Постанова

від 18.07.2013 по справі 810/3128/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2013 року місто Київ № 810/3128/13-а

14.56

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.О., представників

позивача:Журавльов О.І., відповідача:Борискевич М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПП «Регул»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АПП «Регул», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 12.02.2013 року № 0000192301/194 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АПП «Регул» є юридичною особою, код за ЄДРПОУ: 31252120.

З матеріалів справи встановлено, що 24.01.2013 року ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 24.01.2013 року № 133/22/31252120 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АПП «Регул» (код за ЄДРПОУ: 31252120) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів з ТОВ «Суперолл» (код за ЄДРПОУ: 34474769) за весь період взаємовідносин».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- пункти 8-1.3, 8-1.4, 8-1.5 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 42 583, 8 гривень, в тому числі по періодах: грудень 2010 року - 42 584, 00 гривень.

На підставі Акта перевірки від 24.01.2013 року № 133/22/31252120, ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС було винесено податкове повідомлення-рішення від 12.02.2013 року № 0000192301/194 за платежем по ПДВ на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 42 584, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 10 646, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд його скасувати, що і є предметом даного позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом встановлені наступні обставини.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року обрано спеціальний режим оподаткування - є платником фіксованого сільськогосподарського податку.

За вказаний вище період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Суперолл» на підставі видаткових та податкових накладних на загальну суму 255 501, 8 гривень, в тому числі ПДВ в сумі 42 584, 00 гривень. Підприємство реалізовувало ТОВ «Суперолл» продукцію, а саме свиней на загальну суму 255 502, 8 гривень, згідно накладних № 44 від 21.12.2010 року, № 45 від 24.12.2010 року, № 46 від 29.12.2010 року.

На формування показників в декларації з ПДВ мало вплив здійснення операцій з реалізації сільськогосподарської продукції (свиней), вирощеної на орендованих земельних ділянках.

Фінансово-господарська операція була оформлена наступними податковими накладними: № 44 від 21.12.2010 року на суму 103 938, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 17 323, 00 гривень; № 45 від 24.12.2010 року на суму 117 904, 8 гривень, в тому числі ПДВ - 19 650, 8 гривень; № 46 від 29.12.2010 року на суму 33 660, 00 гривень, в тому числі ПДВ - 5 610, 00 гривень.

До ДПІ у Обухівському районі Київської області надійшов Акт ДПІ у Дарницькому районі міста Києва від 28.10.2011 року № 59/2307/34474769 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Суперолл» за період з 06.05.2010 року по 28.10.2011 року.

В Акті від 28.10.2011 року № 59/2307/34474769 зазначено, що зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою. Стан платника « 9» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Остання подана податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2011 року (вхідний № 231374 від 20.10.2011 року) прийнята до відома та не визнана як податкова звітність. Основні засоби відсутні.

При проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації та її документального

підтвердження, згідно висновку щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту

реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Суперолл» та пояснення засновника/

директора ТОВ «Суперолл» громадянина ОСОБА_3 від 08.08.2011 року, наданих ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі міста Києва службовою запискою від 26.10.2011 року № 8095/7/26-2/3 встановлено, що ТОВ «Суперолл» та його посадові особи за юридичною/фактичною адресою, а саме: місто Київ, вулиця Ялтинська, 5-б, не знаходяться. В поясненні громадянин ОСОБА_3 від 08.08.2011 року зазначив, що у 2009 році ним був втрачений паспорт, про що винесена постанова від 06.06.2009 року Солом'янського РУ ГУ МВС в місті Києві. Також зазначив, що він не знав, що на його ім'я зареєстровано ТОВ «Суперолл», де він є одноосібним засновником/директором/бухгалтером, про це все йому стало відомо вперше від співробітників ГВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі міста Києва. Тобто, він особисто ТОВ «Суперолл» не реєстрував, наміру здійснювати підприємницьку діяльність не мав. Первинні та інші документи від імені ТОВ «Суперолл» ніколи не підписував. Податкову та фінансову звітність не складав, не підписував та не подавав до відповідних органів.

Так, оскільки на ТОВ «Суперолл» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Враховуючи те, що у ТОВ «Суперолл» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, відповідно до частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, зазначена угода має ознаки нікчемності.

Таким чином, позивачем безпідставно сформовані податкові зобов'язання за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж продукції (свиней) на адресу контрагента - покупця на суму ПДВ у розмірі 42 583, 8 гривень.

На підставі вищезазначеного ДПІ в Обухівському районі зроблено висновок, що ТОВ АПП «Регул» на порушення вимог пункту 8-1.7 статті 8-1, пункту 1.6 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України № 168/97-ВР занижено суму податкових зобов'язань в податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 року на суму 42 583, 8 гривень, та завищено суму податкових зобов'язань в податковій декларації з ПДВ (скороченій) за грудень 2010 року на суму 42 584, 00 гривень.

Вищевказані обставини також підтвердила головний державний податковий ревізор-інспектор ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС ОСОБА_4. Свідком також були надані копія декларацій з ПДВ (скорочена) за грудень 2010 року та декларація з ПДВ за грудень 2010 року.

Також встановлено, що у ТОВ «Суперолл» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, необхідна кількість технічного персоналу, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за адресою реєстрації.

Отже, фінансово-господарські операції ТОВ «Суперолл» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети), систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Враховуючи вищенаведене відповідач зазначив, що усі операції з ТОВ «Суперолл» не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: 1) невідповідністю його змісту вимогам закону; 2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; 3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить, зокрема, фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (стаття 234 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимог щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Недійсність договору прямо законом не встановлена, а тому зазначений правочин є оспорюваним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку вищезазначених правочинів.

Та, водночас, положеннями податкового законодавства України не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів недійсними.

Однак, на думку суду дійсність договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції на виконання цього договору. Тобто відсутність встановленої судом недійсності цивільного правочину чи господарського зобов'язання не є перешкодою для донарахування податкових зобов'язань платника у разі порушення ним вимог податкового законодавства (що має місце, зокрема, за відсутності реального виконання господарської операції, відображеної в податковому обліку).

В судовому засіданні не було підтверджено реальності виконання сторонами укладеного правочину.

Відтак, позивачем не було надано суду первинних документів, які б свідчили про реальність операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Суперолл».

Суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді формування податкових зобов'язань з податку на додану вартість можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів.

З наявних первинних бухгалтерських документів неможливо встановити, яким чином були надані вказані у видаткових та податкових накладних послуги з реалізації продукції (свиней), яка доцільність та потреба у господарській діяльності підприємства в поставці такого товару тощо.

Позивач лише зазначив, що у нього не було можливості годувати свиней у зв'язку із скрутним фінансовим становищем, тому їх було передано до ТОВ «Суперолл» на невизначений строк для годування. Однак, з наявних в матеріалах справи доказів, а саме наданих позивачем накладних вбачається намір саме реалізації продукції (свиней) від позивача до ТОВ «Суперолл» та, відповідно, формування податкових зобов'язань по ПДВ, а не передача їх на годування.

Серед суттєвих умов, які надають право формувати такі податкові зобов'язання є можливість за наявними первинними документами встановити об'єм виконаних послуг (наданих товарів), їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг (поставлених товарів) для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг (поставлених товарів) зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача.

Крім того, із наданих позивачем документів не вбачається необхідність та доцільність продажу товару (свиней) ТОВ «Суперолл», або, як стверджує представник позивача, передача їх на годування, враховуючи, що ТОВ «Суперолл» за основними видами своєї діяльності не займалося таким видом діяльності. Таким чином, надані позивачем первинні документи на підтвердження господарської операції з ТОВ «Суперолл» не відповідають вимогам діючого законодавства та не можуть надавати позивачу права на формування податкових зобов'язань з ПДВ і їх використання у господарській діяльності.

Кошти по даній операції не були сплачені, прослідкувати реальність здійсненої поставки товару (свиней) у такій кількості - 228 голів взагалі не видається можливим.

На думку суду, в випадку, що є предметом судового розгляду, дослідженні фактичні дані вказують на недоведеність позивачем економічної доцільності такого продажу товару (свиней), які надавались в невстановленому порядку, та причинного зв'язку між поставленням товару та отриманням економічної вигоди, направленої на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.

Фактично, таке документальне оформлення вказаної господарської операції свідчить лише про зловживання наданими пільгами і формування податкових зобов'язань з ПДВ для використання цих коштів на власні потреби.

Крім того, операції ТОВ «Суперолл» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про сутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У зв'язку з цим посадова особа ТОВ «Суперолл» не могла фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, та реєстрації підприємства не встановленими особами.

Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «Суперолл» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб.

Оскільки в судовому засіданні встановлено відсутність зв'язку між вчинюваними господарськими операціями по наданню контрагенту товару, суд дійшов висновку про неправомірність формування позивачем податкових зобов'язань з ПДВ.

Доводи позивача про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення спростовуються наведеними фактичними даними.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

На підставі пункту 5.13.1 Порядку № 166 сума податку на додану вартість, яка повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства підлягає відображенню в особовому рахунку платника на підставі даних рядка 18 (позитивне значення) податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) у поточному звітному періоді.

Контроль за правильністю відображення сум податку на додану вартість на особовому рахунку платника здійснюють органи державної податкової служби.

У разі якщо при перевірці з'ясовано, що сума податку на додану вартість, яка повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, використовувалась ним не за цільовим призначенням, то такі кошти стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

При цьому, Законом не встановлені терміни використання сум ПДВ, що залишаються у розпорядженні суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

Згідно з пунктом 8-1.3 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану по операціях з поставки сільськогосподарських товарів (послуг), то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню.

Відповідно до пункту 8-1.4 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», при вивезенні сільськогосподарських товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту сільськогосподарське підприємство - виробник таких товарів (послуг) має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, сплаченого (нарахованого) постачальникам товарів (послуг), вартість яких включається до складу виробничих факторів. Таке відшкодування здійснюється у загальному порядку.

Згідно з пунктом 8-1.5 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку, який придбаває сільськогосподарські товари (послуги) у сільськогосподарського підприємства, який обрав спеціальний режим оподаткування, має право збільшити податковий кредит на суму сплаченого (нарахованого) податку у загальному порядку.

Сума ПДВ, нарахована позивачем на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, то суми податку, сплачені (нараховані) постачальникам на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит відображаються підприємством в податковій декларації з ПДВ.

Відповідно до пункту 8-1.7 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1 - 24 УКТ ЗЕД згідно із Законом України «Про Митний тариф України», якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Дія спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства не поширюється без реалізації продукції, визначеної в пункту 8-1.7 статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість», та оподатковується на загальних підставах та відображається в загальній податковій декларації з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Таким чином, позивачем було порушено вимоги вищевказаних норм у зв'язку з неправомірним застосуванням спеціального режиму оподаткування щодо формування податкових зобов'язань по скорочених податкових деклараціях з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Суперолл».

Відповідно до статті 2 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вже було зазначено, ОСОБА_3 не реєстрував ТОВ «Суперолл», наміру здійснювати підприємницьку діяльність не мав, первинні та інші бухгалтерські документи від імені ТОВ «Суперолл» не підписував, за викликом суду у судові засідання не з'являвся.

Отже, враховуючи викладене, операція по продажу товару (свиней) є такою, яка не мала за мету реального настання правових наслідків, первинні бухгалтерські документи підписані невстановленою особою, а тому позивачем безпідставно сформовані податкові зобов'язання за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів на адресу ТОВ «Суперолл» на загальну суму 255 502, 8 гривень, в тому числі ПДВ 42 483, 8 гривень.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, не можуть бути підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому задоволенню не підлягають.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем були надані всі докази, які дають підстави вважати про правомірність висновку перевіряючого під час проведення перевірки.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 липня 2013 р.