Постанова

від 17.07.2013 по справі 801/6833/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2013 р. 12-51 Справа №801/6833/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Трещової О.Р.., при секретарі Габової Н.Г., представника позивача - Юшина М.О., представника відповідача- Бабіч Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин Подарунки" до Відділу Державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АР Крим, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Управління Пенсійного фонду України у м. Феодосія АРК про визнання незаконними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Магазин Подарунки" звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Відділу Державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АР Крим про визнання незаконними та скасування постанов ВДВС Феодосійського МУЮ АРК №№ 35933429, 35933511, 35933722 від 14.01.2013 року про відкриття виконавчих проваджень за заявами УПФУ в м. Феодосія; визнання незаконною та скасування постанови ВДВС Феодосійського МУЮ АРК від 25.01.2013 року про накладення арешту на розрахунковий рахунок підприємства.

Адміністративний позов мотивований тим, що постановою державного виконавця ВДВС Феодосійського міського управління юстиції АР Крим Писанець В.В. №35933511 від 14.01.2013 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги УПФУ в м. Феодосія АР Крим про сплату боргу № Ю-2828-У від 07.12.2010 року про стягнення 6060,56 грн. єдиного внеску, постановою № 35933722 від 14.01.13 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення УПФУ в м. Феодосія АР Крим № 804 від 11.05.2011 року про стягнення 1700,00 грн. фінансових санкцій, постановою № 35933429 від 14.01.2013 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення УПФУ в м. Феодосія АР Крим № 806 від 11.05.2011 року про стягнення 2710,07 грн. фінансових санкцій.

Позивач зазначає, що постановою державного виконавця ВДВС Феодосійського міського управління юстиції АР Крим Писанець В.В. №35933429 від 25.01.2013 року накладено арешт на кошти позивача.

Позивач пояснює, що державний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчих документів та направив їх на неналежну адресу та позивач не мав можливості їх отримати. Позивач вважає, шо постанови про відкриття виконавчого провадження є незаконними, так як позивач не погоджується з виконавчими документами УПФУ, стосовно постанови про накладення арешту позивач вважає, що виконавець на мав права її виносити, оскільки боржник не був ознайомлений з відкриттям стосовно нього виконавчого провадження.

Позивач підкреслює, що на запит позивача надати йому спірні постанови та докази їх отримання, відповідач їх не представив навіть після неодноразових скарг, а тому постанови від 14.01.2013 року та від 25.01.2013 року належить скасувати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.07.2013 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.07.2013 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.07.2013 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача УПФУ в м. Феодосія АР Крим.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 17.07.2013 року позивачу поновлено строк звернення до суду.

У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, що викладені в позові, а також додатково пояснив, що УПФУ в м. Феодосії безпідставно надіслало до ВДВС вимогу про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій, оскільки всі ці документи позивачем були оскаржені, але доказів цього суду надати не може в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову та пояснив, що виконавчі провадження відкриті на підставі виконавчих документів, що оформлені належним чином, а тому постанови про відкриття виконавчих проваджень є законними та не підлягають скасуванню.

Представник відповідача також пояснив, що постанови про відкриття виконавчого провадження були направлені за адресою, що була помилково зазначена стягувачем в заявах про відкриття виконавчого провадження. Тому вказані постанови не були отримані боржником. У той же час постановою державного виконавця ВДВС Феодосійського міського управління юстиції АР Крим Писанець В.В. №35933429 від 25.01.2013 року накладено арешт на кошти позивача.

Представник відповідача не пояснив суду, яким чином позивач міг добровільно виконати постанови про відкриття виконавчого провадження, про які йому взагалі не було відомо.

У судове засідання представник третьої особи не з'явився, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, надіслав пояснення по справі, в який зазначив, що всі виконавчі документи - вимога та рішення про застосування штрафних санкцій були узгоджені з позивачем, а тому вони правомірно надіслані до виконавчої служби для відкриття виконавчого провадження.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача по справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч.1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено коло суб'єктів владних повноважень, до яких віднесено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Отже, органи державної виконавчої служби, їх посадові та службові особи у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є суб'єктами владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування постанов відповідача, суд зобов'язаний перевірити, чи було державним виконавцем вжито всіх заходів до виконання та чи здійснені дії на підставі закону в межах повноважень, безсторонньо та добросовісно.

Відповідно до ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутись до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності.

Отже, всі спори щодо скарг учасників виконавчого провадження (крім державного виконавця) та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій на рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні вищевказаних виконавчих документів, розглядаються адміністративними судами, крім тих, для яких встановлено інший порядок судового оскарження.

Судом встановлено, що предметом спору є оскарження постанов державного виконавця відділу державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АР Крим Писанець В.В. №35933511 від 14.01.2013 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги УПФУ в м. Феодосія АР Крим про сплату боргу № Ю-2828-У від 07.12.2010 року про стягнення 6060,56 грн. єдиного внеску, постановою № 35933722 від 14.01.13 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення УПФУ в м. Феодосія АР Крим № 804 від 11.05.2011 року про стягнення 1700,00 грн. фінансових санкцій, постановою № 35933429 від 14.01.2013 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення УПФУ в м. Феодосія АР Крим № 806 від 11.05.2011 року про стягнення 2710,07 грн. фінансових санкцій.

Таким чином, всі виконавчі провадження відкрити на підставі виконавчих документів, які видані не судом, а іншими органами, тобто УПФУ в м. Феодосія АР Крим.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" роз'яснено, що всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначений спір належить до адміністративної юрисдикції та підлягає розгляду за нормами Кодексу адміністративного судочинства Окружним адміністративним судом.

Судом встановлено, що правовідносини, що виникли між сторонам врегульовані Законом України "Про виконавче провадження", який Законом України N 2677-VI від 04.11.2010 року викладений в новій редакції, яка діє з 09.03.2011 року.

Приймаючи до уваги, що позивач оскаржує постанови відповідача, прийняті після 09.03.2011 року, суд перевіряє відповідність постанов нормам Закону України "Про виконавче провадження", який Законом України N 2677-VI від 04.11.2010 року викладений в новій редакції.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанов ВДВС Феодосійського МУЮ АРК №№ 35933429, 35933511, 35933722 від 14.01.2013 року про відкриття виконавчих проваджень за заявами УПФУ в м. Феодосія, судом встановлено наступне.

Управлінням Пенсійного фонду в м. Феодосії АРК в грудні 2010 року та травні 2011 року були виставлені позивачу вимога по сплаті заборгованості зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, та рішення про застосування фінансових санкцій.

1.На підставі Акту № 186 від 07.12.2010р. позивачу була виставлена вимога № Ю 2828 від 07.12.2010р. про сплату боргу - недоїмки зі страхових внесків у розмірі 10908,86 грн.

07.12.2010р. на підставі Акту № 186 від 07.12.2010р. позивачу була направлена вимога № Ю 2828 від 07.12.2010р. про сплату боргу - недоїмки зі страхових внесків у розмірі 10908,86 грн. (а.с. 17).

В порядку досудового вирішення спору позивач звертався до органів пенсійного фонду з запереченнями на акт перевірки № 186 від 01.12.2010р. та з заявою в порядку узгодження вимоги про сплату боргу № Ю-2828 від 07.12.2011р.

Рішенням УПФУ в м. Феодосія в АР Крим про результати розгляду скарги № 10547/03 від 17.12.2010р., Рішенням ГУ ПФУ в АР Крим № 663/06-16 від 28.01.2011р. про результати розгляду скарги та Рішенням Пенсійного фонду України № 7662/09-10 від 15.04.2011р. про результати розгляду скарги скарги позивача були залишені без задоволення, вимога про сплату боргу № Ю 2828 від 07.12.2010р. на суму 10908,86 грн. - без змін.

Не погодившись з зазначеною вимогою, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим по справі № 2а-5214/11/0170/21 від 13.07.2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2012 року апеляційну скаргу позивача на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.07.2011 у справі № 2а-5214/11/0170/21 залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим залишено без змін.

Судом встановлено, що за період з 12.05.2010 року до 06.01.2011 року за рахунок відрахувань позивача від сплати єдиного податку за 2010 рік на рахунки УПФУ в м. Феодосії надійшло 4848,30 гривень.

У той же час позивач з січня по жовтень 2010 року не нараховував страхові внески за ставкою 33,2%, у зв'язку з чим у позивача виникла переплата зі сплати страхових внесків в сумі 4848,30 гривень.

Після закінчення судового оскарження, вказана вимога набула статус узгодженої та відповідачем здійснено зарахування переплати в сумі 4848,30 гривень в рахунок узгодженого боргу в розмірі 10908,86 гривень.

Таким чином, після зарахування переплати, сума боргу, що підлягає погашенню позивачем визначена відповідачем в розмірі 6060,56 гривень, у зв'язку з чим виставлена вимога № Ю-2828, в якій і зазначена саме вказана сума боргу.

Суд зазначає, що після акту перевірки УПФУ в м. Феодосії виставило ТОВ "Магазин "Подарки" вимогу № 2828 від 07.12.2010 року на суму боргу в розмірі 10908,86 гривень, а після її узгодження та зарахування у подальшому переплати, сума боргу була уточнена та виставлена вимога № 2828 в розмірі 6060.56 гривень.

Суд також зазначає, що всі вказані обставини були встановлені судовими рішеннями по справі № 2а-5214/11/0170/21, які набули чинності, а тому ці факти не підлягають повторному доказуванню.

2. 11 травня 2011 року УПФУ в м. Феодосії прийняло рішення про застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків № 806 від 11.05.2011 р., про стягнення з ТОВ „Магазин „Подарунки" на користь Управління Пенсійного Фонду України в м. Феодосія АРКрим штрафу в розмірі 2710,07 грн.

Вказане рішення було надіслано на адресу позивача 12.05.2011 року та отримано ним 14.05.2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням.

Не погодившись с вказаним рішенням позивач звернувся зі скаргою до ГУПФУ в АРК.

Рішенням ГУПФУ в АРК від 03.06.2011 року № 4235/06-16 скарга ТОВ „Магазин „Подарунки" залишена без задоволення, а рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 806 залишено без змін.

Судом встановлено, що в подальшому позивач вказане рішення не оскаржував в адміністративному або судовому порядку.

3. 11 травня 2011 року УПФУ в м. Феодосії прийняло рішення про застосування фінансових санкцій за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку № 804 від 11.05.2011 р., про стягнення з ТОВ „Магазин „Подарунки" на користь Управління Пенсійного Фонду України в м. Феодосія АРКрим штрафу в розмірі 1700 грн.

Вказане рішення було надіслано на адресу позивача 12.05.2011 року та отримано ним 14.05.2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням.

Не погодившись с вказаним рішенням позивач звернувся зі скаргою до ГУПФУ в АРК.

Рішенням ГУПФУ в АРК від 03.06.2011 року № 4236/06-16 скарга ТОВ „Магазин „Подарунки" залишена без задоволення, а рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 804 залишено без змін.

Судом встановлено, що в подальшому позивач вказане рішення не оскаржував в адміністративному або судовому порядку.

Вирішуючи питання стосовно правомірності відкриття відповідачем виконавчих проваджень на підстави вимоги УПФУ в м. Феодосія № 2828 від 07.12.2010, рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 804, рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 806 суд зазначає наступне.

Порядок, підстави та строки прийняття та узгодження вимог про сплату боргу та рішень про застосування фінансових санкцій за несплату або несвоєчасну сплату внесків на державне пенсійне страхування до 01.01.2011 року були визначені статтею 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 (надалі - Закон № 1058).

Судом встановлено, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків № 2828 від 07.12.2010, рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 804, рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 806 прийняті за звітні періоди 2010 року на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а тому до них застосовуються положення статті 106 Закону № 1058.

Відповідно до частини 3 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.

Вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом. При цьому в разі наявності у страхувальника одночасно із зобов'язаннями із сплати недоїмки зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами, у тому числі зобов'язань за іншими рішеннями суду, стягнення недоїмки здійснюється в першу чергу і має пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями та стягненнями (крім зобов'язань щодо виплат заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, та витрат, пов'язаних з виконанням судових рішень із стягнення недоїмки). Це правило також застосовується в разі стягнення недоїмки за рахунок майна страхувальника, у тому числі майна, що перебуває в податковій заставі, а також у разі стягнення недоїмки із страхувальника, щодо якого порушено справу про банкрутство.

Згідно частини 13, 14 статті 106 Закону № 1058 встановлено, що про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.

Суми пені та штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, підлягають сплаті страхувальником, банком чи організацією, яка здійснює виплату і доставку пенсій, протягом десяти робочих днів з дня одержання відповідного рішення. При цьому в цей же строк страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, має право оскаржити зазначене рішення до вищого органу Пенсійного фонду або в судовому порядку з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це відповідного виконавчого органу Пенсійного фонду, яким прийнято це рішення.

Оскарження рішення виконавчого органу Пенсійного фонду про нарахування пені та накладання штрафів зупиняє строки їх сплати до винесення вищим органом Пенсійного фонду або судом рішення у справі. Строки сплати фінансових санкцій також призупиняються до винесення судом рішення в разі оскарження страхувальником вимоги про сплату недоїмки, якщо накладення фінансових санкцій пов'язано з її виникненням або несвоєчасною сплатою.

Рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, є виконавчим документом.

У разі якщо страхувальник, банк чи організація, яка здійснює виплату і доставку пенсій, отримали рішення про нарахування пені та накладення штрафу, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, і не сплатили зазначені в них суми фінансових санкцій протягом десяти робочих днів, а також не оскаржили це рішення чи не повідомили у цей строк відповідний виконавчий орган Пенсійного фонду про його оскарження, воно передається для виконання державній виконавчій службі та страхувальнику.

Згідно частини 15 статті 106 Закону № 1058 строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином, суд вважає, що рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 804 про застосування штрафу в розмірі 1700 гривень, рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 806 про застосування штрафу в розмірі 2710,07 гривень, вимога № 2828 від 07.12.2010 про стягнення боргу в розмірі 6060.56 гривень станом на 01.01.2013 року були узгодженими позивачем та можуть бути визнані виконавчими документами.

Судом встановлено, що 03.01.2013 року УПФУ в м. Феодосії надіслало до ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим заяви про відкриття виконавчих проваджень та виконавчі документи - рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 804, рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 806 про застосування штрафу в розмірі 2710,07 гривень, вимога № 2828 від 07.12.2010 про стягнення боргу в розмірі 6060.56 гривень.

Судом встановлено, що Відділом Державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ в АР Крим відкрити наступні виконавчі провадження:

- на підставі рішення про застосування фінансових санкцій № 806 від 11.05.2011 р., Постановою Відділу Державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ в АР Крим від 14.01.2013 року відкрито виконавче провадження за №35933429;

- на підставі вимоги про сплату боргу № Ю-2828 У від 07.12.2010 р., Постановою Відділу Державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ в АР Крим від 14.01.2013 року відкрито виконавче провадження за № 35933511;

- на підставі рішення про застосування фінансових санкцій № 804 від 11.05.2011 р., Постановою Відділу Державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ в АР Крим від 14.01.2013 року відкрито виконавче провадження за № 35933722.

Судом встановлено, що на підставі ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" відкриті виконавчі провадження були зведені в одне виконавче провадження №35933429.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV (надалі - Закон) передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до статті 4 цього Законом України "Про державну виконавчу службу" від 24.03.21998 року за № 202/98 державними виконавцями є , зокрема, заступник начальника районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного управління юстиції - начальник відділу державної виконавчої служби, заступник начальника, головний державний виконавець, старший державний виконавець, державний виконавець районного, районного в місті, міського (міста обласного значення), міськрайонного відділу державної виконавчої служби відповідного управління юстиції.

Статтею 11 Закону встановлено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб ( ч. 1 ст. 6 Закону).

У статті 5 Закону визначено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. До таких документів, зокрема, відносяться рішення органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Згідно зі статтею 18 Закону у виконавчому документі зазначаються:

- назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

- дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

- повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

- резолютивна частина рішення;

- дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

- строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Положеннями ст. 19 Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону.

Приписами статті 25 Закону встановлюється, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Проаналізувавши зазначені положення нормативних актів, суд зазначає, що якщо до виконавчої служби надійшов належним чином оформлений виконавчий документ, що відповідає вимогам закону, то відкриття виконавчого провадження є не правом, а прямим обов'язком державного виконавця.

Суд зазначає, що всі виконавчі документи рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 804, рішення УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 806, вимога № 2828 від 07.12.2010 про стягнення боргу в розмірі 6060.56 гривень є погодженими, відповідають вимогам, встановленим Законом «Про виконавче провадження», пред'явлені до відповідного органу державної виконавчої служби у строк, встановлений законом, а тому відповідач був зобов'язаний прийняти їх до виконання та відкрити виконавче провадження.

Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця №№ 35933429, 35933511, 35933722 від 14.01.2013 року про відкриття виконавчих проваджень, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови ВДВС Феодосійського МУЮ АРК від 25.01.2013 року про арешт коштів позивача, судом встановлено наступне.

Згідно статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Статтею 31 Закону передбачено, що копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Таким чином, судом встановлено, що державний виконавець приймає постанову про відкриття виконавчого провадження, яка обов'язково надсилаються боржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Крім того, в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець встановлює боржнику строк для самостійного виконання виконавчого документа, про що також повідомляється боржник.

Згідно статті 27 Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Таким чином, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено дві стадії виконання виконавчих документів - по-перше - це самостійне виконання рішення боржником, в по-друге, це примусове виконання рішення державним виконавцем, а за умовою, що боржник самостійно не виконав рішення та не надав виконавцю відповідні докази.

Отже, державний виконавець має право розпочати та здійснювати примусове виконання, у тому числі вчинювати такі примусові дії, як накладання арешту, виключно у випадку, якщо боржник, належним чином повідомлений за адресою, що зазначена у виконавчому листі про відкриття виконавчого провадження та про строк для самостійного виконання рішення, не надав державному виконавцю докази його виконання.

Стосовно накладення арешту, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 57 Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Згідно з частиною 1 ст. 33 Закону у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Суд зазначає, що оскаржувана постанова була прийнята відповідачем на підставі ст. 11, ст.. 52 Закону України "Про виконавче провадження" .

Пунктом 6 частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право державного виконавця накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Перевіряючи правомірність прийняття постанови про арешт коштів боржника, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ТОВ "Магазин "Подарунки" зареєстровано за адресою АРК, м. Феодосія, вул.. Земська,8, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру від 16.01.2013 року.

Судом також встановлено, що в усіх виконавчих документах - рішенні УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 804, рішенні УПФУ в м. Феодосії від 11.05.2011 року № 806, вимозі № 2828 від 07.12.2010 також правильно зазначена адреса боржника АРК, м. Феодосія, вул.. Земська,8.

Таким чином, відповідач був зобов'язаний надіслати боржнику всі постанови про відкриття виконавчого провадження саме за вказаною адресою АРК, м. Феодосія, вул.. Земська,8.

Судом встановлено, що відповідач в постановах №№ 35933429, 35933511, 35933722 від 14.01.2013 року про відкриття виконавчих проваджень встановив боржнику - ТОВ "Магазин "Подарунки" строк для добровільного виконання рішень до 22.01.2013 року.

У той же час судом встановлено, що в усіх постановах державного виконавця №№ 35933429, 35933511, 35933722 від 14.01.2013 року про відкриття виконавчих проваджень невірно зазначена адреса боржника - м. Феодосія, вул.. Карла Маркса,8, оскільки така адреса була помилково зазначена стягувачем в заявах про відкриття виконавчих проваджень.

Судом також встановлено, що ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим за вих.. №№ 252/10, 253/10, 254/10 від 14.01.2013 року надіслав ТОВ "Магазин "Подарунки" постанови про відкриття виконавчого провадження для виконання та для відома, але також за невірною адресою: вул.. К.Маркса,8, м. Феодосія, АРК.

При цьому судом встановлено, що відповідач не надав жодного доказу направлення боржнику постанов про відкриття виконавчого провадження рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Таким чином, відповідачем в повному обсязі не виконані вимоги ст.. 25, 31 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки постанови про відкриття виконавчого провадження направлені за невірною адресою, простою кореспонденцією, в наслідок чого боржник не був повідомлений ні про відкриття виконавчого провадження, ні про строки для самостійного виконання виконавчих документів.

Таким чином, суд зазначає, що у відповідача, у зв'язку з такими порушеннями, не виникло право здійснювати примусове виконання виконавчих документів на підставі постанов №№ 35933429, 35933511, 35933722 від 14.01.2013 року про відкриття виконавчих проваджень.

Але відповідачем з 22.01.2013 року було розпочато примусове виконання виконавчих листів, у тому числі надіслані запити про наявність у боржника рахунків в банках, та накладений арешт на кошти боржника.

Так, згідно відповіді Державної податкової служби України № 585198 від 22.01.2013 р. боржник має рахунки в установах банку, а саме: ПАТ „УКРСОЦБАНК", КРИМ.РЕС.Ф ПАТ „УСБ" м. Сімферополь, ФЕОДОС.Ф-Я АКБ "УКРСОЦБАНК" м. Феодосія.

Судом встановлено, що 25.01.2013 р. державним виконавцем Писанець В.В. ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим було винесено постанову № 35933429 про арешт коштів боржника, яка була надіслана до виконання в установу банку, а саме до ПАТ "Укрсоцбанк" та боржнику до відома на адресу : вул. К. Маркса, 8 , м. Феодосія, АР Крим.

Судом встановлено, що 12.02.2013 р. до ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим надійшов лист ПАТ „Укрсоцбанк" , згідно з яким Постанова про арешт коштів боржника прийнята до виконання.

З урахуванням викладеного, оскільки боржник не був повідомлений про відкриття стосовно нього виконавчого провадження та про строк для самостійного виконання виконавчих документів, оскільки у відповідача не виникло права здійснювати примусове виконання виконавчих документів, суд вважає, що постанова № 35933429 від 25.01.2013 року про арешт коштів боржника є протиправною та підлягаю скасуванню.

Судом встановлено, що позивач після того, як дізнався в банку про арешт коштів неодноразово звертався зі скаргами до відповідача та інших органів.

Судом встановлено, що 05.03.2013 р. на прийомі у державного виконавця позивач просив зняти арешт з рахунків в зв'язку з тим, що йому необхідно було здійснити платежі та закрити виконавчі провадження. Позивачу було роз'яснено, що на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення з ТОВ "Магазин "Подарунки" на користь Пенсійного Фонду м. Феодосії АР Крим заборгованості. Було встановлено, що в заяві про відкриття виконавчого провадження стягувачем була надана невірна адреса знаходження боржника, а саме: вул. К. Маркса, 8, м. Феодосія. Постанова про відкриття виконавчого провадження була надіслана за іншою адресою. Також було роз'яснено, що державним виконавцем накладено арешт на кошти боржника в зв'язку з тим, що в постанові про відкриття виконавчого провадження було надано строк для самостійного виконання до 22.01.2013 р., а відомостей про сплату боргів не надходило.

Судом встановлено, що 05.03.2013 р. позивач звернувся з заявою про те, що рішенням начальника Управління ПФУ м. Феодосії від 25.02.2013 р. № 1670/04 вимога про сплату боргу Ю-2828 скасовано. Виконавче провадження просив закінчити. В зв'язку з тим, що постанови про відкриття виконавчого провадження не отримав, просив відкласти проведення виконавчих дій..

Також на прийомі у державного виконавця 05.03.2013р. позивач просив надати копії виконавчих документів з метою вирішення законності їх винесення Управлянням Пенсійного Фонду України в м. Феодосії.

Але в судовому засіданні відповідач не надав жодного доказу вручення боржнику постанов про відкриття виконавчого провадження, або їх направлення на правильну адресу боржника, навіть після того, як відповідачем був встановлений факт, що перші постанови направлялися на невірну адресу ТОВ «Магазин «Подарунки».

В запереченнях представник відповідача заявив, що боржник відмовився отримувати постанови про відкриття виконавчого провадження в приміщенні державного виконавця, а також, що вказані документи були надіслані йому 06.03.2013 року листом № 5077/10.

У той же час відповідач так і не надав суду належних доказів, що відповідач відмовся від отримання постанов, а також, що всі постанови були надіслані його за належною адресою, про що може свідчити виключно рекомендований лист з повідомленням про вручення, як це передбачено ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження».

Більш того, в листі від 06.03.2013 року № 5077/10 навіть не зазначено про направлення боржнику постанови про арешт коштів від 25.01.2013 року, що дозволило суду зробити висновок, що про цей факт йому було відомо.

Судом встановлено, що 05.03.2013 р. державним виконавцем ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим було винесено постанову № 35933429 про відкладення провадження виконавчих дій, яка була надіслана сторонам з копіями постанов про відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що 11.03.2013 р. за вх. № 1226/08/1-34/10 до ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим від позивача надійшла скарга на противоправні дії державного виконавця, а також 11.03.2013 р. за вх. № 1225/08/1-34/10 до ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим від позивача надійшла заява в доповнення до скарги.

Судом встановлено, що 14.03.2013 р. до ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим від позивача надійшла заява про надання копії вимоги про сплату боргу № Ю-2828 від 07.12.2010 року.

Судом встановлено, що 20.03.2013 р. за № 03/1-21/1226/08/1-24/10 ВДВС Феодосійського МУЮ в АР Крим до ТОВ "Магазин "Подарунки" було направлено роз'яснення, що згідно ст. 82 ЗУ "Про виконавче провадження" боржник має право оскаржувати рішення, дії чи бедіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Судом встановлено, що 12.04.2013 р. за вих. № 3111/12 УПФУ в м. Феодосія АР Крим до Відділу ДВС Феодосійського МУЮ в АРКрим АР Крим направлено листа з повідомленням, що в заяві про відкриття виконавчого провадження було помилково вказана адреса ТОВ "Магазин "Подарунки", а саме: вул. К. Маркса, 8, м. Феодосія.

Суд зазначає, що не зважаючи на численні та обґрунтовані скарги боржника, відповідачем не здійснені заходи щодо поновлення його прав в частині скасування постанови про арешт коштів від 25.01.2013 року.

Отже, суд зазначає, що відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів, які обґрунтовують правомірність накладення арешту за постановою від 25.01.2013 року.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Враховуючи, що позивач невірно заявив вимоги про визнання незаконною та скасування постанови, а не про визнання ї протиправною та скасування, як це передбачено для актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частині вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи, що пропорційність стягнення судових витрат не поширюється на правовідносини, пов'язані з немайновими вимогами, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 34,41 грн.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

У судовому засіданні 17.07.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено 22.07.2013 р.

Керуючись ст.ст. 158, 160-163, 167, 181 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Феодосійського МУЮ АР Крим від 25.01.2013 року про накладення арешту на кошти, які належать ТОВ "Магазин "Подарунки".

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Магазин "Подарунки" (ідентифікаційний код 19003293) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 34,41 гривень шляхом безспірного списання із рахунку відділу державної виконавчої служби Феодосійського міського управління юстиції АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Трещова О.Р.