Рішення

від 25.07.2013 по справі 541/1063/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1063/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2784/2013 Головуючий у 1-й інстанції Гриб М.В.

Доповідач Антонов В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого: судді Антонова В.М.,

суддів: Мартєва С.Ю., Хіль Л.М.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргород-курортсервіс» та ОСОБА_1

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргород-курортсервіс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, - ОСОБА_1, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Миргород-курортсервіс», в якому просила стягнути з відповідача на її користь 3 688,65 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування вимог зазначала, що з 03 червня 2010 року перебувала на посаді генерального директора в ПАТ «Миргород-курортсервіс». Звільнена 03 грудня 2012 року за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, однак в порушення чинного законодавства відповідач не провів із нею розрахунку по заробітній платі, не виплатив компенсацію за невикористану відпустку і не видав трудову книжку у день звільнення, чим позбавив її можливості працевлаштуватися. Належні дії проведено 17 січня 2013 року, тому вважала, що до підприємства належить застосувати відповідальність за порушення трудового законодавства.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргород-курортсервіс» (ідентифікаційний код 35025741, юридична адреса: Полтавська область, м. Миргород, вул. Незалежності, 19) на користь ОСОБА_2 в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку та за час вимушеного прогулу - 3 688,00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргород-курортсервіс» на користь держави судовий збір у сумі 229,40 грн.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач ТОВ «Миргород-курортсервіс» та третя особа ОСОБА_1

ТОВ «Миргород-курортсервіс» та ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Спільними доводами апеляційних скарг, посилаються на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що саме з вини відповідача з працівником не було проведено остаточний розрахунок при звільненні та не видано їй трудову книжку.

Зазначають, що 03 грудня 2012 року для ОСОБА_2 був останнім її робочим днем, тому саме вона, як посадова особа підприємства, зобов'язана була видати наказ про своє звільнення, здійснити нарахування та виплату всіх належних сум, внести запис до трудової книжки та отримати її.

Додатково ОСОБА_1 вказує, що міськрайонний суд помилково посилається на акти інвентаризації матеріально-товарних цінностей та документів, які начебто підтверджують відсутність у позивачки доступу до документів на день її звільнення. Вказує, що інвентаризація проводилася у період з 28 листопада 2012 року по 30 листопада 2012 року, а фактична передача справ та документів від позивачки до нового очільника підприємства відбулася саме 03 грудня 2012 року.

Також вказує на допущені процесуальні порушення, які мали місце під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу №11 від 03 червня 2010 року ОСОБА_2 прийнята на посаду генерального директора ТОВ «Миргород-курортсервіс».

Звільнена з роботи 03 грудня 2012 року за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, про що видано наказ Пр УЗЗУ №1 від 28 листопада 2012 року /а.с.30/.

Судом встановлено, що в день звільнення позивачка була присутньою на роботі, однак розрахунок із нею проведено лише 17 січня 2013 року, цього ж дня їй відправлено поштовою кореспонденцією трудову книжку.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки визначені ст.116 цього Кодексу.

Крім того. пунктом 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на працівників передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесенням до неї записом про звільнення; при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки.

Стаття 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що саме з вини відповідача з ОСОБА_2 не було проведено остаточний розрахунок у день її звільнення та їй не була видана її трудова книжка. При цьому міськрайонний суд вказував, що позивачка не могла сама провести із собою розрахунки при звільненні та видати собі трудову книжку, оскільки перебувала із підприємством у трудових відносинах відповідно до двосторонньої угоди, і не мала права вчиняти дій в своїх інтересах, крім того, на день її звільнення фактично до обов'язків генерального директора приступив ОСОБА_1 Також суд першої інстанції вказував, що після вивільнення ОСОБА_2 роботодавець не виконав свого обов'язку щодо письмового повідомлення працівника про необхідність з'явитися для отримання трудової книжки.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками з огляду на наступне.

Підставою відповідальності власника є склад правопорушення, який включає два юридичні факти - порушення власником стоків розрахунку при звільненні або/та затримка у видачі трудової книжки та вина власника .

У день звільнення ОСОБА_2 працювала, при цьому вона була уповноваженою особою власника, тому мала належний обсяг повноважень та була зобов'язана вчинити всі належні дії щодо свого звільнення.

При цьому законодавець не встановив заборони для особи поєднувати в собі повноваження уповноваженої власником особи та найманого працівника у правовідносинах, що стосуються вивільнення.

Крім того, не існує залежності між оформленням звільнення та передачею всіх документів та матеріальних цінностей від вивільнюваного генерального директора до його наступника, вказані дії є комплексною процедурою, пов'язаною із складанням повноважень керівника підприємства.

Також колегія суддів критично ставиться до категорії «фактичне виконання обов'язків генерального директора».

ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків генерального директора ТОВ «Миргород-курортсервіс» лише 04 грудня 2012 року, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників товариства №1 від 28 листопада 2012 року та наказом про прийняття на роботу від 04 грудня 2012 року, а отже не мав реальної можливості провести нарахування і виплату заробітної плати та всіх інших сум, які належали ОСОБА_2, в день її звільнення.

У день звільнення позивачки вказана особа не була наділена жодними повноваженнями, тому не можна вважати, що обов'язок нарахувати належні до виплати позивачці суми та видати їй заповнену трудову книжку належав її наступнику.

Суд першої інстанції також дійшов безпідставного висновку про невиконання власником вимог п.4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року.

Вказана норма визначає, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Таким чином, виникнення вказаного обов'язку у власника обумовлене відсутністю працівника на роботі у день звільнення, чого у даній конкретній ситуації не було.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що саме через умисну бездіяльність ОСОБА_2 виникло порушення строків щодо розрахунку із нею та видачі їй трудової книжки, що виключає відповідальність власника.

Таким чином, рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості. Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Керуючись ст.ст.303,304,307, п.3,4 ч.1 ст.309, ст.ст.314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Миргород-курортсервіс» та ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити за безпідставністю .

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом 20 днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ В.М. Антонов

СУДДІ: /підпис/ С.Ю. Мартєв /підпис/ Л.М. Хіль

ЗГІДНО:

Суддя апеляційного суду

Полтавської області В.М. Антонов