вказаним договором в управління, як вказано у п. 4.1 договору є установник управління на підставі договору купівлі- продажу № 17/01-03 від 17.01.2003р.

До відносин з управління майном застосовуються норми глави 70 ЦК України. Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Частиною 3 ст.1038 ЦК України у правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.

З положень вказаних норм закону випливає, що передача майна в управління є формою реалізації власником права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Саме власник визначає мету договору управління майном, обсяг переданих повноважень. Тому управитель зобов'язавшись від імені установника управління перед третіми особами набуває для останнього цивільні права та обов'язки, що випливають з договорів з третіми особами.

З матеріалів справи вбачається, що договір довірчого управління з ТОВ "Авто-Плюс» розірвано 23.05.2006р.

Відповідно до п. 15 Правил торгівлі на ринках м. Запоріжжя, затверджених рішенням Запорізької міської ради № 5 від 23.12.2005р. у разі встановлення стаціонарного об'єкта торгівлі на території ринку (кіоску, павільйону тощо) або заняття торговельного місця на визначений термін (понад 10 робочих днів ринку) суб'єкт господарювання зобов'язаний укласти з адміністрацією ринку договір на утримання торгового місця.

Продавці на ринку зобов'язані сплачувати ринковий збір та послуги ринку за утримання торгового місця. На торговому місці продавець повинен мати при собі документи про сплату ринкового збору та послуги ринку. після закінчення двох або трьох годин від початку роботи ринку торгівля без документів, що підтверджують сплату ринкового збору та послуги ринку за утримання торгового місця забороняється п. 22 Правил.

01.08.2007р. між позивачем та третьою особою був укладений договір управління майном № 1, з якого вбачається, що Установник управління - позивач, передає Управителеві - ТОВ «ВКФ «ЗОРЗ» (третя особа) нерухоме майно в управління, а Управитель зобов'язується здійснювати управління цим майном в інтересах Установника управління для функціонування автомобільного ринку. Під Майном в договорі мається на увазі цілісний майновий комплекс «Автомобільний ринок», розташований за адресою: АДРЕСА_1. Передача Майна в управління не тягне за собою переходу права власності на нього до Управителя. Майно передається в управління строком до 1 серпня 2008 року.

Відповідно до п.8.1 договору № 1, цей договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації та діє протягом одного року.

З п. 2.2.5 договору вбачається, що Управитель в процесі управління майном зобов'язаний щомісячно подавати Установнику управління звіти про господарську діяльність, пов'язану з функціонуванням майна, за формою і згідно з вимогами Установника управління.

Отже, наведене приводить до висновку, що по закінченню першого місяця з дати укладання договору №1, Управитель - третя особа, подавала Установнику управління звіти про господарську діяльність Управителя. Іншого сторонами не доведено.

Також колегія суддів зазначає, що закінчення або розірвання договорів на управління майном не тягне за собою припинення зобов'язання по здійсненню, зокрема, Відповідачем у справі, обов'язку по оплаті послуг ринку, так як основним Управителем майна - майного комплексу «Автомобільний ринок» - є ТОВ «Автомобільний ринок», в інтересах якого був укладений, зокрема, договір № 862 від 01.11.2005р., стороною якого виступав СПД ОСОБА_4.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, яка кореспондується зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначено в ч.3 ст. 267 ЦК України: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Заявою від 12.06.2012р. відповідач звернувся про застосування позовної давності. Із аналізу заяви вбачається, що відповідач просить застосувати позовну давність до усіх заявлених вимог позивача .

Частиною 4 статті 267 ЦК України встановлено: сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні частини позову, а саме стягнення основної суми заборгованості за період з серпня 2007 року по березень 2009 року та частково за квітень 2009 року (оскільки позов подано 13.04.2012р.). Однак, з урахуванням доданих до матеріалів справи квитанцій про часткову оплату відповідачем послуг за квітень - травень 2009р. (призначення платежу: «…сплата послуг ринку…») на загальну суму 20,00 грн., стягненню підлягає сума у розмірі 200,88 грн.

Відповідно до ст.. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Положеннями ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста статті 232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 N 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначено, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто сторони у договорі можуть визначити початок нарахування пені інакше, ніж від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах одного року від цього дня.

З системного аналізу норм п.1 ч.2 ст.258, ст.260, ч.ч.1, 5 (абз.1) ст.261, ч.1 ст.254, ч.3 ст.549 ЦК України випливає, що для вимог про стягнення пені позовна давність обчислюється щодо кожного дня прострочення виконання окремо і спливає, відповідно, також окремо щодо кожного дня нарахування пені.

Отже, у зв'язку з тим, що простроченим не є період з 13.04.2009р. по 26.05.2009р., то борг може забезпечуватися неустойкою саме за цей період, з застосування спеціальної позовної давності в один рік.

За таких обставин, колегія суду дійшла висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням періоду заборгованості, на яку не поширюється позовна давність, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню додатково суми 3% річних - 17,40 грн., та інфляційних - 43,09 грн. інша сума річних та інфляційних, стягнута за оскаржуємим рішеням безпідставно.

Інші заперечення скаржника, викладених в апеляційній скарзі, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Тому, апеляційним судом - до уваги не прийняті.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи ОСОБА_4, м. Запоріжжя - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 02.07.2012 року у справі № 5009/1427/12 - скасувати в частині стягнення сум основного боргу - 183,62 грн.; інфляційних - 563,08 грн.; річних - 232,58 грн.; та пені - 235,00 грн. та судового збору - 143,74 грн. У зв'язку з чим другий абзац резолютивної частини зазначеного рішення викласти в наступній редакції:

«…Стягнути з Фізичної особи ОСОБА_4, м. Запоріжжя (ІНННОМЕР_3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок», м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 32269203) заборгованість у розмірі 200,88 грн., 3% річних у розмірі 17,40 грн., інфляційних у розмірі 43,09 грн.; судовий збір у розмірі 44,46 грн.…»

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільний ринок», м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 32269203) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмір 782,52 грн..

Доручити господарському суду Донецької області видати накази про примусове виконання Постанови Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2012р., оформивши їх у відповідності до приписів ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

Головуючий суддя: В.М. Татенко Судді: І.В. Зубченко О.О.Радіонова

Надруковано примірників: 1 - позивачу; 1 - третя особа,

1 - відповідачу; 1 - у справу; 1 - ГСЗО; 1 - ДАГС